ЗАНЯТТЯ 9.
Роль ЗАПИТАННЯ в дискусії. Запитувати — значить виявляти приємну для співрозмовника зацікавленість у його особистості. Ще антична риторика визначала сім класичних запитань, здатних упорядковувати діалог: "що?", "хто?", "де?", "яким чином?", "чому?", "ким?", "коли?". До запитань, які забезпечують продуктивний зовнішній діалог, належать: інформаційне, мета якого — одержати максимум інформації; дзеркальне, тобто повторення висловлювання партнера в запитальній формі та прагнення примусити його по-іншому дивитися на знайомі речі; естафетне, метою якого є випередження висловлювання партнера.
Ділова доповідь — це 1) прилюдне повідомлення на певну тему, 2) рідко — усне або письмове офіційне повідомлення про що-небудь керівникові, начальникові. Доповідь — один із найпоширеніших жанрів (форм) усного висловлювання. Учені зазначають, що доповідь може бути: 1) політичною; 2) діловою; 3) звітною; 4) науковою. Політична доповідь торкається політичних питань, у ній з'ясовуються суть, причини, наслідки певної політичної події, розкриваються шляхи розвитку суспільства. Ділова доповідь — це доповідь, офіційне повідомлення про що-небудь керівникові, начальникові. Звітна доповідь — це доповідь, яка виголошується під час звіту про роботу якогось органу за певний період. Наукова доповідь — це доповідь, у якій інформується про наукові спостереження, досліди, їх результати, нові відкриття, зроблено узагальнення наукових даних. Звісно, що такі доповіді заслуховуються в наукових установах, на різних зібраннях учених конференціях, симпозіумах тощо. Наукова доповідь, зроблена на основі критичного огляду і вивчення ряду публікацій, називається рефератом (про це див. нижче).
Найпоширенішою є така структура доповіді: вступ, основна частина, висновок. У вступі потрібно визначити тему доповіді, причини її вибору, вказати актуальність проблеми, її значення, сформулювати мету доповіді, викласти історію питання. В основній частині — подати характеристику проблеми (виділити основний аспект проблеми, а потім — основні положення, які детально і послідовно проаналізувати). Висновки мають бути чіткими, лаконічними. Рекомендується повторити основну думку, а потім підсумувати найбільш важливі положення.
Поради доповідачам:
• Підготовку до виголошення доповіді почніть заздалегідь: продумайте структуру, зміст, зробіть помітки.
• Складіть план доповіді, доберіть приклади, опрацюйте літературу з даної теми.
• Часто в науці думки авторів розходяться щодо певної проблеми. Узагальніть це у вигляді схеми, таблиці, класифікації тощо. Укажіть свою думку з цього приводу.
• Напишіть текст. Спробуйте виголосити доповідь наодинці, перевірте наголошування деяких слів, уточніть значення незнайомих слів.
• Упевнено виходьте на трибуну, уже цим справлятимете позитивне враження.
• Якщо головуючий не подасть стислої інформації про вас і вашу діяльність, зробіть це самі.
• Не виявляйте свою знервованість, поспіх, страх. Усе це впливає на слухачів, на їх увагу та зацікавленість. Будьте впевненими, вірте в свої сили.
• Упевнено станьте за трибуну, розкладіть свої папери, впевнено і спокійно погляньте на слухачів. Коротка пауза дасть можливість слухачам зайняти свої місця і заспокоїтися.
• Велике значення має ваш упевнений погляд. Легка посмішка викличе доброзичливість з боку слухачів, сприятиме встановленню з ними контакту.
• Ніколи не починайте промову словами: "Зараз я вам усім доведу, як ви помиляєтеся, коли думаєте, що...". Більш невдалий вступ годі й придумати. Це налаштує слухачів так, що вони потім не будуть звертати уваги на будь-які аргументи.
• Не використовуйте надто часто абстрактні поняття, цс вимагатиме від слухачів великого напруження.
• Не поспішайте.
• Намагайтеся встановити контакт зі слухачами та викликати в них інтерес до розмови. Поставте себе на їх місце, стежте за реакцією в залі.
• Пояснюючи складні теоретичні проблеми, придумуйте порівняння, які допомогли б слухачам краще їх зрозуміти. При цьому слід орієнтуватися на слухачів, які мають нижчий рівень знань.
• Підтримуйте зацікавленість слухачів упродовж усього виступу. Якщо в залі тиша, слухачі сидять спокійно й уважно на вас дивляться, а дехто з них навіть киває головою на знак згоди, то це означає, що ваш виступ проходить успішно. Якщо ж слухачі перешіптуються, проглядають програму, крутяться на своїх місцях, не дивляться на вас, позіхають і навіть "клюють носом", то це незаперечні ознаки втрати інтересу до лекції.
