Лекція 3. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА Й ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ
Фінансова політика має самостійне значення і водночас є важливим засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільної діяльності - в економіці, соціальній сфері, військовій реформі, у міжнародних відносинах тощо.
Фінансова політики є особливою сферою економічної діяльності держави, спрямованої на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави.
Фінансова політика - спосіб впливу фінансових відносин на економічний і соціальний розвиток суспільства; вона знаходиться в безпосередній залежності від характеру виробництва й сутності виробничих відносин; проявляється в системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх розподілу.
Суб'єктом фінансової політики виступає держава.
Реалізація фінансової політики забезпечується сукупністю заходів держави, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і перерозподіл для виконання державою її функцій і програм.
Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл ВВП між галузями народного господарства, соціальними групами та територіями.
Зміст фінансової політики охоплює комплекс таких заходів:
- розробку загальної концепції фінансової політики, визначення її основних напрямків, цілей і головних завдань, які необхідно вирішити для досягнення поставлених цілей за певний період;
- створення адекватного фінансового механізму, за допомогою якого відбувається виконання всієї діяльності держави в області фінансів;
- керування фінансовою діяльністю держави та інших суб'єктів економіки, тобто підбір і розміщення кадрів, здатних організувати вирішення поставлених завдань.
Залежно від тривалості періоду й характеру завдань, що вирішуються, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію й фінансову тактику.
Фінансова стратегія - довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, який передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною й соціальною стратегією.
У процесі її розробки прогнозуються основні тенденції розвитку фінансів, формуються концепції їх використання, визначаються принципи організації фінансових відносин.
Фінансова тактика спрямована на розв'язання завдань конкретного етапу розвитку суспільства за допомогою перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових зв'язків.
Основні завдання фінансової політики:
- забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;
- встановлення раціонального розподілу й використання фінансових ресурсів;
- організація регулювання й стимулювання економічних і соціальних процесів фінансовими методами;
- розробка фінансового механізму і його розвиток відповідно до змін мети і завдань стратегії;
- створення ефективної і максимально ділової системи керування фінансами.
Оцінюючи фінансову політику, що проводилася в умовах адміністративно-командної системи управління, слід відзначити, що сама по собі фінансова політика не може бути поганою чи доброю. Визначальним є те, наскільки вона відповідає інтересам суспільства й наскільки сприяє досягненню поставлених цілей і вирішенню конкретних завдань. Фінансова політика на нинішньому етапі повинна характеризуватись якісно новими підходами до суб'єктів господарювання з урахуванням переходу на ринкові відносини, реформи цін, оплати праці, податкової й кредитної систем, спрямованих на формування нового фінансового механізму.
Щоб краще усвідомити зміст, завдання та вимоги до фінансової політики, виділяють як самостійні складові бюджетну грошово-кредитну й міжнародну фінансову політику.
Під бюджетною політикою розуміють визначення державою:
• джерел формування доходів державного й місцевих бюджетів;
• пріоритетних напрямів видатків бюджету;
• допустимих меж розбалансованості бюджету;
• джерел фінансування бюджетного дефіциту;
• принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи.
У свою чергу, в складі бюджетної політики набуває відносну самостійність податкова політика, що визначає вибір складу податків, розмір їх ставок, пільг і санкцій по кожному виду податків.
Податкова політика реалізує інтереси держави, її головне призначення - вилучення частини ВВП на загальнодержавні потреби, перерозподіл цих коштів через бюджет.
Під кредитно-грошовою політикою розуміють забезпечення стабільності грошового обігу через управління емісією, регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці; забезпечення своєчасності розрахунків у народному господарстві й у різних ланках фінансової системи через регламентацію та регулювання діяльності банківської системи; управління діяльністю фінансового ринку через регламентацію емісії та розміщення державних і корпоративних цінних паперів і регулювання їх доходності.
У кредитно-грошовій політиці відносну самостійність мають емісійна політика, цінова політика, валютна політика, кредитна політика, а в ній, у свою чергу, наприклад, процентна політика й інвестиційна політика.
