Значення перших шкіл на Русі

Освіта дітей простого люду

Діти простого люду переважно виховувалися в сім’ях, оскільки плата за навчання їм була непосильна. Виховання дітей мало систематичний і послідовний характер. Воно передбачало систему певних прийомів і засобів впливу на формування особистості. В основу виховання було покладено засвоєння молоддю народно-правових і моральних норм людської діяльності. Характерною рисою виховання дітей у цей період було безпосереднє залучення їх до різноманітних видів праці, до всього того, чим займалися дорослі (до землеробства, скотарства, рибальства, збирання ягід, плодів, випасання худоби; до домашньої роботи; відзначення свят; до різних видів мистецтва, військової справи тощо).

Необхідно було виховати сильного та вмілого працівника, доброго землероба, спритного мисливця, мужнього воїна; потрібно було виховати жінку – вмілу господиню, яка б знала прядіння та ткацтво, добре доглядала худобу.

На виховання молоді великий вплив сприяла народно-педагогічна мудрість, відбита у фольклорі. Легенди, перекази, прислів’я бувальщини, казки, пісні передавалися дітям. Народно-педагогічні уявлення українців княжої доби свідчать про прагнення до такого виховання своїх дітей, щоб вони могли жити у повній природовідповідності, у злагоді і дружбі, але при потребі, щоб могли постояти за себе, власну сім’ю і рідну землю, щоб зростали добрими сім’янинами, розумними господарями, хоробрими воїнами і неперевершеними майстрами своєї справи.

У зв’язку з тим, що Київській Русі постійно загрожували з Півдня кочівники, надзвичайну вагу мало патріотичне виховання. Воно здійснювалося на матеріалі билин, казок, легенд, оповідей учасників воєнних походів, пісень та іншими засобами народної педагогіки.

Отже, упродовж Х-першої половини ХШ ст. писемність була розповсюджена по всій території Київської Русі, просякла в усі прошарки її населення. Не дивлячись на те, що перші школи на Русі були створені насамперед в інтересах держави, князів, духовенства та інших заможних верств населення, а діти трудового народу переважно виховувалися вдома, в сім’ї, у кращому випадку навчалися ремесел у майстрів або ж здобували елементарні знання у майстрів грамоти, відкриття шкіл дало все ж таки позитивні результати. За рівнем освіти школи були елементарні та підвищеного типу. З перших кроків свого становлення українське шкільництво турбувалося про навчання не лише хлопчиків, але й дівчаток. Київська Русь не поступалася за рівнем освіченості Центральній і Західній Європі. Розвиток освіти, у свою чергу, сприяв пожвавленню і в інших сферах державного життя. Є всі підстави стверджувати, що уже в княжі часи пройшло становлення школи, яка забезпечувала високий за тими мірками рівень грамотності населення, давала необхідні для життя і спілкування з іншими народами знання та практичні навички, сприяла розвиткові культури народу. Освітня діяльність, яка мала місце на терені сучасної України в період київського етапу княжої доби (860-1240) відіграла велику роль у становленні та розвитку давньоруської писемності, духовності народу, була поштовхом до подальшого розвитку українського шкільництва.