• Видозмінюйте свій виступ згідно із ситуацією. Рекомендується зазначити: "Багато з присутніх знайомі з цими питаннями. Дозвольте мені стисло висвітлити їх для тих, хто з ними досі не зустрічався...".
• Говоріть тихо, спокійно. Якщо в аудиторії шум, стиште голос.
• Слідкуйте за грамотністю свого мовлення.
• Аргументуйте деякі положення доповіді прикладами, порівняннями, робіть висновки. Інколи будьте дотепними.
• Ставте слухачам риторичні запитання. Вони допоможуть активізувати увагу слухачів.
Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв´язання проблеми. Організація дискусії має три основні етапи: підготовчий, основний, заключний. Підготовчий етап передбачає такі завдання: - сформулювати тему дискусії; - визначити основні питання, які обговорюватимуться; - підготувати основну літературу з проблеми, яка виноситься на дискусію; - визначити місце та час проведення дискусії.
На другому етапі — основному — обговорюються питання, які внесені до порядку денного. Якщо в процесі обговорення або ж осмислення деяких моментів дискусії виникає невелика пауза, то головуючому не рекомендується її переривати, даючи можливість учасникам дискусії трохи поміркувати, оскільки це може сприяти новому повороту дискусії.
Третій етап — заключний — це підбиття підсумків. Як правило, це робить ведучий — головуючий, проте можна доручити цю справу одному із спеціалістів — учасників дискусії.
За нормами етикету дискусія не повинна тривати більше, ніж З год, оскільки зловживання часом призводить до втоми учасників дискусії, до їхнього роздратування і неприйняття всього, що відбувається довкола. Дуже важливим у дискусії є дотримання часового регламенту: повідомлення — 15—20 хв, виступ — 3—5 хв.
Залежно від обраної основи (принципу) поділу за специфікою структури запитання поділяють на: запитання-уточнення; запитання-доповнення. Залежно від відповіді, запитання ще поділяють на відкриті (розгорнута відповідь) і закриті (відповідь обмежується словами "так" або "ні").
Формулюючи запитання, необхідно дотримуватися певних правил: запитання має бути осмисленим, коректним; запитання треба формулювати коротко, зрозуміло; складні запитання доцільно розбити на прості; перераховуючи альтернативи, необхідно називати всі варіанти ("Ми перенесемо переговори на завтра чи на післязавтра!") — у запитанні не сказано "чи на інший день").
Основні правила ведення дискусії:
1. Відверто висловлювати думки.
2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.
3. Слухати інших, не перебиваючи.
4. Не говорити занадто довго та занадто часто.
5. Водночас має говорити лише одна особа.
6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.
7. Не критикувати себе та інших.
8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.
Існує багато форм організації дискусії. Найпоширеніша — це дерево рішень. Цей метод полягає в тому, що у ході дискусії учасники заповнюють таблицю.
ПРОБЛЕМА (ПИТАННЯ)
| Переваги | Недоліки |
Головуючий ставить проблему на обговорення. Учасникам надається основна інформація, історичні факти, дати, події тощо. Вони мають для себе відзначити позитивні і негативні моменти у вирішенні цієї проблеми і самостійно прийняти рішення, про яке повідомлять в обговоренні.
Інша форма проведення дискусії— ток-шоу, під час якого є можливість висловити різні точки зору на задану завчасно тему (за умови доброї підготовки учасників). Ведучий ток-шоу повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялися від заданої теми. Першими виступають основні учасники (по 20 хв), після чого інші беруть участь у дискусії. По закінченні дискусії ведучий підводить підсумки, дає короткий аналіз, інколи — поради на майбутнє.
Відома ще одна форма проведення дискусії — "мозковий штурм". Вона полягає в тому, що збирається велика кількість учасників дискусії, які вільно висловлюють свої думки з приводу розв´язання певної задачі. Ніхто при цьому не може обговорювати, критикувати чи підтримувати ідеї інших. У процесі такої дискусії можна вислухати велику кількість пропозицій з вирішення певної проблеми і в кінцевому варіанті вибрати найоптимальніше рішення.
Дискусію як форму колективного обговорення слід відрізняти від полеміки, яка виступає як конфронтація ідей, поглядів та думок і основна мЕта якої – перемога над опонентом, та від диспуту, який використовується, як правило, для публічного захисту тієї чи іншої позиції. Нині дуже популярною формою дискусії є дебати, в яких є можливість переконати інших у тому, що цей підхід до вирішення проблеми правильний. Ця форма найчастіше використовується ведучими сучасних політичних теле- та радіопрограм
Метою диспуту, яку ставить кожна сторона, є перемога. Проте цієї мети не слід досягати будь-якими засобами. Тому прийоми, що допомагають перемогти у суперечці, повинні бути коректними. До коректних прийомів належать такі:
- надати супротивнику першість у доведенні, зазначивши, що наша теза випливає із загальновідомого аргументу; якщо його теза із цього положення не випливає, нехай доводить, чому це так;
- із аргументів супротивника виводити положення, які є обґрунтуванням нашої тези;
- найбільш важливі і переконливі аргументи подати у кінці диспуту;
- взяти слово у кінці дискусії, знаючи всі аргументи супротивника і позбавляючи його можливості дати докладну відповідь та ін.