Дедалі більшого значення набуває міжнародна фінансова політика. В її основу покладено управління валютно-фінансовими й кредитними відносинами в сфері міжнародних відносин. Особливо великого значення в сучасних умовах набуває фінансова політика таких міжнародних фінансових організацій, як Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції й розвитку, Європейський банк реконструкції й розвитку, Лондонський клуб кредиторів, Паризький клуб кредиторів та ін.
Держава захищає свої інтереси через митну й валютну політику. Відповідно до заінтересованості держави в розширенні або скороченні свого експорту чи імпорту застосовується система митних платежів або конкретний митний режим. Головним завданням митної й валютної політики є забезпечення примноження золотовалютних резервів держави.
Завдання фінансової політики реалізуються через фінансовий механізм.
Фінансовий механізм – це сукупність фінансових форм і методів утворення й використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різних потреб держави, суб'єктів господарювання і населення.
До структури фінансового механізму входять п'ять елементів:
- фінансові методи - спосіб впливу фінансових відносин на господарський процес (планування, прогнозування, інвестування, кредитування, оподатковування, страхування, оренда та ін.);
- фінансові важелі - інструмент, за допомогою якого здійснюється утворення й розподіл централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів (прибуток, дохід, норми амортизаційних відрахувань, фінансові санкції, орендна плата, ціна, дивіденди, процентні ставки, внески, штрафи та ін.);
- правове забезпечення функціонування фінансового механізму включає закони, Укази Президента, постанови Кабміну, накази й листи міністерств і відомств, устав підприємства;
- нормативне забезпечення утворять інструкції, нормативи, норми, методичні вказівки й роз'яснення та ін.
- інформаційне забезпечення - інформація різного виду й роду.
Можна виділити три головні методи впливу фінансового механізму на процеси суспільного розвитку:
1) фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення;
2) фінансове регулювання економічних і соціальних процесів;
3) фінансове стимулювання.
Фінансове забезпечення відтворювального процесу — це покриття затрат за рахунок фінансових ресурсів, акумульованих суб'єктами господарювання і державою.
В умовах економічної і фінансової самостійності суб'єкти господарювання формують джерела розширеного відтворення за рахунок власних фінансових ресурсів, залучених на акціонерній основі або на пайових засадах грошових коштів інших підприємств, використання банківських кредитів, бюджетних асигнувань та ін. Додатковими джерелами фінансового забезпечення можуть бути кошти, мобілізовані на ринку цінних паперів, іноземні інвестиції.
Фінансове забезпечення розширеного відтворення може здійснюватись у таких формах:
• самофінансування передбачає відшкодування видатків суб'єктів господарювання з основної діяльності та її розвитку за рахунок власних джерел. Принцип самофінансування допускає залучення кредитних ресурсів;
• кредитування — це надання коштів на принципах повернення, платності, строковості й забезпеченості;
• бюджетне фінансування як надання коштів з бюджету на безповоротних засадах.
Асигнування з бюджету (державне фінансування) може мати вигляд дотацій, субсидій, субвенцій.
Дотація - форма державного централізованого регулювання доходів підприємств галузей народного господарства, окремих бюджетів, у яких планові витрати перевищують отримані доходи. Дотації не мають строго цільового призначення й виділяються по поточному бюджету.
Субсидія - допомога в грошовій формі, має цільовий адресний характер. Характер цього виду бюджетного фінансування є одноразовим або змінним, кошти виділяються також по бюджету поточних витрат.
Субвенція - вид допомоги місцевим бюджетам з боку держави, має строго цільовий характер, виділяється по бюджету розвитку на основі участі на паях у фінансуванні передбачених видатків.
Фінансове регулювання укладається в регламентації розподільних процесів на макроекономічному й мікроекономічному рівнях.
Фінансове регулювання економічних і соціальних процесів відбувається насамперед через перерозподіл частини доходів підприємств і організацій, а також населення і спрямування цих коштів у бюджети й державні цільові фонди для задоволення державних потреб.
Фінансове регулювання припускає два методи розподілу:
• сальдовий, коли розподіл здійснюється за елементами, серед яких один є результативним — сальдовим, а інші визначаються на підставі самостійних розрахунків;
• податковий - коли вся сума прибутку розподіляється за встановленими законом ставками і термінами.
Фінансове стимулювання - це сукупність фінансових відносин, за допомогою яких можна впливати на матеріальні інтереси суб'єктів господарювання.
