Прожитковий мінімум як основа соціальних гарантій доходів населення
Рис 10.5. Крива Лоренца
Рис. 10.4. Основні причини нерівності доходів населення
Рис. 10.3. Основні види доходів населення
Доходи населення та їхні соціально-політичні виміри
Реалізація соціальної політики держави відбувається за рахунок коштів бюджетів різного рівня і позабюджетних державних фондів, джерелом утворення яких є насамперед податки з доходів населення.
Дохід характеризує суму грошових надходжень з усіх можливих джерел протягом визначеного періоду. Основними формами доходу є заробітна плата, доходи від власності, підприємницький дохід, соціальні доходи (рис. 10.1).
Рис. 10.1. Доходи населення і їх форми
Основними джерелами цих доходів може бути і господарська діяльність у рамках правових норм, і протиправна господарська діяльність (рис. 10.2, 10.3).
Рис. 10.2. Основні джерела доходів населення
та особливості їх отримання
Для визначення доходів населення використовують і такі поняття, як номінальний, розрахований і реальний доходи. При цьому передбачається, що номінальний дохід населення характеризує грошові доходи, не очищені від впливу інфляції. Розрахований дохід — це дохід за винятком податків. Реальний же дохід характеризує грошові доходи, підраховані з урахуванням інфляції. Одержання доходів населенням супроводжується нерівністю. Основними причинами нерівності доходів населення виступають розходження в здібностях, освіті і навчанні, у професійних перевагах і готовності ризикувати, нерівність володінням власністю і монополія на ринку, а також удача, зв’язки, нещастя і дискримінація (рис. 10.4).
Ступінь нерівності в розподілі доходу і багатства графічно може бути показана за допомогою кривої Лоренца, яка наочно відбиває частку доходу, що припадає на різні групи населення. Чим більше увігнутість кривої Лоренца, тим більш нерівномірним є розподіл доходу (рис. 10.5).
Рис. 10.6. Крива Лоренца
Ще одним показником, що використовується для характеристики розподілу доходів у суспільстві з точки зору соціальної справедливості, є коефіцієнт децильності (Кдец.). Він розраховується як відношення сумарних річних доходів 10 % найбільш багатих до суми річних доходів 10 % найменш забезпечених (бідних) верств населення даної держави чи окремого регіону.
Коефіцієнт децильності (Кдец.) в розвинутому демократичному суспільстві не повинен перевищувати певної межі соціальної справедливості і стабільності, якою вважається 8—10. Перевищення величини цього показника свідчить про соціальну нестабільність і соціальну вибухонебезпечність.
У більшості країн колишнього СРСР існує тенденція до значного розшарування і відповідно до значної нерівності в індивідуальних доходах. За підрахунками експертів, в Україні Кдец. становить близько 20, в Росії — більше 30.
Основними факторами нерівномірності в розподілі доходів в Україні виступають певні аспекти (рис. 10.7).
Рис. 10.7. Особливості розподілу доходів в Україні
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», базовим державним соціальним стандартом (БДСС) є прожитковий мінімум, установлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти.
У Законі України «Про прожитковий мінімум» дано таке визначення прожиткового мінімуму: «прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості».
За визначенням Закону УРСР «Про мінімальний споживчий бюджет від 1991 р., призупиненого Декретом Кабінету Міністрів України в 1993 р., мінімальний споживчий бюджет — це набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини.
Інший норматив — межа малозабезпеченості.
Як сказано в Законі України «Про межу малозабезпеченості» від 4 жовтня 1994 р., який заклав правову основу здійснення адресної матеріальної підтримки найменш соціально захищених верств населення в умовах кризового стану економіки, «межа малозабезпеченості — це величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством». При цьому вартість непродовольчих товарів не може становити менше п’ятнадцяти відсотків вартості продуктового набору.
Прожитковий мінімум розраховується згідно з існуючою методикою в середньому на місяць на одну особу та для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення в Україні та на регіональному рівні.
Прожитковий мінімум на одну особу та для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, складається з вартісних величин:
Ø набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я (далі — набір продуктів харчування);
Ø мінімального набору непродовольчих товарів, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (далі — набір непродовольчих товарів);
Ø мінімального набору послуг, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (далі — набір послуг).
До основних соціальних і демографічних груп населенняналежать:
· діти віком до 6 років;
· діти віком від 6 до 18 років;
· працездатні особи;
· особи, які втратили працездатність.
Для розрахунку вартісних величин набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів та набору послуг використовуються середні споживчі ціни (тарифи), далі — ціни, в країні (регіоні). Ціни (крім тарифів на комунальні послуги, електроенергію, послуги зв’язку) розраховуються Державним комітетом статистики України, і відповідна інформація щомісячно надається Мінпраці. Інформація про тарифи на комунальні послуги надається Мінпраці Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України, на послуги зв’язку — Державним комітетом зв’язку та інформатизації України.