Теорія аргументації є важливою складовою еристики (грец. eristikos - той, хто сперечається), тобто мистецтва дискутувати, користуючись при цьому всіма прийомами, розрахованими на те, щоб перемогти опонента. Еристика виникла в Стародавній Греції, її застосовували в діалогах і публічних диспутах. В цій галузі використовуються способи доведення і спростування в широкому розумінні слова. Спільними в еристиці і доведенні є складові елементи міркувань: теза (антитеза), аргументи, демонстрація. Проте аргументи в суперечці щодо однієї і тієї ж тези можуть бути дуже різні. Ці аргументи бувають слабкими, з порушенням правил, однак, як зазначає А.Уйомов, у полеміці „аргументацію з помилками все ж таки можна вважати аргументацією, хоч і поганою”, а „доведення з помилками – зовсім не доведення”. Демонстрація в суперечці може містити (і зазвичай містить) некоректні, а також вірогідні умовиводи.
В практиці дискусій спостерігаються порушення правил, застосування некоректних прийомів. Найбільш грубими прийомами в полеміці є: аргумент до сили, аргумент до людини, коло у доведенні, підміна тези. Більш м’якими, хоч і заснованими на допущенні логічних помилок, є: аргумент до публіки”, аргумент до жалості, аргумент до авторитету та інші, про які йшлося вище. Некоректним прийомом у дискусії є також використання софізмів, які вносять в обговорення елемент підступності. Треба бути готовим до того, щоб провести логічний аналіз застосованого софізму і в такий спосіб надати дискусії більш прозорого характеру.
В еристиці з давніх часів застосовуються так звані витівки, частина яких заснована на навмисному порушенні правил і законів логіки. Логічні виверти (хитрощі) – певний прийом, що полегшує власну перемогу у полеміці або утруднює шлях до перемоги опонентові. Можна назвати кілька таких витівок.
1. Відбір для диспуту найбільш виграшних для себе аргументів і доведення протилежної точки зору (тези опонента) до абсурду (лат. reduction ad absurdum).
2. Якщо неможливо одразу спростувати тезу, робиться узагальнення чи індуктивний висновок через використання суперечних один одному прикладів (лат.еxemplum in contrarium).
3. Замість логічного доведення застосовують наочне доведення (лат. demonstratio ad oculos).
4. Не дають опонентові оговтатися, говорять складно, застосовують багато термінів, дуже швидко робилять висновки.
5. Вказування на недостатню виразність тези опонента, сумнів у її обґрунтованості.
6. Концентрація уваги на невдалому формулюванні чи слабкому аргументі опонента.
7.Серйозні твердження опонента зустрічаються жартом, а жартівливі – підкреслено серйозно.
8. Підміна предмету дискусії або окремих термінів на нетотожні синоніми або віддалені аналогії, щоб заплутати обговорення в своїх інтересах. Це виверт античного мислителя Антісфена, який запропонував афінянам вважати віслюків кіньми. Коли вони вказали на абсурдність цього, він відповів: „Але ж ви простим голосуванням робите із невігласів полководців”.
9. Неточні, вигадані посилання на авторитет, наведення хибного аргументу у якості істинного, спростування хибної тези заздалегідь помилковим аргументом.
10. Посилання на приклади, стародавні тексти, вислови мудреців, ними заміняють аргументи.
11. Наводяться аргументи із зовсім іншої ділянки знань, тобто застосування аргументу, що не має прямого стосунку до предмету дискусії (лат.argumentum ad externum).
12. Виведення різних, недостатньо обґрунтованих чи хибних висновків, які начебто випливають з міркувань опонента, перебільшення його тверджень.
13. Тлумачення індукції чи аналогії як загальновідомої істини; представлення тези опонента в більш загальному смислі, а потім виявлення суперечності і в такий спосіб спростування тези (наприклад: „цей чоловік чесний, але члени його сім’ї помічені в корупції, отже його не можна вважати чесним”).
13. Приховування своєї думки, намір начебто відстоювати тезу, що суперечить власному твердженню, щоб опонент його спростовував – спрямування його на хибний слід.
14. Вказівка на небезпечність думки свого опонента для суспільства, громадського порядку („аргумент до городового”) та ін.