У складі фінансових стимулів розвитку виробництва і підвищення його ефективності можна виділити:
• бюджетні стимули;
• ефективне інвестування фінансових ресурсів;
• фінансові пільги і санкції.
Розглянемо окремі елементи фінансового механізму:
1. Складовими елементами фінансового механізму є фінансове планування і прогнозування. У процесі фінансового планування і прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему, та інші фінансові інститути, а також тих, які перебуватимуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення.
Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому.
Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу й перерозподілу ВВП.
Основні завдання фінансового планування:
1) визначення обсягу і джерел фінансових ресурсів по всіх централізованих і децентралізованих фондах, їх розподіл між матеріальною і нематеріальною сферами;
2) стимулювання зростання виробництва;
3) концентрація фінансових ресурсів на найбільш важливих напрямках економічного і соціального розвитку держави;
4) узгодження основних параметрів фінансових планів зі всіма іншими показниками плану економічного і соціального розвитку, забезпечення збалансованості матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;
5) визначення фінансових взаємовідносин суб'єктів економічної діяльності з фінансово-кредитною системою.
Принципи фінансового планування:
• наукова обґрунтованість планів, що припускає збалансованість усіх фінансових, матеріальних і трудових ресурсів;
• предметно-цільовий принцип, що передбачає визначення конкретного призначення фінансування, забезпечує цільову спрямованість у використанні фінансових ресурсів.
Методи фінансового планування:
- нормативний метод фінансового планування полягає в тому, що під час розрахунку фінансових показників за основу беруться фінансові нормативи, до яких належать норми амортизаційних відрахувань, рентабельність окремих видів товарів, робіт та послуг, обігових коштів, ставки заробітної плати, норми витрачання коштів у бюджетних установах, норми відрахувань до фондів соціального призначення тощо;
- розрахунково-аналітичний метод фінансового планування ґрунтується на фактичних показниках фінансової діяльності в попередні звітні періоди. На основі базових показників, а також коефіцієнтів, що характеризують зміни умов діяльності, розраховують фінансові показники на плановий період. Це досить трудомісткий метод, потребує значної аналітичної роботи, але на сьогодні його застосування є найреальнішим;
- балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їх покриття, ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, внаслідок чого досягається збалансованість плану;
- метод економіко-математичного моделювання ґрунтується на розробці математичної моделі фінансової діяльності підприємства або держави в плановому періоді.
Результатом фінансового планування є різні види фінансових планів і прогнозів.
Фінансовий план — це план формування і використання фінансових ресурсів.
Всі фінансові плани поділяються на дві великі групи — зведені й індивідуальні.
Зведені фінансові плани поділяються на:
- загальнодержавні,
- плани окремих господарських об'єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо);
- територіальні.
Індивідуальні - це фінансові плани окремих підприємницьких структур.
За тривалістю дії розрізняють:
• перспективні фінансові плани (на період понад один рік);
• поточні (на один рік);
• оперативні (на квартал, місяць).
Фінансові плани складають усі ланки фінансової системи. Причому форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи. Так, підприємства й організації, що функціонують на комерційній основі, становлять баланс прибутків і видатків, платіжний календар, бізнес-план; бюджетні установи, які здійснюють некомерційну діяльність - кошторис доходів і видатків; страхові компанії, суспільні об’єднання фінансові плани; органи державної влади - бюджети різних рівнів.
Важливими елементами фінансового механізму є фінансові норми, нормативи, ліміти, резерви, стимули - їх ще називають фінансовими важелями.
Фінансові норми умовно поділяють на чотири групи.
До першої належать норми, що централізовано затверджуються органами законодавчої та виконавчої влади - ставки заробітної плати, розмір стипендій, ставки податків, деяких видів зборів і відрахувань.
До другої групи належать норми, що ґрунтуються на матеріальних потребах. Це норми витрат на харчування в дошкільних та інших закладах освіти й охорони здоров'я, норми витрат на медикаменти, освітлення, опалення тощо.
Третю групу становлять норми, що визначаються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади. Це, зокрема, норми значної частини витрат бюджетних установ.
Четверта група - це норми і нормативи, що характеризують пропорції економічного та соціального розвитку. На сьогодні ця група найменш досліджена.
