Поняття та значення процесуального представництва

ПЛАН

ПЛАН

ПЛАН

ПЛАН

ПЛАН

ПЛАН

1. Предмет, метод і система цивільного процесуального права.
2. Джерела цивільного процесуального права.
3. Місце цивільно-процесуального права в системі права України
4. Цивільне судочинство та його стадії.

1.Предмет, метод і система цивільного процесуального права.

Цивільно-процесуальне право- це система норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя в цивільних справах.

Кожна галузь права має власний предмет та метод правового регулювання. Якщо предмет визначає, що вивчає галузь права, то метод пояснює, яким чином це здійснюється. Питання про предмет цивільно-процесуального права в юридичній науці вирішується неоднозначно. Одні дослідники вважають, що цивільне процесуальне право регулює суспільні відносини, які виникають при здійсненні правосуддя у цивільних справах, а також діяльність суду та інших учасників процесу. Найбільш прийнятою є позиція дослідників, які вважають, що предметом цивільного процесуального права є суспільні відносини, які складаються в процесі розгляду та вирішення цивільних справ з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. Сюди можна віднести також суспільні відносини, які виникають у зв’язку з виконанням рішення суду.

Метод цивільного процесуального права – це сукупність закріплених в його нормах способів та засобів впливу на відносини, які регулюють, а також поведінку їх суб’єктів. За змістом метод цивільного процесуального права є імперативно-диспозитивним.

Імперативність методу визначається необхідністю учасників цивільної справи підкорятись судовій владі, сумлінно виконувати покладені на них обов’язки, оскільки до них можуть бути застосовані заходи процесуального примусу або їх можуть притягнути до певної відповідальності. Диспозитивність - дозволяє суб’єктам вільно використовувати надані їм права у межах, встановлених законом.

Система цивільного процесуального права – це сукупність норм та інститутів всієї галузі права. Вона складається з 2 частин: загальної та особливої. Загальна частина об’єднує норми та інститути, які мають значення для всієї галузі права, всіх видів проваджень і стадій цивільного судочинства. Особлива включає норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення цивільних справ за окремими видами та стадіями цивільного судочинства ( напр. наказне провадження, окреме провадження).

2. Джерела цивільного процесуального права та межі дії цивільно-процесуального закону.

Цивільно-процесуальне законодавство- це сукупність нормативних актів, у яких містяться норми, що врегульовують порядок організації та здійснення правосуддя в цивільних справах.

Джерелами цивільного процесуального права є: Конституція України, Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004року, Цивільний кодекс, Сімейний кодекс України, КЗпП України, Закон України «Про судоустрій та статус суддів», Закон України «Про виконавче провадження» та інші.

До системи цивільного процесуального законодавства також належать: Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції міністерств і відомств.

Постанови Пленуму Верховного Суду України не входять до системи цивільного процесуального законодавства, оскільки не мають нормативного характеру. Проте ці постанови містять роз’яснення, що мають важливе значення для судової практики і є обов’язковими для судів, інших органів і посадових осіб, які застосовують у своїй діяльності норми права, щодо яких зроблено такі роз’яснення.

Цивільно-процесуальний закон діє стосовно осіб, у часі і просторі.

Дія процесуального закону стосовно осіб полягає в тому, що він поширює свою дію на всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, юридичних осіб, іноземних підприємств та організацій.

Дія цивільного процесуального закону в часі полягає в тому, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до закону, який чинний на час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій чи виконання рішення суду.

Дія цивільного процесуального закону в просторі передбачає, що провадження в цивільних справах ведеться за цивільно-процесуальним законом чинним на всій території України.

3. Місце цивільно-процесуального права в системі права України.

Цивільне-процесуальне право виступає складовою частиною права України і тісно пов’язане з іншими галузями права. Визначальним для цивільно-процесуального права є встановлення з конституційним правом основ організації принципів здійснення правосуддя, а також основ правового становища громадян в т. ч. у взаємовідносинах з судом. Зв’язок цивільно-процесуального права з цивільним, сімейним, трудовим правом визначається необхідністю примусової реалізації норм матеріального права органами правосуддя. Цивільно-процесуальне право тісно пов’язане з кримінально-процесуальним правом. Одне і друге врегульовує суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення правосуддя, побудовані на одних і тих же принципах, мають одну конституційну основу. Цивільні і кримінальні справи розглядає один і той же суд. Однак, цивільно-процесуальне право відрізняється від кримінально-процесуального права за предметом правового регулювання і методами державного примусу, що їх застосовує суд за порушення норм цивільного чи кримінального права.

4. Цивільне судочинство та його стадії.

Цивільне судочинство- це врегульований нормами цивільно-процесуального права порядок розгляду і вирішення цивільних справ.

В цивільному процесі розглядають три види цивільного судочинства: позовне, наказне, окреме.

Стадія цивільного судочинства- це сукупність процесуальних дій, що об’єднуються найближчою процесуальною метою. Розрізняють такі стадії цивільного судочинства:

1) провадження по справі в суді першої інстанції

2) апеляційне провадження

3) касаційне провадження

4) перегляд судових рішень Верховним судом України

5) провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами

6) виконавче провадження

7) відновлення втраченого судового провадження

ТЕМА 2. ПРИНЦИПИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА.

