Форми й види ар-терапевтичної роботи у процесі інтеграції у суспільство дітей з обмеженнями у розвитку
У процесі соціалізації дітей з особливими потребами у більшості випадків використовують індивідуальну і групову форми арт-терапії.
Індивідуальну арт-терапію можна використовувати для широкого кола дітей з вадами розвитку. Особливу цінність арт-терапевтична робота має для дітей, які мають певні труднощі у вербалізації своїх переживань, наприклад, через мовні порушення, малоконтактність, а також складність цих переживань та «невимовність» [2, c. 36].
Необхідною умовою для початку індивідуальної роботи є встановлення психотерапевтичного контакту. Він відбувається вже при перших зустрічах, коли в дитини з особливими потребами й арт-терапевта виникають реакції один на одного, що визначають атмосферу їхньої подальшої спільної роботи.
На самому початку арт-терапевт пояснює дитині, у чому буде полягати їхня спільна робота, що вона може і чого не може робити. Як правило, підкреслюється, що ця робота не припускає спеціальних художніх здібностей чи навичок і не ставить своєю метою створення «високомистецьких творів», наголошується на вільному самовираженні дитини за допомогою будь-яких матеріалів і засобів, що маються в його розпорядженні [2, c. 37].
Поступово, в міру того, як формуються психотерапевтичні відносини, у дитини виникає відчуття захищеності, внутрішнього комфорту, а атмосфера арт-терапевтичного кабінету сприймається їй як особлива, відмінна від тієї, що його як правило оточує. Дитина з особливими потребами починає працювати більш природно, з захопленням. У процесі роботи виникають найрізноманітніші асоціації, почуття і спогади. Можуть проявлятися сильні переживання, у тому числі негативного характеру, такі як почуття гніву, провини, втрати і т.п.
Індивідуальна арт-терапевтична робота може продовжуватися досить довго. У багатьох випадках – кілька місяців чи навіть років. Підставами для завершення індивідуальної роботи, поряд із зовнішніми факторами, є зміни в стані і характері образотворчої діяльності дитини, що відбивають позитивну динаміку арт-терапевтичного процесу [2, c. 37].
Групові форми арт-терапевтичної роботи в даний час використовуються дуже широко в соціальній сфері, адже саме групова арт-терапія:
– дозволяє розвивати ціннісні соціальні навички;
– пов’язана з наданням взаємної підтримки членами групи і дозволяє вирішувати загальні проблеми;
– дає можливість спостерігати результати своїх дій і їхній вплив на навколишніх;
– дозволяє опановувати нові ролі, а також спостерігати, як рольова поведінка впливає на взаємини з навколишніми;
– підвищує самооцінку і призводить до зміцнення особистої ідентичності [6, c. 50].
У системі соціальної допомоги дітям з особливими потребами використовуються різні види арттерапії, які спрямовані на активізацію спілкування з психотерапевтом або в групі в цілому для більш чіткого, тонкого вираження своїх переживань, проблем, внутрішніх суперечностей, з одного боку, а так само творчого самовираження – з іншою: терапія засобами зображувальної діяльності (малюнок, ліпка); музична терапія; імаготерапія; кінезітерапія (особливо, психогімнастика та корекційна ритміка); танцювальна терапія; казкотерапія.
Найбільшого поширеніша у соціальній роботі з дітьми з вадами розвитку набуває терапія засобами зображувальної діяльності (малюнок, ліпка), ефективність якої підтверджена у випадках: емоційної депривації, підвищеної тривожності, страхів, неадекватної самооцінки, конфліктних міжособистісних взаємин тощо. Проведення малюнкової терапії здійснюється арт-терапевтом у формі спеціальних занять, на яких дітям з особливими потребами пропонуються різні завдання. Заняття можуть проходити у директивній (дитині пропонується тема малювання, а також надається допомога на етапі пошуку форми її вираження) і недирективній (дитині надається свобода вибору теми та форми зображення, а також емоційна підтримка; за необхідності – технічна допомога у наданні виразності дитячому малюнку) формах [6, c. 57]. У практиці проведення малюнкової терапії використовують 5 типів завдань: предметно-тематичний тип, в основі зображення якого – людина у її взаємодії з оточуючим предметним світом і людьми (до прикладу, «Моя сім’я», «Моє улюблене заняття», «Я вдома»); образно-символічний тип, що передбачає малювання, пов’язане з морально – психологічним аналізом абстрактних понять «Добро», «Зло», «Щастя», у вигляді образів, створених уявою дитини, а також зображення емоційних станів та почуттів – «Радість», «Гнів», «Страх» тощо; вправи на розвиток образного сприймання, уяви і символічної функції-завдання, що ґрунтуються на принципі проекції, – «Чарівні плями», а також відтворення у зображенні цілісного об’єкта та його осмислення – «Малювання за крапками»; ігри – вправи з зображувальними матеріалами (фарбами, олівцями, папером, пластиліном тощо), вивчення їх фізичних властивостей та експресивних можливостей – «Малювання пальцями», експериментування з кольором, пластиліном, тістом (створення найпростіших форм з їх наступним руйнуванням за типом ігор «руйнування – будівництво»); завдання на спільну діяльність – можуть включати завдання попередніх видів, колективне малювання, спрямоване на корекцію проблем спілкування з однолітками, покращення стосунків у системі «діти – батьки» [6, c. 58].