Ліміти є певним обмеженням на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина.
Резерви мають нейтралізувати вплив не передбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.
Фінансові стимули передбачають застосування як матеріального заохочення, так і економічних санкцій.
У фінансових важелях важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання щодо виконання взятих зобов'язань (договірних умов, сплати податків і зборів тощо). В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш поширеними серед них є штраф і пеня.
Штраф - це засіб матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або чинних правил. Накладається, як правило, в твердій грошовій сумі.
Пеня - застосовується у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у процентах від суми простроченого платежу.
Важливою складовою фінансового механізму є управління фінансами. Це процес управління формуванням і використанням фондів фінансових ресурсів на рівні держави, підприємницьких структур, інших господарських об'єднань і громадян, якщо вони здійснюють фінансові операції, за допомогою специфічних прийомів і методів.
В управлінні фінансами виділяють об'єкт і суб'єкти управління. Об'єктом є централізовані й децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансової системи.
Суб'єкт управління - держава (в особі законодавчих і виконавчих, у тому числі фінансових органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ, міністерств і відомств.
Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: вироблення стратегії, планування тактики її реалізації, організація виконання розроблених планів, облік і контроль.
Фінансовий контроль як одна з функцій управління фінансами являє собою особливу діяльність з перевірки формування та використання фондів фінансових ресурсів у процесі створення, розподілу й споживання валового внутрішнього продукту з метою оцінювання обґрунтованості й ефективності прийняття рішень, результатів їх виконання і доцільного використання грошових ресурсів.
Об'єктом фінансового контролю є грошові, розподільчі процеси формування і використання фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях і ланках народного господарства. Суб'єкт контролю - це носій контрольних функцій щодо об'єкта контролю. Він, як правило, визначається законодавством держави, нормативно-правовими актами суб'єктів фінансової діяльності.
Найважливіші принципи фінансового контролю:
• незалежність;
• гласність;
• превентивність (попереджувальний характер);
• дієвість;
• регулярність;
• об'єктивність;
• всеохоплюючий характер.
Залежно від суб'єктів, які здійснюють контроль, розрізняють такі види фінансового контролю: загальнодержавний, муніципальний, відомчий, внутрішньогосподарський, громадський і аудиторський.
Основна особливість загальнодержавного контролю полягає в тому, що він є позавідомчим, проводиться стосовно будь-якого суб'єкта незалежно від його відомчої належності й підпорядкування. Цей контроль здійснюється державними органами законодавчої і виконавчої влади і спеціальними державними органами контролю: Рахункова палата; Міністерство фінансів, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Державна податкова адміністрація, Державна комісія по коштовним паперам і фондовому ринку, Аудиторська палата й аудиторські фірми.
Кожний з цих органів фінансового контролю має свої функціональні обов'язки і завдання.
Контроль за витрачанням державних коштів, дотриманням норм фінансового законодавства, за реалізацією фінансової політики органами виконавчої влади покладений на Рахункову палату Верховної Ради України.
Президент України забезпечує фінансовий контроль під час розгляду проекту Закону про Державний бюджет України на наступний рік і внесення його на розгляд Верховної Ради.
Важливі функції у фінансовому контролі виконує Кабінет Міністрів України, який організовує і контролює процес складання проекту зведеного й державного бюджетів та їх виконання.
Створення Державного казначейства пов'язане з необхідністю посилення державного фінансового контролю за виконанням державного бюджету. Казначейство приділяє також значну увагу своєчасності розрахунків з бюджетом, розмежуванню доходів між державним і місцевими бюджетами.
Державна податкова адміністрація контролює правильність і своєчасність розрахунків платників з бюджетом щодо сплати податків і платежів.
Муніципальний - це контроль органів місцевого самоврядування, який здійснюють органи представницької та виконавчої влади місцевих рад через відповідні комісії і місцеві фінансові органи.
Об'єктом муніципального контролю є місцеві бюджети, позабюджетні фонди, господарсько-фінансова діяльність підприємств і організацій комунальної власності.