1. Поняття, система і значення принципів цивільного процесуального права

2. Принципи, закріплені в Конституції України.

3. Галузеві принципи

1. Поняття, система і значення принципів цивільного процесуального права.

Цивільне процесуальне право і врегульоване ним цивільне судочинство побудовано на демократичних принципах. Поняття принципів є одним з найбільш цікавих і актуальних питань сучасної юридичної науки, зокрема науки цивільного процесуального права.

Під принципами розуміють лише ті загальні начала, які визначають напрям і дію права, або основоположні ідеї, що одержали офіційне закріплення у нормах законодавства. Але, на думку деяких науковців, принципами права є також керівні ідеї правосвідомості, які отримали суспільне визнання, реалізуються у правовідносинах і не зафіксовані у нормативно-правових актах.

Принципи цивільного процесуального права – це основоположні ідеї, в яких зафіксовані необхідні й суттєві зв’язки, що панують у суспільстві та праві, та які сприяють здійсненню правосуддя у цивільних справах.

Принципів цивільного процесуального права дуже багато, тому важливо їх класифікувати. Однак з приводу класифікації принципів у юридичній літературі немає єдиної думки. Найбільш поширеною є класифікація принципів цивільного процесуального права на такі:

1) загально правові принципи, тобто такі, що притаманні будь-якій галузі права, наприклад, принцип законності, гуманізму;

2) принципи правосуддя, а саме ті, які відображають основні ідеї та засади судочинства в Україні: принципи здійснення правосуддя виключно судами, принцип державної мови судочинства;

3) галузеві принципи цивільного процесуального права, зокрема принципи диспозитивності та процесуальної рівності сторін.

2. Принципи, закріплені в Конституції України.

Основними принципами правосуддя є:

1) здійснення правосуддя виключно судами;

2) незалежність суддів і підкорення їх лише закону;

3) здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності. Рівності перед законом і судом;

4) здійснення судочинства державною мовою;

5) гласність і відкритість судового розгляду;

6) змагальність;

7) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Принцип здійснення правосуддя виключно судами закріплено в Конституції України, відповідно до ст.124, яка визначає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами і делегування їх функцій, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Принцип незалежності суддів і підкорення їх лише закону розкривається в ст.129 Конституції України: судді у здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні й підкоряються лише закону .

Органи та посадові особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об’єднання, а також юридичні особи зобов’язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї.

Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону.

Принцип здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом відображає конституційне положення про рівність громадян перед законом. Він полягає в тому, що суд зобов’язаний поважати честь та гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших ознак.

Принцип здійснення судочинства державною мовою зводиться до того, що цивільне судочинство в Україні здійснюється державною мовою.

Судочинство в Україні у цивільних, справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 Закону України «Про засади державної мовної політики», за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами). Професійний суддя повинен володіти державною мовою. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова, держава гарантує можливість здійснювати судове провадження цією регіональною мовою (мовами). Необхідність забезпечення такої гарантії має враховуватися при доборі суддівських кадрів. Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу. Особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 Закону, послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини (мов), у разі їх необхідності, надаються без додаткових для цих осіб витрат. Слідчі і судові документи складаються державною мовою.

Принцип гласності та відкритості судового розгляду передбачає розгляд, що справ у всіх судах проводиться усно і відкрито. Законодавець забороняє позбавляти будь-кого права на інформацію про час і місце розгляду справи.

Закритий судовий розгляд допускається лише у разі, якщо відкритий процес може призвести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниця усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь та гідність.

Рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводиться у закритому судовому засіданні.

Хід судового засідання фіксується технічними засобами.

Серед закріплених Конституцією України основних засад судочинства передбачено забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду. Судочинство не може існувати без визначених шляхів виправлення помилок, наприклад, судами вищих інстанцій.

Отже, головною запорукою права на судовий захист є можливість оскарження і перегляду винесеного рішення. За допомогою процедури оскарження сторони та інші учасники цивільного процесу можуть досягти відміни судового рішення, що не тільки суперечить їх інтересам, але й не відповідає закону.

3. Галузеві принципи

До галузевих принципів цивільного процесуального права можна віднести:

1) принцип диспозитивності;

2) принцип процесуальної рівності сторін

Принцип диспозитивності цивільного судочинства розкрито у с.11 ЦПК України: суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Принцип диспозитивності – це можливість суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин самостійно регулювати свої відносини, діяти на власний розсуд, наприклад, вирішувати вступати у правовідносини чи ні, здійснювати свої права чи утриматись від цього, за наявності кількох запропонованих законом варіантів з урахуванням власних інтересів вибирати найвигідніший тощо.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Принцип процесуальної рівності сторін зводиться до надання їм рівних можливостей у використанні своїх процесуальних прав, встановленні відповідних процесуальних обов’язків, а не до тотожності цих прав та обов’язків.