Розгортання процесу зображувальної діяльності дитини з вадами розвитку зазвичай передбачає 4 основних етапи:
I. Попередній, орієнтувальний етап – дослідження оточення, зображувальних матеріалів.
II. Вибір теми малювання (або визначення арт-терапевтом), емоційне входження дитини у процес малювання.
III. Пошук адекватних форм вираження, активне експериментування.
IV. Конкретизація форм самовираження з наступним розв’язанням у символічній формі конфліктної травмуючої ситуації [1, c. 45].
Позитивний ефект у процесі соціальної інтеграції дитини з обмеженими функціональними можливостями мають різні види музичної терапії: рецептивний, активний, інтегративний [13, c. 46]. Такі музично-терапевтичні сеанси можуть здійснюватись як в індивідуальній, так і у груповій (3–5 осіб) формах.
Рецептивна музична терапія рекомендована дітям з різними порушеннями у розвитку, які ускладнюються емоційно-особистісними проблемами, конфліктними міжособистісними, внутрішньосімейними стосунками, станом емоційної депривації, тривожністю, імпульсивністю тощо. Такі заняття можуть бути спрямовані на моделювання позитивного емоційного стану, катарсис, вихід з психотравмуючої дитину ситуації шляхом сприймання музики.
Форми проведення рецептивної музичної терапії можуть бути різними. В першому випадку, з метою отримання позитивного результату, дитину з особливими потребами готують до сприймання музики: пропонують зручно сісти, прослухати коротку попередню розповідь та зосередитись на слуханні. Під час сприймання музики арт-терапевт допомагає дитині «зробити крок» в уявний світ музичних фарб, таким шляхом звільняючи дитину від негативних переживань. З цією метою використовується різноманітна медитативна музика, яка відтворює картини природи: «Чарівність лісу», «Світанок у лісі», «Шум дощу» тощо [22, c. 60]. Після прослуховування музичного твору проводиться бесіда з дитиною, в якій з’ясовується, що дитина «бачила», чула, «робила» у такій уявній подорожі. Дослідження показують, що 8–10 цілеспрямованих музично-терапевтичних сеансів значно покращують психоемоційний стан дитини з вадами розвитку, відволікають від психотравмуючої ситуації.
У другому випадку, рецептивна музична терапія проводиться у формі «моделювання» емоційного стану дитини з особливими потребами (його регуляція, підвищення емоційного тонусу, зняття психоемоційного збудження тощо). З метою виведення дитини з несприятливого емоційного стану, їй пропонують для прослуховування спочатку співзвучні її настрою мелодії, які надалі змінюють на музику протилежного характеру. За таких умов найкращий ефект досягається шляхом використання композиції, яка складена з фрагментів різних за характером музичних творів з чітким ритмом. На початку прослуховується музичний фрагмент, який найбільшою мірою відповідає емоційному стану дитини в даний момент (тривога, страх – сумна мелодія, як співчуття її переживанням). Наступний фрагмент – протилежний попередньому і покликаний нейтралізувати його – мелодія зі світлим звучанням, що навіює надію. І на завершення, передбачається твір з найбільшою силою емоційної дії – динамічна, життєстверджуюча музика, яка навіює впевненість у собі, оптимізує загальний стан дитини [22, c. 62].
У випадку прослуховування музики в «живому виконанні», дитині з вадами розвитку пропонується «увійти» в образ виконавця і уявити, що вона грає на музичному інструменті або диригує оркестром. Важливо, щоб розрядка внутрішнього переживання проявлялась у зовнішніх рухах (похитуванні тіла, диригуванні, «гри» пальцями на уявних клавішах тощо) [19, c. 110].
