Правове визначення національних інтересів, стратегічних цілей та пріоритетів України


 

Одним із ключових з погляду безпеки питань є правове визначення пріоритетів національних інтересів України.

Чітке визначення геополітичних пріоритетів, консолідація у масовій свідомості базових національних інтересів є однією з найважливіших передумов стабільного розвитку будь-якої сучасної держави. Національний інтерес – більш важливий, ніж ідеологія, – говорив Джон Кеннеді. Відправною точкою зарубіжної політики будь-якої країни має бути концепція національних інтересів, визначена у термінах сили, – наголошував ідеолог «політичного реалізму» Г. Моргентау.

У більшості випадків національні інтереси, як і геополітичні пріоритети, звичайно виводяться з базових цінностей суспільства, таких як «виживання», «свобода», «демократія», «економічний добробут», «розвиток», «соціально-культурні традиції», інші внутрішні (національна ментальність і домінуюча ідеологія, екологічна система та ін.) і зовнішні (міжнародне середовище, в тому числі геополітичне, союзи, блоки, історичний досвід і традиції міжнародних відносин та ін.) параметри.

Система національних інтересів у цілому є динамічною за своєю природою. Проте формування відносно стабільної, загальноприйнятної, несуперечливої і самоузгодженої системи національних інтересів і геополітичних пріоритетів – визначальне завдання національної еліти в процесі державотворення.

Однією із проблем України була внутрішня непідготовленість країни до незалежності, відсутність єдиної національної ідеї, загальних національних цінностей.

Глибоко розділена за багатьма вимірами й параметрами – економічними, політичними, територіальними, етнічними, соціальними, релігійними – Україна опинилася в замкненому колі: прискорена побудова національної держави потребувала консолідованого національного менталітету й водночас швидке його формування виявилось украй важким, якщо взагалі можливим, без сильної унітарної держави. Намагання України вирішити обидві проблеми одночасно були дуже болючими, а часом і контрпродуктивними.

Як наслідок, після тривалих пошуків Україна лише в середині 1990-х років підійшла до розуміння необхідності цілеспрямованого формування геополітичних пріоритетів, уніфікованої системи національних інтересів і національної стратегії.

З погляду права пріоритети національних інтересів Українивперше були визначені Законом «Про основи національної безпеки України». До них віднесено:

1) гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

3) захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;

4) зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;

5) забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя, на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської та інших мов національних меншин України;

6) створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

7) збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;

8) забезпечення екологічно і техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;

9) розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров’’я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

10) інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

Звернімо увагу, що Закон «Про основи національної безпеки України», яким визначено пріоритети національних інтересів України, прийнятий конституційною більшістю від загального складу Верховної ради України (понад 300 народних депутатів із числа представлених у парламенті політичних сил, які перебували при владі та в опозиції). Надалі було б цікавим аналізувати програми політичних партій, що змагаються за місця у парламенті, стосовно їх відповідності потребам захисту національних інтересів.

Сучасна динаміка суспільних процесів в Україні та світі зумовлює необхідність формування адекватної, ефективної та економічно виправданої системи управління національною безпекою,спроможної забезпечити поступ суспільства і держави на шляху до спільноти розвинутих демократичних країн.

Стратегічною метоюполітики національної безпеки України є забезпечення державного суверенітету і територіальної цілісності, національної єдності на основі демократичного поступу суспільства і держави, додержання прав і свобод людини і громадянина, створення умов для динамічного зростання економіки, забезпечення європейських соціальних стандартів і добробуту населення.

До стратегічних пріоритетів політики національної безпеки відповідно до Стратегії національної безпеки України віднесено:

1) досягнення національної єдності та консолідації суспільства шляхом подолання об'єктивних і штучних суперечностей соціокультурного, конфесійного, етнічного, мовного, міжрегіонального та регіонального характеру на основі безумовного додержання конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина;

2) підвищення ефективності системи державного управління та місцевого самоврядування.