Права й обов’язки учасників цивільного процесу різні, для позивача і відповідача додатково визначено спеціальні права. Проте законодавець надає рівні можливості використання ними суб’єктивних прав, створює належні умови для виконання особистих обов’язків , щоб особи змогли захистити свої інтереси, відновити порушені права.

ТЕМА 3. ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин і передумови їх виникнення.

2. Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин та їх класифікація

1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин і передумови їх виникнення.

Цивільні процесуальні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного процесуального права відносини, які виникають у цивільному судочинстві як між судами і органами державного виконання, так між ними і учасниками процесу-громадянами та організаціями.

Цивільно-процесуальні правовідносини виникають і розвиваються на диспозитивній основі внаслідок вольових дій осіб, які звертаються до суду із заявою захистом свого права. Вольовий характер цивільно-процесуальних правовідносин полягає також в тому, що вони забезпечують правовий зв’язок двох осіб між собою - одна має право вимагати від другої певних процесуальних дій, а друга зобов’язана діяти певним чином.

В судочинстві по конкретній цивільній справі виникає не одне комплексне правовідношення, а система численних процесуальних правовідносин між його суб’єктами за схемою суд-позивач, суд-відповідач, суд-свідок та ін.

Цивільні-процесуальні правовідносини виникають спочатку між собою, яка звернулась з вимогою до суду про захист порушеного права і вони стають юридичною основою для виникнення процесуальних правовідносин між судом і відповідачем, судом і свідком і т.д.

Процесуальні правовідносини характеризуються такими ознаками:

1) виникають внаслідок реалізації норм цивільно-процесуального права, створюються між судом, органом державного виконання як між собою, так і окремо з кожним з учасників;

2) юридично закріплюють взаємну поведінку учасників процесу через їх процесуальні права та обов’язки;

3) реалізація суб’єктивних прав і обов’язків забезпечується заходами правового впливу.

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідна наявність:

1) підстави

2) приводу

3) передумов

Підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин є факти із настанням яких і завдяки яким порушується процес.

Приводом виникнення цивільних процесуальних правовідносин є необхідність захисту порушеного або оспорюваного права та охоронюваного законом інтересу.

Передумовами виникнення цивільних процесуальних правовідносин є обставини процесуального характеру (юридичні факти) наявність яких необхідна для реалізації прав на звернення до суду.

2. Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин та їх класифікація.

Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати тільки між носіями цивільно-процесуальних прав та обов’язків в процесі здійснення правосуддя. Тому без суду неможливі самі процесуальні правовідносини, суд є обов’язковим суб’єктом всіх процесуальних правовідносин. Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин умовно можна класифікувати в три групи за підставами виконуваних ними функцій.

1. суб’єкти, які здійснюють правосуддя в цивільних справах і діяльність яких пов’язана з ними:

а) суди, які розглядають і вирішують справи по 1 інстанції;

б) суди, які переглядають законність і обґрунтованість рішень в апеляційному та касаційному порядку та у зв’язку з винятковими чи нововиявленими обставинами;

в) органи державного виконання.

2. суб’єкти, які беруть участь:

а) з метою захисту своїх прав та інтересів (позивач, відповідач);

б) з метою захисту прав та інтересів інших осіб, державних чи громадських інтересів (прокурор).

3. суб’єкти, які не беруть участь справі:

а) особи, які сприяють суду у розгляді справи ( свідки, експерти, перекладачі);

б) особи, які сприяють державному виконанню рішення суду.

Першу групу суб’єктів складають органи держави, які наділені владними повноваженнями;

До другої групи належать особи, які беруть участь у справі. Вони відрізняються від інших суб’єктів тим, що вони мають юридичну зацікавленість в наслідках вирішення судом справи і реалізації постановленого по ній рішення. Третю групу складають особи, які не беруть участі у справі. Вони характеризуються тим, що в них відсутня юридична зацікавленість в розгляді справи, але без них в цивільному процесі обійтись неможливо.

ТЕМА 4. УЧАСНИКИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

1. Сторони в цивільному процесі.

2. Процесуальна співучасть, її підстави та види.

3. Неналежна сторона в процесі та порядок її заміни.

4. Поняття та підстави процесуального правонаступництва.

5. Поняття третіх осіб в цивільному процесі та їх види

1.Сторони в цивільному процесі.

Сторони в цивільному процесі - заінтересовані особи, між якими виник матеріально-правовий спір, що є предметом розгляду і вирішення у цивільному судочинстві. Вони є головними особами, які беруть участь у цивільній справі позовного провадження, без яких не можливе виникнення самого процесу.

Поняття «сторони» в цивільному процесі має безпосередній зв’язок із матеріальними правовідносинами, оскільки сторонами виступають переважно їх суб’єкти: кредитор і боржник, чоловік і дружина, роботодавець і працівник та ін.

Сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач.

Позивачем - є особа, на захист порушених, невизначених або оспорюваних прав, інтересів чи свобод якої відкрито позовне провадження у цивільній справі. Така особа може заявити про необхідність захисту особисто або справа може бути порушена в її інтересах іншими особами, у передбаченому законом порядку.

