Моделі комунікації: лінійні, інтерактивні, трансакційні.. Лінійна модель зображує комунікацію як дію, зміст якої – передача і прийом інформації; суть її в тому, що відправник кодує ідеї та почуття у певний вид повідомлення й потім відправляє його одержувачу, використовуючи певний канал (мова, письмове повідомлення тощо). Лінійна модель розглядає комунікацію як однобічний процес – від відправника до одержувача; причому одержувач постає як об’єкт впливу. Такий засіб передачі повідомлень характерний для письмово-текстової комунікації, засобів технічної й масової комунікації або для спілкування, у якому партнер виступає як об’єкт впливу. Інтерактивна модель припускає почерговий взаємовплив партнерів спілкування, що перетворює лінійну схему комунікації на колову, циклічну (внаслідок цього виникає зворотний зв’язок між партнерами). Якщо лінійно-„передавальна” й інтерактивно-циклічна моделі трактують комунікацію як послідовність адитивно-дискретних актів, що мають початок і кінець, то трансакційна модель трактує комунікацію як процес одночасного відправлення й одержання повідомлень комунікаторами. У кожний момент спілкування партнери одержують повідомлення та впливи від іншої людини, розуміють їх і реагують на повідомлення й поведінку партнера та водночас формують власні думки й почуття, повідомляють про них співрозмовникові й впливають на нього словами, діями і змістом своєї поведінки. Н. Казаринова вказує, що ця модель дозволяє побачити, що дискретний акт комунікації важко відокремити від подій, що йому передують та йдуть за ним, і тому комунікація є процесом, у якому люди формують відносини, взаємодіючи одне з одним.

Модель Лассвелла:

Модель Лассвелла стосується таких актів спілкування, під час яких комунікант чітко формулює комунікативну мету, знає, що він хоче від комуніката, яких змін позицій чи поведінки. Комунікативний процес при цьому розглядається як одновекторний опосередкований акт впливу на комуніката, залежний від п"яти чинників спіл-кування.

Модель контактування, або модель Якобсона. Включає шість важливих чинників спілкування:

В ідеальній комунікативній ситуації на процес спілкування впливають усі шість чинників. Роман Якобсон (1960) виділяє шість функцій комунікації: емотивну (вираження свого "я"), референтну (денотативну) (визначення об"єкта мовлення), конативну (інтенсивну) (вплив на адресата), поетичну (оформлення повідомлення), металінгвістичну (пов"язану з виходом за межі бесіди у сферу коду, мови), фатичну (підтримання контакту).

Модель трансмісії сигналу, або модель Шеннона. Запропонована математиком К. Шенноном (1948) модель передачі сигналу для технічних систем набула такого вигляду:

Ця модель включає більш розгалужену систему чинників комунікативного процесу. Має фази і розглядається як процес трансмісії сигналу, тобто опосередкованої певними засобами передачі сигналу. Передавач (nadajnik) від джерела інформації (комуніканта) отримує її й у вигляді сигналу через канал під упливом джерела шуму (zrodlo zaklocen) робить передачу інформації; сигнал отримує споживач (odbiornik) сигналу, від якого адресат бере інформацію у вигляді її переказу.

Модель спільного досвіду, або модель Шрамма. Вільбур Шрамм, перший із гуманітаріїв, хто адаптував технічну модель Шеннона до нетехнічних умов спілкування (1954). Він першим застосував термін спільного досвіду (shared experience) до процесу комунікації, тобто спільних позицій, ідей, символів, які об"єднують комуніканта й комуніката.

Модель Лотмана. Послідовник формальної школи 30-х років Ю. М. Лотман розглядав комунікацію як переклад з мови свого "я" на мову твого "ти".

Принциповим для Лотмана є уявлення про комунікативний процес як багатовекторну, діалогічну структуру, яка є "мислячою", бо монологічна структура не може виробити принципово нового повідомлення. Діалог забезпечує взаємопорозуміння, оскільки воно виникає через часткову несумісність мов комуніканта й комуніката.

Бар'єри комунікації. Бар'єри, пов'язані із комунікативними особливостями учасників взаємодії, мають соціальний або психологічний характер. Вони можуть виникати через особливі соціально-психологічні стосунки, які склалися між партнерами (антипатія, недовіра тощо), а також через своєрідний «фільтр» довіри чи недовіри. Важливо також виявити засоби, які допомагають прийняттю інформації і послаблюють дію фільтрів. Сукупність цих засобів називається фасцинацією (від англ. fascination — зачарування). Вони організовуються для супроводу інформації з метою зменшення її втрат під час сприймання реципієнтом, підвищення довіри до неї. Засоби фасцинації відіграють роль додаткового фону, підсилювача інформації, що частково сприяє подоланню фільтра недовіри. Б. Поршнєв виокремлює три форми комунікативних бар'єрів, які різняться за ступенем прозорості: уникання, авторитет, нерозуміння. Практично непрозорим бар'єром є уникання. Втекти від небажаної інформації та її впливу можливо як фізично (уникання не передбачає контакту із самим носієм такої інформації), так і психологічно (забування інформації або «заглиблення в себе» під час слухання). Другий бар'єр — авторитет — діє таким чином: інформація потрапляє до свідомості, але на цьому шляху вона суттєво знецінюється через суб'єктивне зниження авторитетності її джерела, тобто, зрештою, стає ненадійною й малозначущою. Третій бар'єр — нерозуміння – найтонший спосіб знизити вплив інформації шляхом її перекручення до невпізнання, надання їй нейтрального смислу.

