ЕКОЛОГІЧНЕ НАВАНТАЖЕННЯ

Для оцінки рівня забруднення навколишнього природного середови­ща крім гранично допустимих концентрацій використовують ще такий критерій, як гранично допустиме екологічне навантаження (ГДЕН) та тех­ногенне навантаження на природні об'єкти. Техногенне навантаження характеризується модулем техногенного навантаження, під яким розумі­ють обсяг стічних вод та твердих відходів промислових і комунальних об'єктів, рознесених по адміністративних одиницях (областях), що вимі­рюються в тисячах тонн на квадратний кілометр за рік.

Для Київської області максимальний модуль техногенного наванта­ження становить 1000 тис. т/км² за рік. До техногенно напружених на­лежать також Донецька, Дніпропетровська і Запорізька області, які ма­ють модуль техногенного навантаження 100—1000 тис. т/км² за рік. Серед­ні показники модуля техногенного навантаження (10—50 і 50—100 тис. т/км² за рік) мають Львівська, Івано-Франківська, Хмельницька, Вінницька, Одеська, Черкаська, Полтавська, Харківська, Луганська і Херсонська

області та Автономна Республіка Крим. Мінімальне техногенне наванта­ження (1——10 тис. т/км² за рік) спостерігається для Волинської, Рівненської, Житомирської, Чернівецької, Тернопільської й Закарпатської областей.

Що стосується визначення ГДЕН, то на сьогодні в науковій і технічній літературі його поки що не існує і не розроблені методики його норму­вання. Недоліком показника «модуль техногенного навантаження» є те, що в ньому не враховуються газоподібні викиди в атмосферне повітря, які спричинюють значні забруднення середовища. Тому модуль техноген­ного навантаження (МТН) доцільно визначити як об'єм полютантів у газових викидах в атмосферне повітря, у стічних водах, що скидаються у водойми, та в неутилізованих твердих відходах антропогенної діяльно­сті, який вимірюється в тис. т/км² на рік.

Для оцінки екологічної ситуації під час складання екологічних карт користуються показником екологічного навантаження, рівнем техноген­ного навантаження. За ступенем гостроти виділяють п'ять видів екологіч­них ситуацій (В. М. Котляков, Б. І. Кочуров та ін., 1990): катастрофічні, критичні (кризові), напружені, задовільні, умовно сприятливі. Катастро­фічні характеризуються глибокими й незворотними змінами природи, втратою природних ресурсів і різким погіршенням умов проживання на­селення. При цьому істотно погіршується стан здоров'я населення, втра­чаються генофонд біоти та унікальні природні об'єкти.

У разі критичних (кризових) ситуацій виникають значні зміни ланд­шафтів, наростає загроза втрати ресурсів та унікальних природних об'єк­тів і значно погіршуються умови проживання населення. Після припинення антропогенного впливу можлива нормалізація екологічної ситуації та часткове відновлення ландшафтів. При напружених ситуаціях спостері­гаються негативні зміни окремих компонентів ландшафтів, деякі пору­шення природних ресурсів та умов проживання населення. Задовільна си­туація характеризується незначними змінами ландшафтів, що мало впли­вають на здоров'я людей. Вона зникає в результаті процесів саморегуля­ції природного комплексу або вжиття природоохоронних заходів. Умовно сприятливі ситуації формуються в ландшафтах, які мало зазнавали ан­тропогенної дії або впливу екстремальних природних процесів.

У «Методичних вказівках з виділення зон екологічного лиха» (1992) виділяють зони екологічного лиха, екологічної небезпеки та екологічної кризи. Зона екологічного лиха — це ділянка території, де в результаті ан­тропогенної діяльності відбулися незворотні зміни навколишнього при­родного середовища, за якими послідувало істотне погіршення здоров'я людей, порушення екологічної рівноваги, руйнування екосистем та де­градація флори і фауни. Зона екологічної небезпеки — територія, в межах якої систематично порушуються екологічні нормативи й регламенти, ви­являються ознаки деградації компонентів природного середовища, в окре­мих групах населення рівень екологічно залежних захворювань вищий від середньостатистичного для місцевості. Зона екологічної кризи — терито­рія, в межах якої відбувається деградація основних екосистем, природні ресурси перебувають на межі зникнення, демографічні й медико-екологічні показники систематично нижчі, ніж середньостатистичні для міс­цевості.