Відповідач- це особа, яка на думку позивача, порушила, не визнає чи оспорює його суб’єктивні права, законні інтереси чи свободи, і притягується у цивільний процес для відповіді за пред’явленими до нього позовними вимогами. При цьому згода відповідача на таке залучення до справи не потрібна.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава. Не можуть бути стороною у цивільній справі філії та представництва, оскільки відповідно до ст. 95 ЦК України вони не є юридичними особами, а є лише її відокремленими підрозділами.

Сторони в цивільному процесі характеризується такими ознаками:

1) ними є особи, між якими виник матеріально-правовий спір;

2) вони ведуть процес у справі від свого імені;

3) з приводу їх справи ухвалюється судом рішення;

4) на них поширюються всі правові наслідки законної сили судового рішення;

5) вони несуть судові витрати;

6) їх правосуб’єктність допускає процесуальне правонаступництво.

Процесуально - правове становище сторін визначається принципами диспозитивності, рівноправності та змагальності.

Для забезпечення виконання процесуальних функцій законодавець надає сторонам широке коло процесуальних прав і покладає на них процесуальні обов’язки.

2. Процесуальна співучасть, її підстави та види.

Процесуальна співучасть виникає внаслідок пред’явлення позову спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. (ч. 1 ст. 32 ЦПК України). Процесуальною співучастю є участь кількох позивачів і (або) кількох відповідачів у одній і тій же самій цивільній справі.

ЦПК України (ч.2 ст. 32) закріплює умови, за дотримання хоча б однієї з яких допускається процесуальна співучасть:

1) предметом спору є спільні права чи обов’язки кількох позивачів або відповідачів, зокрема співвідповідачами можуть бути солідарні боржники (ст. 543 ЦК України);

2) права та обов’язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави ( напр. завдання шкоди спільними діями кількох неповнолітніх осіб - ст. 1182 ЦК України);

3) предметом спору є однорідні права та обов’язки.

Процесуальна співучасть характеризується тим, що всі співучасники мають рівні процесуальні права та обов’язки.

Залежно від того, на чиєму боці виникає співучасть, вона поділяється на активну ,пасивну, змішану.

Коли позивачем є дві та більше особи, а відповідачем - одна, то така співучасть буде активною.

Пасивна співучасть виникає у разі наявності у справі кількох відповідачів та одного позивача.

Змішана співучастьмає місце у таких випадках, коли в справі бере участь кілька позивачів і кілька відповідачів.

Виникнення співучасті зумовлено обставинами матеріально-правового та процесуального характеру, в зв’язку з чим вона також поділяється на обов’язкову та факультативну.

Обов’язкова співучастьнастає у разі спільності матеріальних прав та обов’язків кількох осіб, тоді, коли права та обов’язки сторін у цивільній справі не можна визначити без встановлення прав і обов’язків інших суб’єктів спірних матеріальних правовідносин. (напр. співвласники стають співпозивачами – у справі про усунення порушень їх прав власності; при заподіянні шкоди кількома особами – всі вони стають співвідповідачами перед позивачем).

Факультативна співучасть виникає з обставин процесуального характеру, на підставі доцільності одночасного розгляду кількох цивільних справ з метою економії коштів і часу на їх провадження. При факультативній співучасті замість кількох процесів провадиться один, у зв’язку з чим втрати у справі скорочуються, зменшується кількість судових засідань, викликів свідків, а також не ухвалюються протилежні за змістом рішення.

3. Неналежна сторона в процесі та порядок її заміни.

У ході розгляду цивільної справи може виявитися, що позов пред’явлений не тією особою, якій належить право вимоги, чи не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, тобто встановлено, що позивач не є уповноваженою особою чи відповідач не є правозобов’язальною особою.

Неналежним позивачем є позивач, стосовно якого з’ясовано, що він не має права вимоги за пред’явленим позовом, а неналежний відповідач – це відповідач, стосовно якого встановлено, що він не повинен відповідати за пред’явленими до нього позовними вимогами.

Цивільно-процесуальне законодавство (ст.33 ЦПК) передбачає можливість заміни лише неналежного відповідача, оскільки, якщо суд встановить, що позивач не має права вимоги, то це буде підставою для відмови йому у задоволені позову.

Для визнання відповідача неналежним і проведення його заміни необхідні такі обставини у сукупності:

1) встановлено відсутність у відповідача обов’язку відповідати за пред’явленим позовом;

2) є дані проте, що обов’язок відповідати за даними позовними вимогами покладено на іншу особу;

3) можна вказати особу, яка повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача;

4) є клопотання позивача про проведення заміни неналежного відповідача належним.

Законодавець передбачив два варіанти дій суду залежно від того, чи заявив клопотання позивач про заміну відповідача чи ні.

Якщо позивач заявив клопотання, то не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (ч.1 ст. 33 ЦПК України). Процесуальні дії, вчинені первісним відповідачем, не є обов’язкові для особи, яка вступила в процес. За клопотанням належного відповідача чи співвідповідача справа розглядається спочатку (ч.2ст.33 ЦПК України)

Суд не може провести заміну неналежного відповідача належним за власною ініціативою, тому у разі відсутності згоди позивача на заміну відповідача, інша особа залучається до участі у справі як співвідповідач (ч.2ст.33 ЦПК України).

