Лекція 9. СТІЙКІСТЬ ГЕОСИСТЕМ ДО АНТРОПОГЕННИХ ВПЛИВІВ


Питання для самопідготовки

1. Дати порівняння природних потенціалів геосистем.

2. Навести приклади антропогенних впливів та реакції на них геосистем.

 

 


1. Загальні форми стійкості геосистем.

2. Кількісні показники стійкості геосистем та основні методи їх оцінювання.

3. Екологічні ризики та проблеми їх оцінки.

4. Картографування і типологія геосистем за стійкістю.

 

Стійкість геосистеми полягає у її здатності при дії зовнішнього фактора перебувати в одній з областей станів та повертатися до неї за рахунок інертності та відновлюваності, а також переходити завдяки пластичності з однієї області станів до інших, не виходячи при цьому за рамки інваріантних змін протягом заданого інтервалу часу. Ці визначення, як і три можливі форми стійкості геосистеми, загальні в тому розумінні, що вони придатні для будь-якого антропогенного фактора f, інтервалу часу ∆t, виду та рангу геосистеми, критеріїв визначення областей станів Z0 та інваріанта Z, а також складу та числа змінних геосистеми.

Щодо критеріїв стійкості, інертність - найбільш «жорстка» її форма і найбільш бажана при господарському використанні геосистем. Особливе значення вона має в тих випадках, коли навіть одноразовий та швидко відновлюваний вихід геосистеми з заданої області станів неприпустимий (наприклад, з точки зору радіаційної безпеки, санітарно-гігієнічних норм та ін.).

Відновлюваність - важлива форма, що забезпечує стійкість насамперед особливостей біоти та грунту геосистем. Морфолітогенні властивості можуть відновлюватися лише на дуже значних інтервалах часу. Можливо, внаслідок цього в екології саме відновлюваність здебільшого ототожнюється із стійкістю екосистем, тоді як в інженерній геології та геоморфології під стійкістю здебільшого розуміють інертність.

Добре відновлюваною вважається геосистема, якщо вона здатна швидко повертатися до початкової області станів та здатна повертатися до цієї області після значного за амплітудою відхилення від неї. Ці дві форми відновлюваності, що можуть в одній геосистемі проявлятися сумісно (швидке відновлення суттєвих порушень), називається еластичністю та амплітудністю.

Пластичність – (пружність) геосистеми багато в чому визначається ступенем зв'язку між її станами (ступенем детермінованості їх змін). При сильному зв'язку станів, що виявляється в наявності усталеного порядку в послідовності їх змін, геосистема може перебувати в рамках інваріанта в тому разі, якщо зміна станів не має характеру тренду, а утворює у фазовому просторі замкнені цикли - орбіталі. Таку форму пластичності можна назвати орбітальною пластичністю. Для геосистем, стани яких слабко зв'язані (з однієї області станів геосистема може перейти до будь-якої іншої, в тому числі й до такої, яка не належить інваріанту), пластичність буде тим більшою, чим більше число локально стійких областей у рамках інваріанта. Таку форму пластичності іноді називають мультистійкістю.

Весь простір станів геосистеми можна поділити на дві області - нормальних та анормальних станів. Нормальними є стани геосистеми, які формуються та змінюються за відсутності збурюючих впливів. За соціофункціональними критеріями стани геосистеми поділяються на допустимі та недопустимі. Допустимими є стани, перебуваючи в яких геосистема здатна виконувати функцію не нижче деякого рівня (наприклад, забезпечувати проектну врожайність), а недопустимими такі, коли природний потенціал геосистеми недостатній для забезпечення мінімально необхідного виходу функції.