Бісероплетіння

Мистецтво виготовлення прикрас із бісеру, як і вишивка та інше жіноче рукоділля, прийшло до нас із глибини історії. З покоління у «покоління передавалась техніка виготовлення оздоб, узорів та народних орнаментів. Завдяки своїй різноманітності, барвистості, самобутнім народним мотивам, витонченості селянські бісерні прикраси здобули визнання не тільки на батьківщині, а й за її межами. Вироби сільських майстринь, створені понад 100 років тому, і сьогодні чарують своєю красою, вражають оригінальністю форм та кольорових поєднань: чудово пасують до сучасного одягу.

Батьківщина бісеру — Стародавній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перлини, які арабською мовою називались «бусра», звідки й пішла його назва. Там він був прикрасою і предметом торгівлі.

На території нашої держави бісер був відомий ще за часів Київської Русі, про що свідчать археологічні дані та письмові джерела. Наші предки знали скляне намисто й бісер не тільки завдяки торговим зв'язкам з країнами Близького сходу га Візантією. Численні вироби й прикраси із скла, знайдені у VIII—XII ст., свідчать про широкий розвиток склоробної справи.

Прикрасами з бісеру в Україні оздоблювали головні убори, вплітали в коси, носили їх на грудях, шиї, руках. Носили прикраси по-різному: в одних селах тільки жінки, в інших — і молодиці, і дівчата; ними прикрашали чоловічі капелюхи, дівочі весільні головні убори.

Найпоширеніші були шийні та нагрудні жіночі прикраси у вигляді вузеньких смужок, плескатих ланцюжків та заокруглених ажурних комірців.

Найбільш поширена назва виробу з бісеру «ґердан» — плетений шнурок чи тасьма, а також прикраса у вигляді плескатого ланцюжка або ажурного комірця з різнокольорового бісеру, яким жінки прикрашали шию або голову, а чоловіки — капелюхи.

Отже, ґердан — нагрудна прикраса у вигляді петлі з суцільної або ажурної смужки різної ширини, яка одягається через голову на шию; з'єднані спереду медальйоном кінці прикрашають груди.

Комірець — шийна прикраса у вигляді заокругленої ажурної, мов мереживо, сітки різної ширини, рівної зверху і прикра­шеної знизу зубцями або підвісками — висульками, які мають свої' місцеві назви: «цомплики», «кута-сики», «бомблики» тощо. Застібкою правлять зав'язки, сплетені з кінців ниток основи, ґудзики, гачки та гаплики. Комірці називають «ґердан», «решітка», «лапки», «зубок» тощо. Ширина і довжина комірців буває різною.

Силянка — рівна суцільна чи ажурна смужка. Плели її з різнобарвного бісеру на волосяній або нитяній основі, завширшки від 5 мм до 4 см, геометричним орнаментом. Коротка силянка, яка щільно прилягає до шиї, а ззаду зав'язується або застібається на ґудзик чи гачок, належить до шийних прикрас Щоб силянка краще зберігалась, її нашивали на смужку.

«Ткання» — виготовлення виробів на верстаті з нитяною основою, де роль човника виконує голка з ниткою з нанизаними на неї бісеринками.

Виготовлення прикрас із бісеру не вимагає тривалого навчання та складного обладнання. Але, як усяке ремесло, має свої секрети та маленькі хитрощі. У першу чергу потрібне бажання, терпіння і трішки фантазії.

А ще слід підготувати всі необхідні матеріали: бісер різних кольорів і намистинки, спеціальні голки (№ 0), капронові нитки (у жодному разі не волосінь, яка дуже швидко пересихає і тріскається, що призводить до псування виробу та вашого настрою), гострі ножиці, схему візерунку. Під час роботи бісер розкладають куди кому зручно: в маленькі розетки або на ворсисту тканину. Якщо немає тонкої голки, то можна нанизувати ниткою, змочивши її кінці клеєм або лаком для нігтів.

Тепер майже все приготовано для нанизування ажурних візерунків. Але слід запам’ятати ще кілька правил.

- Нитка, на яку набирають бісеринки і нанизують виріб, називається робочою.

- Бісеринки, в яких схрещуються робочі нитки, називають зв'язкою. Вони повинні мати великі отвори. щоб голка з ниткою могла пройти крізь них двічі або й тричі.

- Для роботи слід підбирати бісеринки однакового розміру. Якщо ж у роботі використовується бісер різного розміру, то більші бісеринки мають бути у зв'язці.

- Для того, щоб виріб мав гарний вигляд, треба ретельно стежити за натягом нитки. Бісеринки не повинні провисати на нитках, а щільно лягати одна коло одної. Але не можна і затягувати нитку, щоб виріб не зморщувався. Це дуже важливий етап у роботі, і тут потрібен чималий досвід.

- На нитку слід набирати стільки бісеринок, скільки вимагає візерунок.

- Перед початком роботи уважно роздивіться схему, на якій стрілками і цифрами вказано послідовність операцій.