Заняття з інтегративної музичної терапії – синтезу музичного і наочно – зорового сприймання – будуються таким чином, що сприймання музики супроводжується переглядом відеозапису на великому телевізійному екрані яскравих картин природи. Арт-терапевт пропонує дитині ніби зробити крок у глибину зображення, подумки зібрати квіти, впіймати метелика, торкнутися прохолоди джерельця або просто полежати на траві. Органічне поєднання двох способів сприймання уможливлює потужний психокорекційний ефект [20, c. 37].
Активна музична терапія з дітьми з вадами психо-фізичного розвитку використовується у варіантах вокалотерапії, кінезітерапії.
Заняття з вокалотерапії проводяться як в індивідуальній, так і груповій формі. Вони спрямовані на формування оптимістичного настрою з допомогою вокальної діяльності дитини з особливими потребами. З цією метою використовуються пісні-формули – окремі пісні, які ґрунтуються на самонавіюванні позитивних установок. Гармонізації внутрішнього світу дитини, зокрема, сприяють пісні, зміст текст яких відображає ймовірну наявність у неї чеснот («хороший», «правдивий», «лагідний», «турботливий» тощо).
Окрім життєстверджуючих пісень-формул у заняття включаються знайомі оптимістичні за змістом дитячі пісні, які можуть виконуватися під фонограму групою дітей. Таке виконання у процесі сеансу розглядається як корекційна підтримка, яка дає можливість дитині відчути впевненість під час співу, наповнює позитивними емоціями від колективної вокальної діяльності [21, c. 14].
Кінезітерапія ґрунтується на зв’язку музики та руху і включає: танцювальну терапію, хорову терапію, психогімнастику.
Як відомо, в мові жесту, в позах, рухах завжди відображається внутрішній емоційний, душевний стан дитини. Ритмічний лад музики стимулює та регулює рухи тіла людини, що робить її незамінним компонентом різних видів кінезітерапії. У зв’язку з цим, використання танцювальної терапії, корекційної ритміки як засобів невербального спілкування зумовлює усунення емоційного напруження дітей з різними порушеннями у розвитку. Така робота може проводитись у формі тематичних занять, побудованих на образній імпровізації арт-терапевта та групи дітей з особливими потребами. У заняття включаються різні вправи, які сприяють зниженню психоемоційного напруження, релаксації, регуляції емоційних станів, корекції моторної сфери тощо. Теми таких занять можуть бути різними: «Подорож у Країну Мрій», «Запросимо Добру Фею у гості» тощо [25, c. 32].
Танцювальна терапія з дітьми, які мають різні порушення у розвитку, передбачає використання різних видів танцювального мистецтва: образно-сюжетний танець-імпровізація; сучасний дитячий або народний танець (елементи рухів іспанського, узбецького, російського, українського тощо танців); елементи хореографічної гімнастики. Важливо, щоб на таких заняття максимально враховувався стан сенсомоторної сфери дитини [25, c. 34].
Психогімнастика охоплює комплекс вправ, ігор, етюдів, метою яких є корекція психоемоційних та моторних порушень у дітей з вадами розвитку. На таких заняттях діти навчаються елементам техніки вираження емоцій за допомогою виразних рухів тіла, навичкам релаксації тощо. Важливим розділом психогімнастики у випадках інтелектуального недорозвинення розглядається корекція психічних функцій (уваги, пам’яті, виразної моторики), а також емоційно-вольової сфери. Великого значення у психогімнастиці надається корекції комунікативних порушень, труднощів спілкування з однолітками, небажаних рис особистості. Під час занять використовується переважно невербальний матеріал, однак і вербальне вираження почуттів також дозволяється [25, c. 35].
Особливе місце серед видів арттерапії з дітьми, які мають вади психофізичного розвитку посідає імаготерапія (від лат. imago – образ), оскільки ґрунтується на теоретичних положеннях про образ, єдність особистості та образу. В основі методу лежить театралізація психотерапевтичного процесу, який рекомендований у випадках: емоційної неврівноваженості дитини з особливими потребами; неадекватної самооцінки; порушеннях комунікативної діяльності; наявності патологічних страхів тощо. В якості лікувальних та корекційних чинників імаготерапії виступають: відволікання, емоційна підтримка, навчання новим способам поведінки, позитивні установки, радість колективної творчості, зміцнення почуття впевненості у собі тощо. У роботі з розумово відсталими імаготерапія може проводитись як в індивідуальній, так і груповій формах.
Cкладання історій, розповідей використовується для пожвавлення почуттів дитини з вадами розвитку, вербалізації образів, асоціацій, символів, що є в доробку дитини, для того щоб перетворити внутрішнє занепокоєння в конкретний образ і надихнути на творчість. Цей метод може використовуватися як в індивідуальній, так і в груповій роботі з дітьми [7, c. 54].
