Визвольна війна українського народу під проводом


ЛЕКЦІЯ 8

Богдана Хмельницького (1648–1657)

1. Причини, характер і рушійні сили Визвольної війни. Ліквідація польсько-

шляхетського режиму. Становлення козацької держави.

2. Воєнні дії 1649-1653 рр.

3. Переяславська рада та її наслідки. Російсько-українська війна з Поль­щею.

 

Необхідно звернути увагу насамперед на причини Визвольної війни, розкрити соціально-економічне і політичне становище України у складі Речі Посполитої, суспільно-економічний лад якої, незважаючи на піднесення в період т. зв. золотого спокою, ховав у собі всі ознаки глибокої кризи. Її причиною були невпинне погіршення становища усіх верств тогочасного суспільства і насамперед селянства, яке потерпало від розширення кріпацтва і панщини, намагання польської магнатерії і шляхти полонізувати українське населення, насаджувати унію і католицтво. Суттєво погіршилося становище козацтва як запорозького, так і реєстрового, котрому загрожувала ліквідація як окремого стану в цілому. Особливо слід наголосити, що посилення кріпосного і національного гніту в Україні супроводжувалося небаченими в інших країнах Європи масштабами зростання феодальної анархії, шляхетської сваволі.

Студентам необхідно ознайомитися з біографічними даними Б. Хмель­ницького, який очолив визвольну боротьбу українського народу. При цьому необхідно уникнути стереотипних поглядів радянської історіографії на нього чи діяча, який прагнув будь-що приєднати Україну до Росії, що було начебто споконвічною мрією українського народу. В зв'язку з цим слід ознайомитися з державницькою течією українського народу. В зв’язку з цим слід ознайомитися з державницькою течією української історіографії (В. Липинський, Д. Дорошенко та ін.), яка вбачає в ньому послідовного будівничого української козацької держави. Важливо всебічно розкрити велич Богдан Хмельницького як однієї з найвизначніших постатей української історії, якого не випадково сучасники і нащадки порівнювали з Олівером Кромвелем Альбрехтом Валленштейном.

Слід послідовно розглянути перебіг основних подій Визвольної війни. Студенти мають знати найважливіші битви селянсько-козацької армії – під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Зборовом, Берестечком, Батогом Жванцем, облоги Збаража, Львова, Замостя та ін. Необхідно звернути увагу на основний зміст найважливіших договорів, які укладалися Військом Запорозьким із Польщею – Зборівський (1649), Білоцерківський (1651), Московською державою – Переяславський (1654), їх вплив на внутрішні і міжнародне становище України.

Треба усвідомити величезне значення соціальних та економічних зрушені, у результаті Визвольної війни. Найважливішим була ліквідація магнатсько-шляхетського землеволодіння на значній території України. За рахунок покозачення частини населення збільшилась кількість вільних виробників, фактично припинився процес закріпачення селянства. На експропрійованих козацькою державою землях більшість селян приписувалася до т.зв. військових сіл і відбувала повинність тільки на користь козацької держави. Дрібні селянсько-козацьке землеволодіння стало основним типом земельної власності в козацькій державі. Сирійський мандрівник XVII ст. Павло Алеппський зазначав: «Козаки, заволодівши країною, ділять землю між собою, вирубують ліси, випалюють коріння і засівають землю збіжжям». У результаті феодально-кріпосницькі відносини в Україні були суттєво підірвані.

Студентам необхідно усвідомити надзвичайну складність ситуації, в якій опинилась Україна після тривалих воєнних дій проти Польщі. На кінець 1653 р. ставало ясно, що звільнитися остаточно від польсько-шляхетського ярма лише своїми силами Україна не спроможна. Молода українська козацька держава, яка мала трохи більше мільйона мешканців, не могла завдані вирішального удару Польщі з її шестимільйонним населенням і далеко не вичерпаним воєнним потенціалом. Невизначеності ситуації сприяла підступна тактика союзника України – кримського хана, який не був зацікавлений в її зміцненні і щоразу фактично зводив нанівець її воєнні перемоги. Вихід зі становища полягав у одержанні Україною надійної військової допомоги, яка могла б забезпечити Україні перелом у воєнних діях і остаточний розрив Польщею. Такою силою, на думку Хмельницького, могла бути Московські держава.