4.Поняття та підстави процесуального правонаступництва.

Заміна сторони або третьої особи у цивільному судочинстві, коли їх матеріальні та процесуальні права та обов’язки переходять до інших осіб, називається процесуальним правонаступництвом.

Підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони із спірних або встановлених судом правовідносин майнового характеру. Якщо певні правовідносини мають особистий характер (напр. стягнення аліментів, поновлення на роботі), то правонаступництво у них не допускається.

Заміна сторони чи третьої особи можлива у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні ( у випадку відступлення права вимоги, переведення боргу тощо), а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Доказом права зайняти процесуальне становище особи, яку він замінює правонаступник, може бути свідоцтво про право на спадщину, установчі документи, відповідний договір, інші документи, що підтверджують перехід прав та обов’язків щодо спірних матеріальних правовідносин, які передані на розгляд суду.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив ( ч.2 ст.37 ЦПК України)

Процесуальне правонаступництво схоже за своєю правовою природою із заміною неналежної сторони. Водночас вони мають суттєві відмінності одне від одного, а саме:

1) процесуальне правонаступництво можливе стосовно позивача, відповідача і третьої особи, а заміна неналежної сторони – лише стосовно відповідача;

2) при процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов’язкові для наступника. При заміні неналежного відповідача його дії не викликають ніяких правових наслідків для належного відповідача;

3) після вступу у справі правонаступника її розгляд продовжується, а після заміни відповідача новий відповідач може клопотати про розгляд справи спочатку;

4) процесуальне правонаступництво є можливим на всіх стадіях цивільного процесу, а заміна неналежного відповідача лише до ухвалення рішення судом першої інстанції.

5.Поняття третіх осіб в цивільному процесі та їх види

В кожній цивільній справі приймає участь дві сторони без яких неможливе позовне провадження: позивач і відповідач. Але процес ускладнюється тоді, коли у справу вступає третя особа.

Треті особи- це суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають в порушену в суді цивільну справу для захисту особистих суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Як і сторони вони зацікавлені в наслідках розгляду судом справи, і це пояснюється тим, що такі наслідки можуть впливати на їхнє правове становище. Заінтересованість третіх осіб має матеріально-правовий та процесуально-правовий характер.

Матеріально-правовий характерзаінтересованостіполягає в тому,що рішення,яке буде винесене судом по конкретній справі може порушити матеріальні права третьої особи, або стане підставою для вимоги відшкодування збитків від неї стороною (тобто сторона матиме право пред’явити до третьої особи позов в порядку регресу).

Процесуально-правова заінтересованістьтретьої особи полягає в недопущенні ухвалення судом несприятливого для себе рішення.

Становище третіх осіб в цивільному процесі завдяки їх юридичній заінтересованості певною мірою близьке до правового становища сторін. Проте метою участі третіх осіб у цивільній справі є захист ними своїх прав, свобод чи інтересів, відмінних і незалежних від прав, свобод та інтересів сторін. Крім того, участь третіх осіб у цивільному процесі забезпечує більш швидкий і правильний розгляд цивільної справи, в яку вони вступають чи залучаються.

Оскільки треті особи належать до осіб, які беруть участь у справі, то вони мають всі відповідні процесуальні права та обов’язки (ст. 27 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство передбачає два види третіх осіб:

1) треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору,(ст.34 ЦПК України)

2)треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст.35,36 ЦПК України).

Третіми особами, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, називають суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену цивільну справу з метою захисту своїх особистих прав, свобод чи інтересів, пред’явивши позов до однієї чи обох сторін.

Характерною ознакою таких осіб є саме пред’явлення самостійної вимоги щодо предмета матеріального спору між сторонами, а не наявність самостійних прав на нього. (напр. третьою особою буде юридична особа, яка вступила у справу по спору між спадкоємцями про поділ спадкового майна, пред’явивши до них вимогу щодо останнього, посилаючись на те, що дане майно спадкодавець за заповітом залишив їй).

Треті особи можуть не вступати в процес по справі між сторонами, а порушити самостійну справу. Треті особи із самостійними вимогами вступають в справу за своєю ініціативою шляхом подання позову до однієї або двох сторін. Процесуальною формою втілення самостійної вимоги є позовна заява. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору можуть вступити у цивільний процес до закінчення судового засідання. (ч.1 ст.34 ЦПК України)

Відмінності між третіми особами, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору і співпозивачами:

1) третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору вступає в розпочатий процес, а співпозивач може приєднатись до позивача в момент виникнення спору;

2) за позовами третіх осіб із самостійними вимогами відповідачами можуть бути обидві сторони, а позивач адресує свою вимогу тільки до відповідача;

3) підстави позовних вимог третьої особи та первісного позивача є різні, в той час як позовні вимоги співпозивачів та первісного позивача виникають із спільних підстав або однієї і тієї ж;

4) треті особи можуть подавати самостійний позов до тієї із сторін, на користь якої постановлено рішення.