З цією метою у Стратегії передбачена необхідність консолідації зусиль органів державної влади навколо удосконалення конституційного регулювання суспільних відносин в Україні, забезпечення балансу загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів, формування системи стратегічного планування, створення дієвих механізмів моніторингу з метою вчасного коригування пріоритетів політики безпеки;

Потребує вдосконалення система взаємодії органів державної влади з інститутами громадянського суспільства шляхом забезпечення реального розмежування суспільних, державних та комерційних (приватних) інтересів, бізнесу і влади; посилення протидії корупції, у тому числі політичній, зокрема шляхом удосконалення відповідного законодавчого забезпечення.

Запорукою ефективності, стабільності і високого професійного рівня державної служби мають стати законодавчі гарантії відокремлення політичних і адміністративних функцій в системі органів державної влади. Нагальною необхідністю стають радикальні системні реформи, спрямовані на демократизацію всієї системи державної влади;

3) забезпечення прийнятного рівня економічної безпеки, що неможливе без здійснення структурної перебудови та підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Для цього Стратегією національної безпеки передбачена необхідність поліпшення інвестиційного клімату, зокрема, шляхом:

– забезпечення дієвого захисту права власності, удосконалення регуляторного і корпоративного законодавства, обмеження монополізму;

– розвитку фінансового і фондового ринків, реформування податкової системи, забезпечення спрямованості фіскальної політики держави на зменшення питомої ваги усіх складових матеріальних витрат в економіці;

– докорінного підвищення ефективності використання державних коштів, забезпечення дієвого державного контролю за діяльністю суб'єктів природних монополій, прозорістю використання ними фінансових ресурсів, ефективністю тарифної та регуляторної політики;

– випереджувального розширення внутрішнього ринку (поряд із стимулюванням експорту, передусім високотехнологічного), уникнення критичної залежності національної економіки від кон'юнктури світових ринків;

– формування національної інноваційної системи, розширення інвестиційних можливостей для реалізації інноваційних проектів;

– активізації інноваційних процесів в освітній, науково-технологічній та інформаційно-комунікаційній галузях, які в сукупності формують інфраструктуру економіки знань – основу майбутньої конкурентоспроможності України у глобалізованому світі;

4) забезпечення енергетичної безпеки країни, насамперед шляхом докорінного підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів, зменшення енергетичної залежності України та диверсифікації джерел енергопостачання, реалізації транзитного потенціалу держави, модернізації енергетичної інфраструктури на основі впровадження новітніх технологій, підвищення ефективності системи управління паливно-енергетичним комплексом.

5) досягнення високих соціальних стандартів, вирішення на цій основі нагальних демографічних проблем.

Це передбачає реалізацію комплексних заходів щодо сприяння зміцненню середнього класу та подолання бідності, гармонізацію національних стандартів якості життя громадян з європейськими, створення умов для зміцнення здоров'я нації та зменшення рівня смертності населення, забезпечення доступності якісних медичних послуг для усіх верств населення, забезпечення житлом громадян, які потребують державної підтримки, здійснення реформи соціального забезпечення, зокрема пенсійної реформи, реформування системи охорони здоров'я населення, захист вітчизняної культурної і духовної спадщини тощо;

6) створення безпечних умов життєдіяльності населення, зокрема, шляхом:

– формування збалансованої системи природокористування на основі впровадження економічних механізмів заохочення ощадливого споживання природних ресурсів, зменшення шкідливих викидів, застосування відповідних сучасних екологічно безпечних ресурсо- і енергозберігаючих технологій;

– значного поліпшення екологічного стану водних ресурсів, якості питної води, вжиття дієвих заходів щодо запобігання подальшому забрудненню Чорного та Азовського морів;

– забезпечення ефективного функціонування єдиної державної системи цивільного захисту, запобігання та ліквідації наслідків техногенних катастроф, підвищення рівня екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, зокрема перетворення об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему;

– реформування житлово-комунального господарства.

7) реформування інститутів сектору безпеки – Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів з метою забезпечення їхньої готовності до виконання завдань оборони держави, підвищення ефективності діяльності із захисту прав і свобод людини і громадянина, забезпечення національної безпеки, боротьби з корупцією та злочинністю, особливо в її організованих формах.

