Соціально-економічне життя в Україні в другій половині ХІV-ХVІ ст.

За польсько-литовського панування на українських землях відбулися зміни не лише в політичному, але й соціально-економічному житті. В XIV ст. переважала примітивна експлуатація природних багатств а, починаючи з XV ст., коли на західноєвропейському ринку зріс попит і ціни на худобу і збіжжя, відбулися значні зміни в структурі господарства і перш за все - сільського.

На ярмарках Львова, Луцька та інших міст продавали тисячами волів та іншу худобу. Основним перевалочним пунктом худоби і зерна в Європу стало м. Гданськ на Балтійському морі, що суттєво вплинуло на сільськогосподарське виробництво у Польщі та в українських землях. Зростання попиту на продукти землеробства та скотарства зумовило:

-розширення орної землі, збільшення виробництва продукції на продаж;

- якісні зміни в техніці та технології господарювання;

- гостроту питання про земельну власність, робочі руки та форми
організації праці.

Еволюція феодальних відносин зумовила зростання великого і малого володіння. Основними джерелами бурхливого росту великого феодального землеволодіння були князівські дарування, захоплення общинних земель, купівля маєтків, освоєння нових земель.

Основою економіки українських земель і надалі залишалося сільське господарство, яке мало натуральний характер, тобто забезпечувало потреби передусім власника маєтку. Але поступово з'являються фільварки - феодальні господарства, які базувались, на примусовій праці селян, але вже значною мірою пов'язувалися з виробництвом сільськогосподарської продукції на ринок. Окрім землеробства і тваринництва, у фільварках розвиваються різні ремесла - млинарське, риболовне, бджільницьке.

Розвиваються міста. Мешканці міст боролися за введення Магдебурзького права - виборного місцевого самоврядування, - з тим щоби вийти з-під влади феодала.

Першим українським містом, якому було надано в 1339 р. Магдебурзьке право, стало м. Санок Галицько-Волинського князівства. В 1356 р. його отримав Львів, в 1374 р. - Кам'янець, в кінці XV століття - Київ та інші міста.

Зрушення в економіці XIV- XVI ст. були тісно пов'язані з соціальними процесами. В соціальній сфері українських земель активно формувалася станова організація суспільства на підставі юридично визнаних прав, привілеїв та обов'язків.

На вершині соціальної ієрархії перебував військово-службовий стан - шляхта, до якого належали представники з різних соціальних груп, що несли військову службу у князя і могли утримувати себе під час походів. Ядром шляхетського стану були майже 30 княжих родів литовської та давньоруської династій (Острозькі, Вишневецькі, Збаразькі, Корецькі). Місце і роль цієї шляхетської групи в соціальній структурі визначалися знатністю походження та великою земельною власністю.

Наступною ланкою були пани - члени великокнязівської ради та найзаможніші доходами, які у воєнні походи виступали окремо зі своїми загонами під власними корогвами. Найнижчий щабель шляхетського стану займала дрібна шляхта (зем'яни), які становили проміжну ланку між аристократичною верхівкою і селянством. Окрему суспільну верству населення займало духовенство. Найнижчим прошарком соціальної піраміди було селянство.