Р.М. Стіртцінгер запропонував метод «загального складання історій» дитиною і дорослим, який реалізується так: спочатку свою історію розповідає дитина, потім її продовжує дорослий, котрий уводить в оповідання «більш значущі» способи адаптації і розв’язання конфліктів, ніж ті, що були викладені дитиною. Кожну історію дитина починає зі слів: «Одного разу…», «Давним – давно…», «Колись…», «Далеко-далеко…». Наприкінці кожної історії дитина придумує заголовок, котрий допомагає психологу виділити найбільш важливі аспекти історії, звернути увагу на необхідність активно використовувану жанрову та стильову своєрідність, ідейно-тематичний потенціал творів у процесі морального розвитку й соціалізації особистості дитини.
Метод «загального складання історій» може використовуватися і для групових занять з дітьми з особливими потребами. При цьому одна дитина пропонує початок розповіді, друга продовжує, третя складає кульмінацію розповіді, четверта придумує розв’язку. Після того, як розповідь складена, діти обговорюють її, і дорослі пропонують їм альтернативні способи розв’язання конфліктів, більш прийнятні в сучасному суспільстві й надзвичайно важливі в процесі соціалізації особистості дитини [7, c. 57].
Серед різних видів імаготерапії з описаною категорією дітей найчастіше проводиться лялькотерапія.
Лялькотерапія як метод базується на процесі ідентифікації дитини з улюбленим героєм мультфільму, казки чи улюбленою іграшкою.
Основним прийомом корекційного впливу є лялька як проміжний об’єкт взаємодії дитини і суспільства. Лялькотерапія широко використовується для розв’язання інтра – та інтерперсональних конфліктів, поліпшення соціальної адаптації, у корекційній роботі зі страхами, заїкуватістю, порушеннями поведінки, а також для роботи з дітьми, що мають емоційну травму.
Гра з лялькою дає змогу використовувати природне і безболісне втручання арт-терапевта в психіку дитини для її корекції чи психопрофілактики.
Процес лялькотерапії проходить у два етапи: 1) виготовлення ляльок; 2) використання ляльок для відреагування значущих емоційних станів.
Процес виготовлення ляльок також є корекційним. Захоплюючись процесом виготовлення ляльок, діти стають більш спокійними, урівноваженими. Під час роботи у них розвивається довільність психічних процесів, з’являються навички концентрації уваги, посидючості, розвивається уява. Все це позитивно впливає на соціальну адаптацію особистості дитини, на процес її морального становлення [17, c. 47].
Казкотерапія – метод, що використовує казкову форму для інтеграції особистості дитини, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, удосконалювання взаємодій з навколишнім світом.
Виділяють такі корекційні функції казки: психологічну підготовку до напружених емоційних ситуацій; символічне відреагування фізіологічних і емоційних стресів; прийняття в символічній формі своєї фізичної активності.
Привабливість казок для соціалізації особистості дитини з особливими потребами полягає в таких їхніх рисах: 1) відсутність у казках прямолінійної моралі та нудних повчань; 2) через образи казки дитина стикається з життєвим досвідом багатьох поколінь. Перемога добра в казках забезпечує дитині з вадами розвитку психологічну захищеність та надійну підтримку в процесі соціалізації; 3) головний герой – це збірний образ, і дитині легше ідентифікувати себе з героєм казки і стати учасником казкових подій на шляху до адаптації в суспільстві; 4) ореол таємниць і чарівництва, привабливості й неперевершеності краси духовного світу [9, c. 87].
На заняттях з казкотерапії можна використовувати наступні прийоми роботи:
1. Аналіз казок. Мета – усвідомлена інтерпретація того, що стоїть за кожною казковою ситуацією, конструкцією сюжету, поведінкою героїв. Для аналізу дається знайома казка. Дитині пропонується відповісти на певні запитання за змістом казки.
3. Переписування казок. Переписуючи казку, дописуючи свій кінець або доповнюючи необхідні їй персонажі, дитина вибирає найбільш відповідний її внутрішньому стану варіант вирішення ситуації, який дозволяє їй звільнитися від внутрішнього напруження.
4. Постановка казок за допомогою ляльок. Робота з лялькою дозволяє вдосконалювати та проявляти через ляльку ті емоції, які дитина з особливими потребами за якимись причинами не може собі дозволити проявляти.
5. Складання казок. Дитина з вадами розвитку може складати казку індивідуально, спільно з групою; на тему, запропоновану арт-терапевтом або вибрану самостійно; за опорними словами [9, c. 169].
Казка дає змогу дитині відреагувати значимі емоції, виявити внутрішні конфлікти та утруднення в процесі соціалізації її особистості.