Релігія: сутність та явища.

В курсі «Релігієзнавство» темі « Релігія: сутність та явища » належить провідне місце не лише за обсягом матеріалу та за кількістю відведених для її вивчення годин, але і за значенням. Адже зміст теми явно прослідковується в кожному розділі релігієзнавства, або ж завжди мається на увазі. Уважний розгляд і глибоке засвоєння пропонованої теми дозволяє уникати методичних і науково-теоретичних хиб в розумінні і висвітленні релігії взагалі і релігій народів світу – зокрема.

В даній темі варто виділити основні питання, на яких рекомендується зосередити увагу при її вивченні:

1. Проблема визначення релігії. Релігія як духовний феномен.

2. Основні елементи релігії.

3. Організаційна структура релігій.

4. Функції релігії

5. Походження релігії та еволюція релігійних вірувань. Межі трансформації релігій.

Перше питання. Для того, щоб осягнути релігію слід насамперед усвідомити певні труднощі, які постають перед науковцем, що береться досліджувати і висвітлювати її. В галузі дослідження релігій наука зустрічається з явищами, що істотним чином різняться від звичайних об’єктів наукового дослідження або експерименту, аналізу та синтезу. Тут науковець має справу з вірою в надприродне. Отже він має вивчити її, сказати щось певне і про віру, і про надприродне як об’єкт віри. Проте жодна наука не має ніяких відносин із надприродним, оскільки наука загалом досліджує лише природні явища, процеси, відшукає ті чи інші природні закономірності. Для науки як такої надприродного немає, воно не існує, бо там де припускається реальність надприродного, там немає науки. Якщо ж дослідник осягаючи релігію виключить з неї надприродне, то він буде мати справу не з релігією, а з чимось іншим, бо підмінить об’єкт свого дослідження. Отже, постає принципово не вирішувана ситуація – опановуючи релігію науковець має досліджувати надприродне, проте не може цього робити. До цієї проблеми додається ще одне суто логічне ускладнення. Якщо ми в наших міркуваннях будемо спиратися на положення проте, що бога не має, його не існує, то для науки в даному випадку немає і чого вивчати. Натомість, якщо ми в своїх вихідних засновках будемо апріорно (лат. a priori – тобто незалежно від досвіду), без застосування звичайних критеріїв емпіричної вірогідності виходити з положення про те, що надприродне існує і робити на основі цієї посилки подальші умовиводи, то в цьому випадку мова буде йти не про наукові, а про богословські студії релігії.

Загалом же в історії загальнолюдської культури спостерігалися різноманітні, а часом і протилежні підходи до виявлення сутності релігій, а відтак накопичувалися чисельні її визначення і характеристики. Якщо їх сприймати за адекватне відображення сутності досліджуваного явища, то можна подумати, що мова іде про зовсім різні речі. «Релігія – це несходження Бога до людини і піднесення людини до Бога», - йдеться у підручнику сучасної православної духовної семінарії. «Релігія – це особисті, утаємничені стосунки між «Я» і «Ти»,- стверджує персоналіст Мартин Бубер. «Релігія – це психологічний прояв людського духу»,- заявляв відомий віденський вчений-психіатр Зігмунд Фрейд та його послідовники. Французький історик і соціолог Еміль Дюркгейм релігією позначає все те, що пов’язує людину із суспільством…

Ми розглянули лише найбільш поширені, існуючі і в наш час тлумачення сутності релігії. Можливість такого різноманіття полягає насамперед в складності самої релігії. Тому чи іншому досліднику порівняно нескладно видавати яку-небудь сторону релігії за її сутність.

Може постати питання, а чи можливо загалом осягнути сутність релігії, знайти їй відповідну наукову дефініцію.

Адже, «по суті своїй, - стверджував Уільям Джемс, - релігія є приватним явищем, що має лише індивідуальне значення і як така не піддається об’єктивному формулюванню». «Лише визначити конкретну релігію або якусь секту, аніж релігію взагалі», - заявляє видатний вчений Філіпп А. Кагін. Усвідомивши марність пошуків логічних основ, що дали б можливість визначення релігій американський соціолог Дж. М. Інджер констатує, що «більшість досліджень релігії спотикається об першу перепону – проблему дефініції».

Втім дійсно науковий підхід до визначення сутності релігії демонструє відомий американський релігіє знавець Фредерік Ферре. Він відзначає, що логіка наукового визначення будь-якого поняття (в т.ч. і поняття «релігія») передбачає вказівку на родову належність даного поняття і встановлення його видової відмінності (специфіки). Ферре не забуває перерахувати ті явища, що не підпадають під родо видову дефініцію. Релігія, вказує Ферре, не належить до таких явищ.[1]

За нашою думкою в ролі логічного родового поняття по відношенню до релігії виступає «духовний феномен». Тільки віднести релігію до класу духовних феноменів, і вказавши її видову ознаку можна дати їй дійсно адекватне, логічно і науково виправдане визначення. Намагання пізнати релігію в її духовному змісті просякнуті підходи сучасних провідних українських релігіє знавців.[2]

Як продукт духовний релігія поділяє всі ті загальні риси та закономірності, що притаманні решті духовних явищ (моралі, науці, мистецтву та ін.). Вона справляє значний вплив на суспільне життя; і цей вплив може або сприяти прискоренню певних суспільних змін, або гальмувати їх. Зміни ж які відбуваються в релігії залежить від впливу інших духовних явищ, а також від власних складових релігій.

Поряд із загальними, релігія має свої специфічні, притаманні тільки їй якості та характеристики. Вона, насамперед, є певною мірою явищем самодостатнім, самою у собі; їй у порівнянні із іншими явищами духовного життя притаманна найбільша відносна самостійність. В ній більше, аніж в інших духовних явищах виявляється вплив своїх же власних традицій. Візьмемо хоча б християнство. Воно виникло і оформилося як окрема самостійна і оригінальна релігія в період розпаду рабовласницького ладу в греко-римському світі упродовж 1-4 ст. н.е. Проте свої положення, що були породженні в соціокультурних умовах рабовласництва в античному суспільстві, християнство майже у незмінному вигляді пронесло через середньовіччя, нові і новітні часи аж до сьогодення. Двотисячолітня давність лунає в урочисто декларованих сьогодні на молитовних зборах новозаповітних повчаннях: «Хто в якому званні покликаний, в ньому і залишайся…», «Не буває раб вище свого господаря» та ін..

Ми встановили родову належність поняття «релігія», вказали, що вона належить до явищ духовного життя. Спробуємо ж виявити його (поняття) видову відмінність (специфіку).

Чи зустрічаємось ми в релігії з чимось таким, що було б притаманне тільки їй, релігії, і відсутнє в інших духовних феноменах? Да, зустрічаємось. Насамперед з уявленнями про неземні, надприродні (супранатуралістичні, потойбічні) сили. На дійсність релігія дивиться через призму уявлень про богів, духів, чудеса, пророцтва… І це стосується всіх релігій, як первісних, так і сучасних, як примітивних, так і модернізованих. Втім окрім релігій уявлення про надприродне зустрічається і в мистецтві, для якого русалки, ангели виступають як художні образи. Проте в мистецтві зображення дійсності ніколи не видається за саму дійсність. Натомість в сфері релігії мають місце не стільки уявлення про надприродне, скільки віра в його реальне існування.

Для віруючих усіх часів і всіх релігій – надприродне – це бог, ангел, дух, домовик і таке інше. Надприродне для віруючого – це істоти особливого роду і явища, що чинять ці істоти. В релігії надприродна істота завжди істота уособлена, тобто – свідома, самоусвідомлюючи, така, що діє згідно власного розуміння та ініціативи. Отже, в релігії надприродне завжди уособлюється, гіпостазується, уявляється як суб’єкти.

Сутність і форма уявлень про надприродне можуть бути найрізноманітніші – від тлумачення про якусь розлиту у природі невизначену самоусвідомлюючи сутність до уявлень про бога у вигляді копії звичайної людини. Не обов’язково бог релігії повинен бути конкретно-чуттєвою істотою. Безумовно, в релігії бог – завжди істота , проте істота особливого роду: вона може описуватися як в конкретно-чуттєвих формах, та і через абстрактні поняття.

Правда в релігії існують ідеї, що не мають особистого характеру, як наприклад «чудо», «благодать», «таїнство», «творіння» і т.д. Втім їх роль в релігії завжди похідна, допоміжна – показати прояв уособленого бога, що творить чудо, дарує благодать, бере участь у таїнствах. Може бути і є релігії без тієї чи іншої вторинної щодо релігійного феномена ідей, проте не має і може бути релігії без бога, без віри в існування надприродних істот. «Як неможлива алхімія без філософського каменя, - справедливо стверджував Ф. Енгельс, - так неможлива і релігія без бога». Віра в існування уособленого надприродного і є тією специфічною ознакою, яка характеризує релігію як духовний феномен.

Бог – уособлене надприродне – є ідейною основою, початком і кінцем релігійності кожного віруючого, будь-якої релігії. В цьому смислі – визначення реальності існування бога практично тотожне релігійним поглядам на світ, в той час, коли його заперечення є фактично запереченням релігії взагалі.

Отже, ми встановили, що: 1. Релігія – це духовний феномен; 2. Що релігія базується на уявленнях про надприродне і засадничує віру в нього. Звідси, визначення релігії можна додати наступне:

Релігія – це духовний феномен, що утверджує віру в надприродне.

2. Визначивши сутність релігії перейдемо до розгляду її складових.

Кожному очевидно, що релігія не є чимось однорідним, а складається з чисельних різноманітних і навіть суперечливих компонентів. Кожна із складових релігії відіграє в ній не однакову роль. Одна виявляється випадковою і вторинною, інша – важливою, а третя – такою без якої не може бути жодної релігії. Ось ці останні (елементи, компоненти), які не тільки зустрічаються в кожній релігії , але із необхідністю завжди властиві їй, називають основними елементами релігії.Отже, основними елементамирелігії слід визначити такі її складові, без яких неможливе існування релігійного комплексу і які тільки у своїй специфічній єдності утворюють її.

У різноманітній релігієзнавчій літературі зустрічаються різні підходи до виокремлення основних елементів релігії, різноманітне їх тлумачення. Проте, за нашою думкою, слід виділити три основні елементи релігії: концептуальний, релігійний культ та релігійні почуття.

Скажемо ж про кожний елемент окремо.