Третя особа із самостійними вимогами користується усіма правами і несе обов’язки позивача. Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спорує суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які залучаються до участі у справі або вступають у неї з метою захисту їх суб’єктивних прав та інтересів. Третя особа без самостійних вимог на предмет спору може виступати як на стороні позивача так і на стороні відповідача. Проте на боці однієї сторони у справі можуть брати участь декілька третіх осіб без самостійних вимог. Одна і та ж особа може брати участь у справі як третя особа без самостійних вимог тільки на боці однієї сторони – або позивача або відповідача. Юридична заінтересованість третіх осіб без самостійних вимог у наслідках розгляду судом справи між сторонами визначається тим, що постановлене судом у такій справі рішення може вплинути на їх права та обов’язки щодо однієї із сторін.

1) вступити у справу з власної ініціативи на стороні позивача або відповідача, подавши відповідну заяву;

2) залучитися до участі і справі за клопотанням сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі;

3) бути залучені до цивільного процесу за ініціативою суду.

Вступ третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору допускається до ухвалення судом рішення (ч.1ст.36 ЦПК України)

Треті особи без самостійних вимог на предмет спору користуються процесуальними правами та несуть процесуальні обов’язки сторони. Але, оскільки вони не є суб’єктами спірних правовідносин, то не мають права на зміну підстави та предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди, подання зустрічного позову.

Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

ТЕМА: ІНШІ УЧАСНИКИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

1.Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права і свободи інших осіб.

2.Загальна характеристика інших учасників цивільного процесу.

1.Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права і свободи інших осіб.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звернутися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави чи суспільні інтереси.

До цих органів та осіб належать: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи (ст. 45 ЦПК України).

Зазначені особи зобов’язані дотримуватись порядку звернення до суду, правил підсудності, вимог до форми та змісту позовної заяви та ін.

Органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси, можуть брати участь в цивільному судочинстві у кількох формах. Так, вони мають право:

1) звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах (ч.1 ст. 45 ЦПК України);

2) оскаржувати в апеляційному і касаційному порядку судові рішення, постановлені у справі, в якій вони брали участь (ст. 292,324 ЦПК України);

3) подавати скарги про перегляд судових рішень, постановлених у справі, в якій вони брали участь, у зв’язку з винятковими обставинами, заяви про їх перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами (ст.353,362 ЦПК України);

4) подавати заяву про відновлення втраченого судового провадження, у якому вони брали участь (ст.403 ЦПК України).

Органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси, які звернулися до суду з відповідною позовною заявою мають процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.(ч.1 ст.46 ЦПК України). Крім того, відмова органів та інших осіб, які відповідно до ст. 45 ЦПК України звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимог у первісному обсязі. Зокрема, особа яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду (ст.46 ЦПК України).

2.Загальна характеристика інших учасників цивільного процесу.

При проваджені у цивільних справах, крім осіб, які беруть участь у справі, залучаються й інші учасники цивільного процесу, зокрема: секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу.

Метою участі названих осіб у цивільному судочинстві є сприяння правильному та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ. Від осіб, які беруть участь у справі, інші учасники цивільного процесу відрізняються тим, що вони не мають (і не можуть мати) юридичної зацікавленості в результатах розгляду справи.

Представників цієї групи суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин можна поділити на дві групи:

1) особи, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення цивільного процесу (секретар судового засідання, судовий розпорядник);

2) особи, які сприяють розгляду і вирішенню цивільної справи по суті (свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу).

Секретар судового засідання і судовий розпорядник – обов’язкові учасники розгляду будь-якої цивільної справи. Вони працюють у суді та їх участь у цивільному процесі є виконання службових (функціональних) обов’язків.

Участь осіб, які сприяють розгляду і вирішенню справи по суті, на відміну від секретаря судового засідання і судового розпорядника, має факультативний характер. Такі особи залучаються судом до цивільного судочинства залежно від обставин конкретної цивільної справи.

Секретар судового засідання: метою участі у цивільному судочинстві такого учасника цивільних процесуальних правовідносин є здійснення окремих дій процесуального характеру: він фіксує хід розгляду і вирішення цивільної справи, інформує учасників процесу про час і місце судового засідання тощо. На секретаря судового засідання покладаються такі обов’язки:

1) здійснювати судові виклики та повідомлення;

2) перевірити наявність та з’ясувати причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідати про це головуючому;

3) забезпечувати фіксування судового засідання технічними засобами;

4) вести журнал судового засідання;

5) оформлювати матеріали справи;

6) виконувати інші доручення, що стосуються розгляду справи.

Секретар судового засідання має право уточнювати суть процесуальної дії з метою її правильного відображення в журналі судового засідання.

Секретарем судового засідання може бути особа, яка має юридичну освіту з освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче молодшого спеціаліста, без вимог щодо стажу роботи.