Логічний бар'єр виникає тоді, коли партнери не знаходять спільної мови. Той, хто слухає, розшифровує значення слів, осягаючи таким чином смисл вербального повідомлення. Труднощі виникають у зв'язку з неадекватним розумінням інформації. Найчастіше логічний бар'єр виникає в партнерів з неоднаковим видом мислення. Приміром, у одного — абстрактно-логічне, а в іншого — наочно-образне. Подолати логічний бар'єр можна тільки одним шляхом: «йти від партнера», тобто намагатися зрозуміти те, як він будує свої умовиводи й у чому полягають розбіжності. Фонетичний бар'єр, тобто перешкода, яка створюється особливостями мови того, хто говорить, виникає тоді, коли учасники комунікативного процесу розмовляють різними мовами й діалектами, мають суттєві дефекти мови та дикції, перекручену граматичну побудову висловлювань. Цей бар'єр можуть породити також невиразне мовлення, зловживання великою кількістю звуків-паразитів, мова-скоромовка або дуже голосна розмова. Наприклад, коли людині щось повідомляти на підвищених тонах, то розуміння того, хто слухає, буде заблоковане. І чим більш сенситивна (чуттєва) особистість, тим частіше і швидше це проявляється. Психологічно причина нерозуміння криється в тому, що вся увага індивіда, на якого спрямований потік образливих слів, концентрується не на смислі пояснення, а на ставленні того, хто говорить, до партнера. І як результат виникає захисна реакція, тобто відбувається зсув уваги, який блокує аналізаторську діяльність мозку, і слова, адресовані партнерові, який слухає, ним не усвідомлюються. Цілком зрозуміло, щоб такого бар'єра не було, необхідно говорити чітко, не дуже голосно, уникаючи скоромовок. Також психологи радять використовувати прийоми особистого психологічного захисту. Зокрема, можна подумки проаналізувати особливості партнера в момент запального виголошування інформації: «які в нього стали великі очі» або «як вени понадувалися». Хоча ефективніше буде використати вербальні засоби і сказати, наприклад: «Якщо ви говоритимете повільніше, тихіше і спокійніше, то я вас краще зрозумію». Така фраза дає змогу партнерові перебудуватися. Семантичний бар'єр виникає через відсутність збігу в системах значень партнерів з комунікації — тезаурусах, тобто лінгвістичного словника мови, з повною смисловою інформацією. Семантичний бар'єр — це, по-перше, проблема жаргонів і сленгів, по-друге, він викликається обмеженим лексиконом у одного з співрозмовників, по-третє, його причинами можуть бути соціальні, культурні, психологічні, національні, релігійні, професійні, групові та інші особливості спілкування. Т.Дрідзе використовує назву «ефект смислових ножиць» для позначення семантичного бар'єра й розглядає комунікативні ситуації, за яких цей ефект виникає:

§ явна невідповідність між мовними засобами, які використовує комунікатор, і мовними ресурсами реципієнта;

§ розбіжність виникає ще раніше — на етапі переведення думки у слова;

§ взаєморозумінню заважають певні індивідуальні особливості реципієнта, передусім здатність оперувати мовою як засобом мислення.

Основні прийоми структурування інформації: правило рамки і правило ланцюга. Сутність правила рамки полягає в тому, що початок і кінець (цілі, наміри, перспективи, результати й висновки) будь-якої розмови слід чітко окреслювати, адже вони в інформаційному ряді запам'ятовуються краще. Правило ланцюга визначає «внутрішнє» структурування комунікативного процесу. Йдеться про те, що необхідна для аналізу проблеми інформація має утворювати ланцюг, в якому повідомлення поєднані за певними ознаками. Дуже важливою є й послідовність викладу всієї інформації в цілому. Вважається, що повідомлення сприймається краще, якщо воно побудоване таким чином:

§ від уваги до інтересу;

§ від інтересу до основних положень;

§ від основних положень до заперечень і запитань;

§ відповіді, висновки, резюмування.

Організаційна комунікації на підприємствах сфери туризму. Організаційна комунікація – це формальні канали взаємозв’язку між співробітниками, які сформовані в ході розв’язання організаційних завдань і які дозоляють співробітникам реалізувати свої професійні якості.