Пріоритетними напрямами роботи у цій сфері Стратегією визначено:

– підтримку Збройних Сил України та інших військових формувань у стані високої боєздатності, бойової й мобілізаційної готовності, наближення їх за складом, системою управління, навчання і підготовки, рівнем оснащення озброєнням та військовою технікою до стандартів збройних сил держав-членів НАТО;

– забезпечення бюджетного фінансування сектору безпеки як цілісної системи в обсягах, достатніх для його реформування і розвитку;

– визначення оптимальної структури та штатної чисельності органів сектору безпеки, виходячи з нагальних потреб національної безпеки та економічних можливостей держави;

– підвищення рівня професіоналізму та відповідальності в усіх ланках сектору безпеки, подальше впровадження демократичних європейських стандартів у повсякденну діяльність його органів;

– удосконалення правової бази діяльності органів сектору безпеки з урахуванням європейських і євроатлантичних критеріїв;

– приведення кримінального законодавства і кримінального судочинства у відповідність із стандартами і рекомендаціями Ради Європи та Європейського Союзу;

– розвиток системи стратегічного планування, координації та контролю діяльності органів сектору безпеки;

– розбудову державного кордону та його інфраструктури за європейськими критеріями;

– активізацію боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом.

8) прискорення реалізації судової реформи у напрямі становлення в Україні системи судового устрою та судочинства, яка функціонуватиме на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і гарантуватиме право особи на справедливий суд.

Для цього мають бути вирішені такі завдання:

– подолання негативних тенденцій, що мають місце внаслідок непослідовності реалізації заходів із реформування судової гілки влади;

– забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів, оптимізації системи судів загальної юрисдикції;

– практична реалізація права громадян на доступ до судових рішень;

– підвищення довіри громадян до судової системи;

– підвищення статусу суддів у суспільстві;

– посилення гарантій незалежності суддів;

– якісне підвищення фахового рівня суддівського корпусу та поліпшення умов його професійної діяльності;

– розробка дієвих механізмів та чітких критеріїв притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності;

– радикальне поліпшення стану виконання судових рішень;

– створення можливостей для розвитку альтернативних (позасудових) способів розв'язання спорів.

Головним завданням дальшого розвитку правосуддя згідно зі Стратегією національної безпеки України пропонується визначити реальне утвердження верховенства права у суспільстві і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді;

9) розвиток системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави, що передбачає:

– удосконалення законодавчого забезпечення діяльності у цій сфері;

– розвиток цивільно-військових відносин у суспільстві, у тому числі за рахунок приведення до європейських стандартів співвідношення цивільного та військового персоналу в органах сектору безпеки;

– демілітаризацію правоохоронних та розвідувальних органів з урахуванням оптимального співвідношення військовослужбовців та цивільного персоналу у цих органах;

– залучення громадськості до вироблення та реалізації політики національної безпеки;

10) забезпечення сприятливих зовнішніх умов для розвитку та безпеки держави, що передбачає:

– формування навколо України безпечного міжнародного середовища, зміцнення систем колективної безпеки на європейському та трансатлантичному просторах, розвиток взаємин та кооперації у глобальному й регіональному вимірах;

– захист та підтримка українських громадян та їхніх інтересів за кордоном;

– завершення правового оформлення (делімітації та демаркації) державного кордону України;

– забезпечення гідного місця України у глобальному поділі праці, безпечне та збалансоване входження української економіки до світової економічної системи, зокрема у форматі Світової організації торгівлі;

– укладення нової базової угоди, формування зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, створення основи для повноправного членства України в ЄС;

– приєднання України до європейської та євроатлантичної систем безпеки, участь у безпекових програмах Європейського Союзу та ОБСЄ;

– розвиток українсько-російського партнерства на основі прагматизму та відкритості, взаємовигідної кооперації та співпраці як ключових умов забезпечення національної та регіональної безпеки;

– розвиток гармонійних, взаємовигідних, добросусідських відносин з країнами регіону, утвердження на цій основі регіонального лідерства України;

– розширення активної взаємодії із США і Канадою, країнами-членами Європейського Союзу, іншими країнами Європи та країнами – регіональними лідерами;

– підтримка міжнародного миру та безпеки шляхом подальшої участі у міжнародній миротворчій діяльності, багатосторонніх заходах з протидії розповсюдженню зброї масового ураження, тероризму, транснаціональній організованій злочинності, торгівлі людьми, незаконному обігу наркотиків та іншим викликам міжнародній безпеці;

– забезпечення інформаційної безпеки при інтеграції до структур глобального інформаційного суспільства.