Судовий розпорядник: його участь в цивільному процесі спрямована на вирішення питань, які стосуються організації та проведення конкретного судового засідання, тобто на забезпечення порядку під час судового засідання та зручних умов його проведення.

Судовий розпорядник зобов’язаний:

1) забезпечити належний стан залу судового засідання і запрошувати до нього учасників цивільного процесу;

2) з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під час судового засідання визнати можливу кількість осіб, які можуть бути присутні у залі судового засідання;

3) оголошувати про вхід і вихід суду та пропонувати всім присутнім встати;

4) стежити за додержанням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;

5) виконувати розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта;

6) під час судового засідання приймати від учасників цивільного процесу документи та інші матеріали і передавати їх суду;

7) запрошувати до залу судового засідання свідків та виконувати вказівки головуючого щодо приведення їх до присяги;

8) виконувати інші доручення головуючого, пов’язані зі створенням умов, необхідних для розгляду справи.

Свідок- це учасник цивільних процесуальних правовідносин, який викликається судом для дачі показань щодо відомих йому обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Свідок може бути кожна особа, якій відомі будь –які обставини, що стосуються справи. На свідках покладаються певні обов’язки. Так, він зобов’язаний з’явитись до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов’язаний завчасно повідомити про це суд. Свідок наділений і відповідними правами. Він має право:

1) дати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє;

2) користуватися письмовими записами;

3) відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом (ст.52 ЦПК України);

4) на компенсацію витрат, пов’язаних із викликом до суду.

За завідомо неправдиві показання або відмову від дачі показань з передбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність.

Експерт- є особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об’єктів, явищ і процесів, що містить інформацію про обставини справи і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань. (ч. 1 ст.53 ЦПК України). Експерт має такі обов’язки:

1) з’явитись за викликом суду, провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок на постановлені йому питання, а в разі необхідності роз’яснити його;

2) забезпечити збереження об’єкта експертизи під час проведення дослідження. Якщо дослідження пов’язане з повним або частковим знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформляється ухвалою.

3) невідкладно повідомити суд про неможливість проведення експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів;

4) у разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявити клопотання щодо його уточнення або повідомити суду про неможливість проведення ним експертизи за поставленими питаннями;

5) у разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи, негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовуються для проведення експертизи.

За невиконання обов’язків експерт несе відповідальність, встановлену законодавством України.

Спеціалістпри розгляді цивільної справи виступає помічником і консультантом суду, його можна залучати у всіх випадках, коли з питань, що мають значення для цивільної справи, потрібна допомога фахівця й немає необхідності призначати експертизу. Так, спеціаліст може залучатись для участі в огляді та дослідженні доказів; може порадити суду призначити експертизу, надати допомогу при формулюванні питань, які ставляться перед експертом. Крім того, спеціаліст може допомогти суду вирішити незрозумілі питання, проконсультувати з їх приводу (напр. які призначення та спосіб застосування певного засобу, пристрою, речовини; чи правильно складено відповідний бухгалтерський документ). Спеціаліст може бути залучений за ухвалою суду до участі у цивільному процесі для надання технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи). Допомога спеціаліста не може стосуватись правових питань.

У цивільному судочинстві можна виділити кілька форм участі спеціаліста:

1) участь у проведенні процесуальних дій;

2) консультативна діяльність;

3) допомога технічного характеру.

Суд може залучати як спеціаліста будь-яку особу, головне, щоб вона володіла спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів, могла надати консультації під час вчинення процесуальних дій, що потребують відповідних спеціальних знань та навичок.

Основними обов’язками спеціаліста є:

1) з’явитися за викликом до суду;

2) відповідати на поставлені судом питання;

3) давати усні консультації та письмові роз’яснення;

4) звертати увагу суду на характерні обставини та особливості доказів;

5) у разі потреби надавати суду технічну допомогу.

Перекладач- це особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими, глухонімими.

Перекладач допускається до участі в цивільному процесі ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 55 ЦПК України перекладач має право:

1) ставити питання з метою уточнення перекладу;

2) відмовитись від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми значеннями мови, необхідними для перекладу;

3) на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.

На перекладача покладаються обов’язки:

1) з’являтися за викликом до суду;

2) здійснювати повний і правильний переклад;

3) посвідчувати правильність перекладу своїм підписом у процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мовою, якою вони володіють.

Особа, яка надає правову допомогу- це фахівець у галузі права, який за законом має право надання правової допомоги (ч. 1 ст. 56 ЦПК України)

Види участі в цивільному процесі особи, яка надає правову допомогу:

1) консультації та роз’яснення з правових питань;

2) складання заяв, скарг, та інших документів правового характеру;

3) надання правового висновку - письмового документа, який містить роз’яснення про необхідність вчинення або утримання від вчинення певних дій за даних обставин;

4) медіація - правова допомога, спрямована на досягнення компромісу законних інтересів та вимог двох чи більше осіб з метою припинення спору між ними;

5) надання інших послуг правову характеру, які не заборонені законом.

Особа, яка надає правову допомогу, не є процесуальним представником - вона не бере участі у справі і не діє від імені іншої особи, а також не наділяється відповідними правами та обов’язками представника.

