Терапевтичні можливості техніки «сімейний малюнок» .
Особливе значення в психотерапії родини має техніка «сімейний малюнок», коли вся родина одночасно, без вербальної взаємодії, малює на одному великому аркуші паперу. Завершенням арт-терапевтичної сесії при використанні «сімейного малюнка» буде обговорення динаміки процесу малювання, переживань учасників під час спільної творчості. Продукт сімейної творчості буде відображенням сімейної ієрархії, системи сімейних ролей і стосунків. Як правило, у процесі спільної творчості виявляються «слабкі» члени родини, «жертва» і «цап відбувайло», «внутрішньосімейні альянси». Процес малювання є відображенням звичних патернів взаємодії родини наодинці, за стінами терапевтичного кабінету.
На терапію звернулася родина з п'ятьох членів: батьки (батько 38 років, мати — 32 років, одружені 12 років) і троє дітей — синам 10 та 5 років, дочці 3 роки. Ініціатором терапії був батько, якого турбувало перебування дружини в деструктивній секті. Подружжя не спілкувалося між собою. Дружина скаржилася на те, що чоловік ігнорує її та дітей, відмовляється від сексуальних стосунків, не дає грошей. На 3-тю зустріч терапевти попередньо запланували «Сімейний малюнок» (щоб родина могла поспілкуватися на невербальному рівні, а за допомогою зображень на спільному малюнку). Попередня бесіда сприяла емоційній взаємодії шлюбних партнерів, коли жінка іноді відверталася, уникала контакту — їй було дуже боляче. Бесіда стосувалася таких тем: діти, сексуальні стосунки, релігійна спрямованість жінки (те, що було причиною напруження, протистояння, конфліктів).
Пропозиція терапевтів зробити спільний малюнок фарбами (гуаш) викликала у дружини супротив. Терапевти запропонували на вибір малюнок удвох із чоловіком або разом із дітьми. В процесі малювання донька сиділа на руках у матері, молодший син —у батька, старший — напроти батьків. Перший колір, який використали всі члени родини, був червоний: чоловік намалював квітку троянди (унизу ліворуч, ближче до середини), старший син — дзьоб лелеки (лівий верхній кут), мати — теж намалювала червону квітку, яку донька відразу ж розмазала на більшу площу аркуша
Протягом роботи родини (15 хв) донька змішувала в цій плямі різні відтінки —з суттєвою перевагою червоного (праворуч унизу). Пляма у жінки згодом асоціювалося з раною. Асоціації терапевтів — із вулканом (який мабуть ще не викидає лаву, але вже «кипить» — такий висновок випливав із розмови перед малюванням).
Сімейну проблематику в арт-терапевтичному процесі найбільш сміливо, без захистів і компенсацій актуалізувала дівчинка. Над цією тривожною плямою мати розмістила високу траву із квітами (невдала спроба прикрити своє горе або сором).
Батько намалював дві квітки, дерево й зайчика (усередині, ближче до низу) — та потім знецінив свої малюнки, стверджуючи, що вони невдалі (звичайний спосіб ставлення до себе) -, малюнки були маленькими (низька самооцінка).
Молодший син намалював сонце й багато безпредметних зображень (ліворуч внизу). Характерна повторюваність зображення літери «В» (перша літера імен батька та старшого брата) може свідчити про злиття зі старшим братом або батьком (перше більше ймовірно).
Невербальна взаємодія «дружина — чоловік» відбулася під кінець роботи. Жінка продовжила намальовану траву до малюнків чоловіка. Біля зайця, що «приховався» тепер у хащах, вона посадила три квітки (діти?).
Лише у старшого сина всі зображення були орієнтовані догори ногами стосовно домінуючої орієнтації малюнка. Вони висіли в повітрі, й у своєму змісті стосувалися польоту: лелека, літак, парашутист. Таким чином, було з 'ясовано, що він не втручається в конфлікти батьків, живе своїм життям. (В інших випадках це може свідчити про порушення сімейної ієрархії, утворення коаліцій, якщо пари членів родини сприймають різні сторони аркушу як «низ», або вказувати на «жертву» чи «цапа відбувайла»). Ретельне промальовування деталей та «графічне» застосування гуаші свідчать про захист, відсторонення від емоцій, чутливість до конфліктів родини та водночас небажання їх чути та на них реагувати. Окремо можливо розглядати зміст символіки малюнків.
Один із кутів (правий верхній мал. 1 на с. 85) лишився незаповненим. Жінка сказала, що на цьому порожньому місці повинні бути ненароджені діти — «місця для аборту й двох викиднів». Таким чином, спільна творчість та чутливість дітей до прихованих конфліктів та таємниць батьків надало їм можливість говорити про своє почуття провини, болю, із приводу зробленого аборту. У терапії відбувся перелом. Аборт виявився важливим фактором, що привів матір до залежності від релігійної секти (вона потрапила туди одразу ж після аборту). Надалі робота велася на інтерналізацію досвіду аборту, «отримання уроків» через роботу з малюнком, пластиліном та ритуальними діями. Подружній парі були запропоновані вправи «прощання з ненародженою дитиною» як домашнє завдання й «маска минулого й маска майбутнього» для можливості переходу на новий рівень розвитку сімейної системи. Результатом спільної творчості стало зменшення негативного емоційного фону в родині, налагодження стосунків поза спілкуванням з терапевтами, співтворчість у житті.