Суб'єктами відомчого фінансового контролю є контрольно-ревізійні служби галузевих міністерств, відомств та інших вищих органів управління. Відомчий фінансовий контроль поширюється на підвідомчі підприємства, організації та установи. До функцій відомчого фінансового контролю належать: перевірка законності господарських і фінансових операцій; контроль за використанням матеріальних і фінансових ресурсів; перевірка збереження грошових коштів і матеріальних цінностей; правильність постановки бухгалтерського обліку, а також достовірність бухгалтерської звітності; проведення перевірок на підвідомчих підприємствах і в організаціях.
Внутрішньогосподарський фінансовий контроль здійснюється економічними службами підприємств, організацій, установ (бухгалтерія, фінансовий відділ тощо). Об'єкт контролю - господарська і фінансова діяльність самого підприємства та його структурних підрозділів.
Громадський фінансовий контроль здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації). Він може проводитись групами спеціалістів, які створюються при комітетах Верховної Ради, комісіях Рад народних депутатів, а також безпосередньо на підприємствах.
Аудит - це незалежний фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. Аудит здійснюється незалежними особами - аудиторами або аудиторськими фірмами. Аудиторські перевірки можуть проводитися з ініціативи керівництва або власників, засновників, суб'єкта господарювання. Крім того, для певного переліку підприємств і організацій чинним законодавством установлений обов'язковий аудит, зокрема для банків, інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, інших небанківських фінансових установ, які здійснюють залучення коштів громадян або залучення чи торгівлю цінними паперами (крім операцій з випуску (емісії) власних корпоративних прав), бірж, страхових компаній, кредитних спілок, недержавних пенсійних фондів.
Результати проведення аудиторської перевірки оформляються аудиторським висновком, який є офіційним документом і має бути засвідчений підписом та печаткою аудитора або аудиторської фірми. У ньому повинен бути зроблений висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.
Залежно від часу проведення виділяють такі форми фінансового контролю:
• попередній, здійснюється на стадії складання, розгляду й затвердження фінансових планів підприємств, кошторисів доходів і видатків установ і організацій, проектів бюджетів, текстів договірних угод, установчих документів;
• поточний, проводиться у процесі виконання фінансових планів, у ході здійснення господарсько-фінансових операцій, коли перевіряється дотримання норм і нормативів витрати товарно-матеріальних цінностей і коштів;
• наступний, здійснюється шляхом аналізу й ревізії бухгалтерської фінансової звітності після закінчення певних періодів, за підсумками місяця, кварталу, року.
Методи фінансового контролю, як конкретні способи і прийоми його проведення, включають тематичні перевірки, обстеження, аналіз, ревізії, нагляд, безперервне спостереження фінансової діяльності.
Перевірка - здійснюється з метою докладного вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.
Обстеження охоплює окремі сторони діяльності підприємств, організацій, установ, але на відміну від перевірок - з більш широкого кола показників, і визначає фінансове становище госпорганів, перспективи їх розвитку, необхідність реорганізації або переорієнтації виробництва. Проводяться опитування, анкетування.
Аналіз як метод фінансового контролю повинен бути системним і по факторним. Він проводиться по періодичній або річній звітності.
Ревізія - це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.
Ревізії бувають:
• комплексні, що охоплюють усі сторони діяльності підприємства:
• часткові (охоплюють лише її окремі сторони);
• тематичні (одночасно проводяться в однотипних установах з певного переліку питань);
• планові й позапланові;
• суцільні й вибіркові (залежно від повноти залучення документів).
Нагляд проводиться контролюючими органами за економічними суб'єктами, що одержали ліцензію на той чи інший вид фінансової діяльності, і припускає дотримання ними встановлених правил і нормативів.
Спостереження - постійний контроль з боку кредитних організацій за використанням виданої позички й фінансовим станом підприємства - клієнта; неефективне використання отриманої позички й зниження платоспроможності може привести до жорсткості умов кредитування, вимоги дострокового повернення позички.
Для нормального функціонування фінансового механізму, а в його складі фінансових методів і важелів необхідне відповідне їх нормативно-правове забезпечення. Насамперед це Конституція України, велика кількість законів, а також підзаконних нормативно-правових актів.
Закони приймаються найвищим законодавчим органом — Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання, мають вищу юридичну силу відносно інших нормативних актів.
Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі чинних законів та на їх виконання. До таких документів належать Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, тощо.
Стабільність економічного зростання і підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній з його складових.