Основними пріоритетами регіонального співробітництва у Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні визначено:

– утвердження демократії та безпеки в регіоні, розширення двостороннього і багатостороннього співробітництва з країнами регіону щодо формування спільної енергетичної політики, зокрема у сфері транзиту енергоносіїв;

– активізація взаємодії з європейськими регіональними організаціями та участі в реалізації багатосторонніх проектів, формування субрегіональних систем колективної безпеки в інтересах усіх держав регіону.

Україна також має залишатися активним учасником процесів врегулювання «заморожених» конфліктів у регіоні, насамперед у Придністров'ї.

Ефективна реалізація стратегічних пріоритетів, основних принципів і завдань державної політики національної безпеки потребує вдосконалення правових та організаційних механізмів управління у цій сфері.

З огляду на це Стратегією національної безпеки України до основних напрямів розвитку законодавства з питань національної безпеки віднесено:

1) приведення законодавства з питань національної безпеки і оборони у відповідність до Конституції України, гармонізація його з відповідним європейським законодавством;

2) законодавче уточнення завдань і функцій суб’’єктів забезпечення національної безпеки, у тому числі в умовах особливого періоду та кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України;

3) розвиток правових засад управління національною безпекою через розробку відповідних законів, концепцій, доктрин, стратегій і програм, (зокрема, антикорупційного законодавства, Національної програми протидії тероризму і екстремізму, Концепції розвитку Воєнної організації держави, Концепції розвитку національної інноваційної системи, Національної стратегії формування інформаційного суспільства, Доктрини інноваційного та науково-технологічного розвитку тощо);

4) розробку та прийняття нової редакції Кримінально-процесуального кодексу, законів України про державну службу, Службу безпеки України, інші органи сектору безпеки, нових законів «Про профілактику злочинності», «Про перехоплення телекомунікацій» тощо, внесення змін і доповнень до Кодексу про адміністративні правопорушення;

5) усунення наявних суперечностей, неузгодженостей і прогалин у чинних законах та інших нормативно-правових актах з питань національної безпеки і оборони;

6) розробку та впровадження національних стандартів і технічних регламентів застосування інформаційно-комунікаційних технологій, гармонізованих з відповідними європейськими стандартами, у тому числі з ратифікованою Верховною Радою України Конвенцією про кіберзлочинність;

7) приведення законодавства з питань охорони державної таємниці до європейських стандартів;

8) удосконалення законодавства з питань соціального забезпечення військовослужбовців, співробітників правоохоронних і розвідувальних органів та членів їхніх сімей з метою підвищення рівня соціального захисту цих категорій громадян.

Реалізація зазначеного потребує здійснення комплексу наукових досліджень та проведення значної за обсягом нормотворчої роботи з метою подальшого розвитку системи забезпечення національної безпеки України.

В цілому викладене дає підстави зробити такі головні висновки:

1. У сучасних умовах нагальною є потреба подальшої розбудови системи правового забезпечення національної безпеки, яка має сприяти розв’язанню таких основних завдань:

– розвитку теоретико-правових основ забезпечення національної безпеки України;

– формуванню необхідного законодавства й нормативно-правової бази у цій сфері;

– розробці теоретичних та організаційно-правових засад розвитку системи забезпечення національної безпеки та діяльності суб’’єктів сектору безпеки України;

– науковому опрацюванню сучасних методів і засобів забезпечення національної безпеки, а також критеріїв і методик оцінки його ефективності;

2. З огляду на загальносвітові тенденції розвитку науки у безпековій сфері актуальним є питання розвитку права національної та міжнародної безпеки, що сприятиме більш ефективному вирішенню завдань у сфері забезпечення безпеки та реалізації національних інтересів України в сучасних умовах глобалізації.