Інший приклад застосування «Сімейного малюнка»
На терапію звернулася молода подружня пара (обом 24 роки, в громадському шлюбі — 2 роки). Привід звертання: фізичне насильство в родині щодо дружини (саме вона — ініціатор терапії). На момент першої зустрічі з терапевтами вони жили окремо З тижні (причина — страх жінки бути покаліченою). Серед особливостей комунікації членів родини слід відзначити: проблеми вислуховування, монологічність мови (кожен говорить про своє), відсутність взаємного вербального контакту. Характерна риса емоційних процесів у родині — заборона на вербальне вираження почуттів (гіпотеза: можливо дозвіл на вираження почуттів на тілесному рівні, у тому числі й через насильство). Жінка говорила про свій страх, суїцидальні думки, чоловік — про почуття провини.
Зрозуміло, що метою терапії було налагодження комунікації між подружжям, створення нових вербальних моделей вираження почуттів для розвитку відносин у родині після насильства.
На 2-й зустрічі парі була запропонована спільна невербальна взаємодія протягом 10 хвилин на аркуші АЗ за допомогою фарб. Жінка й чоловік сіли напроти один одного та залишили місце зліва від себе для терапевтів (працювали 2 терапевти: автор знаходилася зліва від жінки, ко- терапевт-чоловік — ліворуч від чоловіка), тобто, вони розташувалися ніби по діагоналі (що потім знайшло відображення у малюнку: жінка малювала, починаючи від правого нижнього кута, а чоловік — від лівого верхнього в напрям/у до середини; див мал. 2 на с. 89). Дружина перша активно включилася у процес малювання. Почала малювати, обираючи синій, жовтий, червоний кольори; увесь час посміхалася. її малюнки були орієнтовані до неї, тобто відносно чоловіка — перевернуті. Це тривало З—4 хв. Потім чоловік узяв пензлик, але крутив його у руці, не приступаючи до малювання. Малюнки жінки займали все більше й більше місця: спочатку були сині гори, потім на піках гір «виросли» жовті кульки, наступним кроком було зображення «смайлика» (посмішки, але повернутої до жінки), згодом з'явилося жовте сонце (терапевти сприйняли цей образ як межі жінки, її потребу відгородитися, зважаючи на гострі сонячні промені, спрямовані на чоловіка). Чоловік не ворушився, а лише спостерігав, тоді жінка зобразила краплі — сльози, знов таки перевернуті під кутом до чоловіка. Коли приблизно 2/3 аркушу були заповнені її художніми образами, чоловік кинув пензлик на стіл (у наступній бесіді він ідентифікував цей рух як прояв роздратування, гніву, чим підтвердив гіпотезу про дозвіл на фізичний прояв почуттів разом із забороною на вербальний прояв). Жінка за допомогою міміки виразила образу («надула губки») та малювала на аркуші ближче до чоловіка кактус, гілки якого були спрямовані на чоловіка. Коли оголосили, що залишилося 3 хв, чоловік узяв пензлик знов і почав малювати коричневим кольором двері (дім), малюнок розмістив перпендикулярно напрямку, в якому сидів. Жінка поряд із кактусом намалювала велике серце. Подружжя продовжило малювали по черзі, пробуючи діалог. Малювання продовжувалося лише на «стороні» чоловіка.
Після малювання їм було запропоновано описати свої почуття, емоції, переживання під час процесу взаємодії. Перша розповідала жінка (як звичайний приклад взаємодії родини: жінка — ініціатор). Завдяки малюванню вона краще зрозуміла чоловіка: для нього важливе матеріальне, а вона цього не помічала раніше. Вона відчула образу, коли чоловік «заліз» на її малюнки. В діалозі з терапевтом вона визнала, що залишила обмаль простору для свого партнера. Потім вона намалювала квіти для окраси входу до дому.
Чоловік розповів, що не розумів, чого хоче жінка, а коли вона намалювала кактус, він образився, тому що він — не кактус. Тоді він намалював відчинені двері, а не дім, намагаючись показати, що він відкритий до взаємодії, готовий відкритися. Коли дружина намалювала квіти, він сприйняв це як краплі крові, та намалював шлях, намагаючись показати, що можливо знайти іншій шлях, не лише через кров. Таким чином, під час обговорення процесу та результату спільної творчості пара реалізувала свої звичні патерни поведінки, усвідомила помилки в комунікації.
На наступній зустрічі терапевти запропонували продовжити арт-роботу, проте чоловік відмовився. Було запропоновано ще раз подивитися на малюнок. Спочатку сіли, як на попередній зустрічі, потім чоловік і жінка помінялися місцями. Після зміни позиції, жінка побачила, що чоловік намалював не дім, а двері, а її образи-малюнки з місця чоловіка незрозумілі. Чоловік побачив сльози, що намалювала жінка, які сприймалися ним як повітряні кульки.
Було запропоновано за 5 хв домалювати, додати, що хочеться, знаходячись на місці партнера. Чоловік не брав пензлик і таким чином відстояв своє право не малювати, вибудував свої «межі». Жінка, використовуючи різні кольори, перетворила свої сльози на повітряні кульки {можливо, її сльози є демонстрацією та не наповнені сильними почуттями, й легко можуть перетворитися на що-небудь, що не має глибокого болісного змісту, хоча за допомогою сліз вона маніпулює чоловіком, викликає у нього почуття провини).
Ці приклади дають можливість побачити терапевтичні можливості арт-техніки «Сімейний малюнок».