Після ради всіх станів у Переяславі 8 січня 1654 р., а також двотижневих переговорів козацьких представників у Москві з російським урядом були прийняті т. зв. «Статті Богдана Хмельницького» (21 березня 1654 р.), я також царські грамоти Війську Запорозькому, українській шляхті та духівництву. Ці документи мали регулювати взаємовідносини України Російською державою. За козацтвом зберігалося право виборів гетьмана за подальшим затвердженням царем. Чисельність козацького реєстру встановлювалася у 60 тис. чол. Гетьман мав право зносин з іноземними урядами (з польським королем і турецьким султаном – за згодою царя). Податки мали збиратися місцевими урядовцями і передаватися царським властям. З цих коштів мали виплачуватися суми на старшинські поспди, артилерію тощо. Міста значною мірою зберігали самоврядування. У Києві мав бути російський воєвода, якому в основному представницькі функції. Весною цар мав розпочати воєні дії проти Польщі.

Таким чином, Україна як державний організм зберігала право вільних виборів глави держави (гетьмана), свою адміністрацію, армію, фінанси, дипломатію, права і превілеї окремих станів. Величезна частина українського селянства, а також міщанства продовжувала вважати себе козаками, тобто людьми, вільними під феодальної залежності, що ускладнювало для козацької старшини й української шляхти реалізацію своїх станових привілеїв. Досить сказати, що за життя Б. Хмельницького повний реєстр українського козацтва так і не був складений. Коли стольник Кікін, що прибув в Україну після смерті Хмельницького, намагався з’ясувати чисельність козацтва, то він одержав від старшини відповідь: «А нас де козаков в войску запорожеком и ныне есть с триста тисяч». Царський уряд був змушений рахуватися з реальними існуванням української державності й тими соціальними зрушеннями, що стали в Україні у зв’язку з масовим покозаченням селянства.

Встановлення тісного військово-політичного союзу України з Москвоюпривело до перегрупування сил воюючих сторін. Кримське ханство перейшло на бік Польши та із союзника перетворилося на небезпечного ворога Війська Запорозького. В лютому 1654 р. розпочалися бої на території Брацлавщини, населення якої чинило впертий опір польським військам. Влітку 1954р. розгорнулися широкі наступальні операції російських і козацьких військ на території Литви та Білорусі. Восени цього ж року вся територія останьої опинилася в руках союзників. Південна частина Білорусі, де особливо активно діяв козацький корпус Золотаренка, контролювалася козацькою адміністрацією.­ В січні 1655 р. розпочалися жорстокі бої під Охматовом на Київщіні між головними силами козацької армії на чолі з Хмельницьким, союзною армією Шереметєва і польсько-татарськими військами. Після перелому у воєнних діях весною і влітку 1655 р. Хмельницький на чолі українських і російських військ повільно рухався через Поділля на Галичину. Польща опинилась у надзвичайно скрутному становищі. Весною 1655 р. у війну з нею вступила Швеція, яка захопила більшість великопольських земель. У вересні 1655 р. після розгрому польських військ під Городком (поблизу Львова) Хмельницький, узявши в облогу Львів, спрямував ряд частин на Холмщину і Люблінщину ліквідовувати розрізнені групи розбитих шляхетських військ. Польща стала практично безборонною перед трьома сильними противниками, що докорінно змінило міжнародну обстановку на сході Європи. Цю ситуацію максимально прагнув використати Хмельницький для зміцнення політичного становища України. Перед можливим поділом Речі Посполитої до тісної спілки з козацькою державою прагнуть традиційний противник Польщі – Швеція, семигородський князь Юрій ІІ Ракочі, курфюрст бранденбурзький Фрідріх-Вільгельм, великий гетьман литовський Януш Радзивілл опинилася в центрі складних дипломатичних комбінацій.