Дана особа має право:

1) знайомитися з матеріалами справи робити з них витяги;

2) знімати копії долучених до справи документів;

3) бути присутнім на судовому засіданні.

Дана особа допускається до участі у справі ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

ТЕМА : ПРЕДСТАВНИЦТВО В СУДІ

2. Види представництва в цивільному процесі.

3.Повноваження представника в суді.

1. Поняття та значення процесуального представництва

Цивільне процесуальне законодавство України (ст.38 ЦПК України) надає право сторонам, третім особам та іншим учасникам цивільного процесу брати участь у цивільній справі особисто або через представника. При цьому особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій самій справі представника.

Інколи фізичні особи не бажають або не можуть особисто брати участь у розгляді цивільної справи. У таких випадках вони мають право доручити вчиняти процесуальні дії від їх імені іншим особам – представникам.

Деякі фізичні особи, майнові й особисті немайнові права, свободи та інтереси яких потребують судового захисту, не наділені відповідною цивільною процесуальною дієздатністю і внаслідок цього в будь-якому разі не можуть особисто брати участь у цивільній справі. Права, свободи та інтереси таких осіб (малолітніх, неповнолітніх, недієздатних, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена) захищають їх законні представники (ст.39 ЦПК України)

Юридичних осіб в цивільному процесі представляють їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законом, статутом, положенням, або їх представники (ст.38 ЦПК України).

Через представника відповідних органів державної влади в межах їх компетенції реалізує свої процесуальні права та обов’язки держава.

Процесуальне представництво можливе в будь-якій справі, що розглядається судом у порядку цивільного судочинства, на всіх стадіях його розвитку.

Процесуальне представництво в цивільному процесі – це процесуальна діяльність особи (представника) у межах наданих їй повноважень, спрямована на захист суб’єктивних прав, свобод та інтересів іншої особи у справі, від імені та в інтересах останньої.

Представниками в цивільному процесі можуть бути:

1) адвокат (ч.1 ст. 40 ЦПК України);

2)один із співучасників за дорученням інших співучасників, якщо він має цивільну процесуальну дієздатність (ст. 3 ст.32 ЦПК України);

3) батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші визначені законом особи, які виступають як законні представники (ст. 39 ЦПК України);

4) уповноважений на представництво в суді керівник юридичної особи (ч.1 ст. 42 ЦПК України);

5) будь-яка інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді (ч.1 ст. 40 ЦПК України).

Не можуть бути представниками:

1) особи, які дають в цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.

Одна і та сама особа не може не бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.

2. Види представництва в цивільному процесі.

ЦПК України пряму класифікацію процесуального представництва не проводить, проте аналіз окремих його статей, що визначають правові засади участі представника у цивільному процесі, дає змогу зробити висновок про наявність трьох видів представництва:

1) представництво фізичних осіб;2) представництво юридичних осіб; 3) представництво держави.

За ознаками осіб, інтереси яких представляють, можна виділити представництво сторін (позивача і відповідача), третіх осіб, заявників, заінтересованих осіб, які захищають права, свободи чи інтереси інших осіб;

за ознаками осіб, які здійснюють процесуальне представництво – представництво, що здійснюється: адвокатами, батьками, усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, співучасниками, іншими фізичними особами.

Крім того, ст. 39 ЦПК України виділяє окремий вид – законне представництво, яке є одним із підвидів представництва фізичних осіб. Воно виникає на підставі закону, адміністративного акта чи рішення суду за наявності таких юридичних фактів як спорідненість, усиновлення, встановлення опіки чи піклування.

Можна виділити чотири групи осіб, права, свободи та інтереси яких у суді захищають їхні законні представники:

1) малолітні особи віком до 14 років, а також недієздатні фізичні особи;

2) неповнолітні особи віком від 14 до 18 років, а також особи цивільна дієздатність яких обмежена;

3) особи, які визнані безвісно відсутніми;

4) спадкоємці особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята.

Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам (ч.5 ст. 39 ЦПК України).

У випадку відсутності законного представника, суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає або піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників даних осіб.

3.Повноваження представника в суді.

Особа набуває правосуб’єктності процесуального представника і зможе виконувати його функції лише за наявності належно посвідчених повноважень на здійснення представництва у суді ( ст. 42,44 ЦПК України).

Відповідно до ст. 42 ЦПК України повноваження процесуальних представників повинні бути посвідчені такими документами:

2) Довіреність від імені юридичної особи має бути підписана посадовою особою, уповноваженою на це законом, статутом чи положенням з прикладенням печатки юридичної особи;

3) свідоцтвом про народження дитини або рішення про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Оригінали цих документів або копій з них, посвідчені суддею приєднуються до справи.

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти особа (ч.1 ст. 44 ЦПК України). Обмеження представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

Повноваження адвоката як представника можуть посвідчуватись ордером, який виданий відповідним адвокатський об’єднанням, або договором. До ордера адвоката обов’язково додається витяг зі договору, у якому зазначається повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

ТЕМА : ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ.