Види адміністративно-правових методів

Методи державного управління дуже різноманітні, а тому для належного їх розуміння велике значення набуває класифікація їх на види за різними критеріями.

Методи державного управління поділяють на

— морально-ідеологічні;

— соціально-полі­тичні;

— економічні,

— адміністративні.

Виокремлюють також морально-політичні, економічні, організаційні, адмініст­ративно-директивні методи державного управління.

В адміністративній науці прийнято виділяти такі види методів державного управління: 1) переконання, 2) заохочення, 3) примус, 4) нагляд, 5) регулювання, 6) керівництво, 7) субординація, 8) координа­ція, 9) реординація.

Методи управління бувають прямого і непрямого впливу.

Методи прямого впливу характеризується наступними ознаками: прямий вплив на волю; директивність, наказовий характер; однозначність команди, яка, як правило, не дає виконавцям можливості вибору ва­ріанту поведінки; наявність великого адміністративного апарату, контролюючого виконання команди і наділеного повноваженнями застосовувати примусові заходи за невиконання. Цей метод проявляється в односторонньому владному впливові на об'єк­ти управління, який є обов'язким для останнього. У разі невиконання розпорядження, рішення, наказу об'єкт управління притягується до адміністративної або дисциплінарної відповідальності. При застосу­ванні даного методу об'єкт управління позбавлений права вибору варіанта поведінки, здійснення своєї діяльності за розсудом. Метод прямого впливу характеризується наявністю такого забезпечуваль­ного заходу, як контроль, який показує дійсний стан справ і його відповідність вимогам суб'єкту управління. Інколи метод прямого впливу в юридичній науці називають неекономічним методом, оскіль­ки при його застосуванні відсутній вплив на матеріальні інтереси об'­єкту управління. Іншими словами, даний метод передбачає обов'язок підпорядковуватися волі суб'єкту управління, не розраховуючи на одержання матеріальної вигоди чи матеріального заохочення. Метод прямого впливу застосовується у різних сферах суспільного життя. Так, в економічній сфері даний метод проявляється у ліцезуванні, кво­туванні, сертифікації та ін.

Методи прямого впливу можна класифікувати на види за такими критеріями:

а) форми вираження: правові й організаційні;

б) адміністратив­но-правових ознак: нормативні та індивідуальні;

в) за ступенем управ­лінського впливу на об'єкти управління: імперативний, дозвільний, заохочувально-рекомендуючий.

Метод непрямого впливу забезпечує задоволення економічних або матеріальних інтересів суб'єктів управління при їх відповідній пове­дінці. На відміну від методу прямого впливу, при здійсненні цього методу владний вплив на волю і свідомість об'єкту управління не здійс­нюється. Метод непрямого впливу використовується як забезпечення функціонування державного органу (заохочення державних служ­бовців, встановлення певних пільг та переваг тощо) та в економічних відносинах (наприклад, підтримка певних галузей економіки, надан­ня податкових пільг та ін.).

Оскільки, при застосуванні даного методу здійснюється вплив на економічні інтереси об'єкту управління, даний метод інколи називають економічним методом. Для даного методу характерним є те, що:

а) вплив на волю здійснюється через створення ситуації, яка зацікавлює в необхідній поведінці через інтереси, запити виконавця; у виконавця є право вибо­ру відповідного варіанту поведінки;

б) нормами права передбачається діючий механізм стимулювання (одержання прибутку, пільги).

Метод непрямого впливу так само, як і метод прямого впливу застосовується тільки на підставі нормативних положень. Необхід­ними елементами даного методу є: державна інформація і прогнози; державні програми, контракти і замовлення; регулювання динаміки цін, прибутків, зайнятості, професійної підго­товки; податкова політика.

Попри всі суттєві відмінності методів прямого і непрямого впли­ву, вони, водночас, мають і певні спільні риси: а) їхній управлінський зміст; б) суб'єкти застосування; в) об'єкти управлінського впливу; г) необхідність досягнення мети і завдань управління; д) форма здійс­нення управлінського впливу (видання адміністративного акту, або правового акту управління).

Переконання — це один із основних адміністративно-правових ме­тодів, система заходів державного і не правового характеру, які проводяться державними та громадськи­ми органами, що виявляється у здійсненні виховних, роз'яснюваль­них та заохочувальних методів, спрямов"анйх"на"ф6рмування у гро­мадян розуміння необхідності чіткого виконання законів та інших правових актів.

Основними формами переконання, які застосовуються в держав­ному управлінні, є: організація державних і громадських заходів, спрямованих на вирішення конкретних завдань (облік, контроль, прийняття необхідних документів, проведення семінарів, зборів тощо); виховання (економічне, правове, моральне та ін.), особистий приклад; роз'яснення завдань державного управління (усне чи через засоби масової інформації); інструктаж осіб підпорядкованого апа­рату і громадськості з питань найбільш дійового виконання постав­лених завдань; .заохочення (моральне — подяка, нагородження по­чесним знаком, присвоєння почесного звання і т. ін., матеріальне — грошові премії, путівки окремим особам або групі осіб); критика роботи і поведінки окремих осіб.

Останнім часом в Україні все більшого поширення набувають правові форми переконання, заходи заохочення, передбачені правом за зразкове виконання трудових, службових і громадських обов'язків.

Заохочення — це такий спосіб впливу, який через інтереси, свідо­мість направляє волю людей на здійснення корисних, з точки зору суб'єкту управління, справ. Метод заохочення характеризується тим, що фактичною підставою для нього є заслуга, діяння, яке позитивно оцінюється суб'єктами влади; він пов'язаний з оцінкою уже здійснених дій; він персоніфікований, застосовується по відношенню до окремих індивідуальних або колективних суб'єктів; він проявляється у моральному схваленні, наділенні правами, пільгами, матеріальними цінностями та іншими благами.

Заохочення - спосіб впливу, що через інтерес, свідомість направляє волю людей на здійснення корисних, з погляду заохочуючого, справ. Заохочувальний вплив сприяє виникненню інтересу до здійснення визначених справ, одержанню матеріального, морального, іншого схвалення.

Як методу діяльності виконавчої влади заохоченню характерні наступні особливості:

— фактичною підставою для застосування заохочення є заслуга, діяння, позитивно оцінювані суб'єктами влади;

— заохочення пов'язане з оцінкою вже зроблених діянь, є складовою частиною державного контролю;

— заохочення персоніфіковане, застосовується у відношенні окремих індивідуальних або колективних суб'єктів;

— заохочення укладається в моральному схваленні, наділенні визначеними правами, матеріальними цінностями й іншими благами;

— в основному заохочення врегульоване правом, у багатьох випадках реалізується у формі правозастосування;

— заохочення побічно впливає на волю заохочуваного, стимулюючи його.

В залежності від основ заохочення розрізняють:

Абсолютне заохочення, зумовлене абсолютними підставами заохочення. Такими підставами є: сумлінне виконання трудових і службових обов'язків; виконання громадянського обов'язку (допомога в затримці злочинця, порятунок потопаючого і т.п.); заохочення матерів, що народили і виховали більш п'яти дітей; ювілеї, заслуги іноземних громадян перед Україною в розвитку науки і т.п.;

відносне. Відносне заохочення регламентоване КпАП України, дисциплінарними статутами. Норми зазначених актів зобов'язують заохочувати добровільне відмовлення від неправомірної діяльності, щире розкаяння, добровільне усунення заподіяної шкоди. Статтею 34 КпАП України визначено, що щире розкаяння винного, відвернення Шинним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди є обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення погляду правової основи розрізняють:

Формальне заохочення - заохочення, регламентоване правовими нормами (відповідні міри оформляються спеціальними правозастосовчими актами і, як правило, заносяться в трудову книжку, службову картку);

Неформальне заохочення - застосування різноманітних заходів впливу, не передбачених юридичними нормами (наприклад, публічна похвала).

За змістом заохочення може бути:

— моральним (подяка, грамота);

— матеріальним (премія, коштовний подарунок);

— статусне (змінює правовий статус громадянина, наприклад, присвоєння почесного звання "Заслужений юрист України");

— змішане (часто одна міра містить моральне, матеріальне і статутне заохочення).

В залежності від кола осіб, до яких застосовуються заходи заохочення, розрізняють:

— заходи заохочення, що застосовуються до колективних суб’єктів (наприклад, оголошення подяки Президента України колективу Академії ДПС України за заслуги по підготовці висококваліфікованих фахівців);

— заходи заохочення, що застосовуються до індивідуальних суб'єктів (наприклад, для іноземних громадян і осіб без громадянства встановлене застосування такого заохочувального засобу, як надання особі почесного громадянства

Пріоритет прав людини у державній діяльності, розвиток демок­ратичних засад в управлінні вимагають в усіх сферах суспільного життя подальшого зміцнення правосвідомості громадян, виховання у кожного почуття громадського обов'язку, підвищення дисципліни і організованості.

Додержання правил співжиття в правовій державі здійснюєть­ся свідомо і добровільно, оскільки право втілює в собі волю наро­ду, його норми є загальнообов'язковими, спираються на підтримку держави і громадської думки.

Нагляд є необхідним пасивним методом управління. За його допомогою можна оцінити стан справ, але він не дає змоги суб'єк­там, які його здійснюють, втручатися в діяльність відповідних орга­нів, організацій та посадових осіб. Вплинути безпосередньо на стан справ шляхом активного втручання в діяльність підконтрольних суб'єктів дозволяє використання різних форм контролю.

Застосування методу регулювання означає встановлення загальної політики та принципів щодо її реалізації через державне фінансування, пільги тощо. Керівництво має за мету практичне втілення в життя загальної політики та принципів, здійснення контролю за підпорядкованими об'єктами, розроблення напрямів їх діяльності. Систематичний, безпосередній вплив суб'єктів на об'єкти становить собою метод управління.