Умови максимізації прибутку або мінімізації збитків конкурентної фірми в короткостроковому періоді

У короткостроковому періоді фірма не може змінити кількість засобів праці, але це не означає, що вона не має можливості змінити обсяг випуску продукції. Деякі ресурси, а саме робоча сила й предмети праці, у короткостроковому періоді є змінними.

Виробник має вирішити, чи слід виготовляти продукцію взагалі, а якщо слід, то яку саме кількість. Цікавим є те, що іноді доцільно вести виробництво, не отримуючи прибутку, навіть коли фірма має збитки (так званий випадок мінімізації збитків).

Існують два підходи до проблеми визначення рівня виробництва, при якому фірма максимізує прибуток або мінімізує збитки:

· перший ґрунтується на зіставленні валового доходу й валових витрат;

· другий базується на зіставленні граничного доходу й граничних витрат.

Згідно з першим підходом (принципом) правило визначення оптимального обсягу виробництва формулюється так: обсяг виробництва продукції слід змінювати, якщо це приводить до збільшення перевищення валового доходу над валовими витратами:

(TR – TC) ® max.

Оптимальний рівень виробництва – це такий рівень, який забезпечує найбільше перевищення TR над TC, тобто максимальний прибуток.

Правило, сформульоване вище, має назву правила максимізації прибутку. Воно стосується не тільки ринку досконалої конкуренції, а й розповсюджується на всю економіку.

На ринку може скластися така ситуація, коли фірма не отримує прибутку, а зазнає збитків. Це ще не означає, що фірма має припинити випуск продукції. Якщо продукція не виробляється, підприємство все ж таки має певні витрати – це так звані постійні витрати (FC). За умови, що збитки фірми, яка випускає продукцію, менші, ніж величина FC, є сенс вести виробництво.

Правило мінімізації збитків формулюється так: виробництво продукції треба збільшувати (або зменшувати), якщо це приводить до зменшення збитків, за умови, що валовий дохід перевищує змінні витрати.

ЯкщоTR > VC, збитки будуть меншими, ніж постійні витрати: (TC – TR) < FC.

А можлива, звичайно, і така ситуація, коли фірмі краще зовсім відмовитися від випуску продукції, – це так званий випадок закриття.

Правило закриття: фірма повинна відмовитися від випуску продукції, якщо валовий дохід не перекриває її змінних витрат і, відповідно, при будь-якому рівні виробництва збитки перевищують постійні витрати або дорівнюють їм.

Якщо TR £ VC, то (TC – TR) ³ FC.

Другий спосіб визначення оптимального обсягу виробництва, як було зазначено вище, ґрунтується на зіставленні величин граничного доходу й граничних витрат.

Категорії “граничний дохід” і “граничні витрати” розглядалися в одній з попередніх тем.

Якщо міркувати логічно, можна припустити, що фірмі вигідно збільшувати виробництво, якщо граничний дохід перевищує граничні витрати, доти, доки ці величини не стануть однаковими.

Правило визначення оптимального обсягу виробництва: фірма повинна збільшувати обсяг випуску продукції, якщо спостерігається перевищення граничного доходу над граничними витратами, тобто якщо MR > MC; точкою припинення зростання виробництва є рівність цих величин (MR = MC).

Це правило стосується не тільки ринкової моделі чистої конкуренції, а й усіх інших моделей (монополістичної конкуренції, олігополії, чистої монополії).

При рівні виробництва, коли MR = MC, фірма або максимізує свій прибуток, або мінімізує збитки. Це залежить від співвідношення ціни й середніх витрат фірми.

Якщо при обсягу випуску, коли MR = MC, фірма може продати продукцію за ціною, що перевищує середні витрати (P > ATC), то вона отримає найбільший прибуток – це випадок максимізації прибутку.

Якщо ціна продукції менша за середні загальні витрати, але перевищує середні змінні витрати (AVC < P < ATC), це буде випадок мінімізації збитків.

І, нарешті, якщо при випуску такої кількості продукції, коли MR = = MC, фірма може продати цю продукцію тільки за ціною, яка менша за середні змінні витрати або дорівнює їм (P£ AVC), то виробництво продукції буде недоцільним (це випадок закриття).