Україна у складі Речі Посполитої. Боротьба українського народу проти
ЛЕКЦІЯ 6
польсько-шляхетського наступу (друга половина XVI – середина XVII ст.)
1. Люблінська унія, її соціально-політичні та економічні наслідки. Класи стани українського суспільства.
2. Боротьба українського народу проти посилення національно-релігійного гніту. Виникнення братств, їхня суспільно-політична роль.
3. Зростання політичної і військової могутності українського козацтва. Його міжнародні зв’язки.
Приступаючи до вивчення теми, необхідно звернути увагу на внутрішні і зовнішнє становище Великого князівства Литовського і з’ясувати позиції основних станів суспільства. Лівонська війна вимагала величезних витрат на воєнні потреби, надзвичайного напруження всіх сил литовської держави. Допомогу їй могла надати Польща, яка головною умовою поставила об’єднання в один державний організм обох країн. Побоюючись втратити своє панівні становище, литовські та українські магнати виступили проти остаточного злиття з Польщею. Натомість українська і білоруська шляхта, що прагнули розширення своїх станових привілеїв за польським зразком та обмеження влади магнатерії, підтримала ідею об’єднання. Після гострої політичної боротьби завершив свою роботу Люблінський сейм (серпень 1569 р.), який об’єднав Литву і Польшу одну державу – Річ Посполиту – з одним спільним сеймом, сенатом і королем. Литва зберігала деякі елементи автономії лише в межах своєї етнічної території й частково Білорусі. Під владою Польщі опинилися майже всі українські землі, які поділялися на воєводства: Руське (Галичина), Белзьке, Під ляське, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Брестське, пізніше – Чернігівське. Шляхта українська, литовська і польська зрівнювалася в правах і отримувала право володіння маєтками у межах усієї держави. Це означало посилення польської експансії, що супроводжувалася зростанням соціального гноблення. Вже в першій половині XVI ст. розвиток фільваркової системи, посилений вивіз хліба на ринок, зменшення селянської оранки і збільшення панщини зумовили серйозні зрушення в соціальному житті. Люблінська унія посилила намагання української й литовської, а відтепер і польська шляхта та магнатерії максимально використати свої привілеї, щоб закріпачити селянина. Величезні земельні простори Брацлавщини, Київщини, Лівобережжя, опинилися в руках українських, переважно волинських, а також польських магнатів, які створювали тут свої латифундії і намагались утвердити кріпосницький порядки. Так, на лівому березі Дніпра князь Ярема Вишневецький володів значною частиною Полтавщини, 56 містечками і селами, 39610 господарствами і 423 млинами. Різними шляхами величезні маєтності потрапили до рук Жолкевських, Потоцьких, Калиновських, Заславських, Корецьких, Киргизьких, Ружинських та інших польських і українських магнатів. Слід зауважити, що утвердження Польщі на українських землях супроводжувалася намаганням польської шляхти і магнатерії1 денаціоналізувати український народ, змусити його зректися своєї мови, культури та релігії.
Особлива роль експансії католицизму в Україні належала єзуїтам (з 1564р), які стали головним фактором утвердження католицької реакції в 1 І (пі іііілнтііі. і Ірагнучи домогтися рівноправності православ’я з католицькому у новій державі, більшість православних ієрархів пішла на визнання зверхності Ватикану. У 1596 р. у Бересті було проголошено об’єднання (унію) католицької і православної конфесій. Однак унія викликала гострі протести і протидію всіх верств українського населення, в тому числі більшості української знаті і шляхти. В результаті в Речі Посполитій функціонували три церкви: католицька, православна і греко-католицька (уніатська). Наступ католицизму, обмеження у правах православних, ліквідація традиційних соціальних інститутів призвели до деградації значної частини тогочасної української еліти. Почалася денаціоналізація давніх українських аристократичних родів – Вишневецьких, Сенявських, Корецьких, Сангушських, Заславських, Ружинських, Чарторийських та ін., які переходили до католицтва, польської мови і зрікались українства. Процес полонізації охопив також значні прошарки української шляхти. Однак основна маса українського населення не піддавалася спольщенню й окатоличенню. Деталі більшу активність у спротиві національно-релігійному гнобленню відіграють братства, які виникли як станові організації українського міщанства. За зразком Львівського братства вони виникають по всій Україні, причому не тільки у таких великих центрах, як Київ, Перемишль, Луцьк Берестє, а й у інших містах і містечках. Ставши з часом всестановими інституціями, братства відіграли важливу роль в обороні загальнонаціональних інтересів, розвитку української культури і захисті її від полонізації та від насадження католицизму.
Активну діяльність на захист православ’я розгорнули й ті нечисленні представники української знаті, які ще залишалися вірними своєму народові Серед них чільне місце посідав князь Костянтин Острозький, один з найбагатших і найвпливовіших магнатів. З його меценатством пов’язані створення в його резиденції – м. Острозі – значного культурного осередку, школи друкарні, діяльність гуртка визначних українських учених, письменників, як розгорнули боротьбу за православ’я проти католицизму та уніатства.
Однак найголовнішим фактором визвольної боротьби українського народу було невпинне зростання козацтва і його вирішальна участь в організації збройної боротьби проти польського режиму в Україні. Студентам необхідно засвоїти матеріал про найважливіші козацькі повстання кінця XVI – перші половини XVII ст.: К. Косинського 1591–1593 рр.; С. Наливайка 1594-1596 рр.; 1617-1618 рр.; М. Жмайла 1625 р.; Т. Трясила 1630 р І. Сулими 1635 р.; П, Бута (Павлюка) та Д. Гуні 1637 р.; Я. Острянин 1638 р.
Треба звернути особливу увагу на діяльність гетьмана Петра Сагайдачного, який був найвидатнішим політичним діячем у середовищі козацтва напередодні Хмельниччини. Йому належить величезна заслуга в розбудові козацтва, організації відсічі турецько-татарській експансії. У 1620 р. Сагайдачний з усім запорозьким Кошем вступив до Київського братства, підтримавши тим самим загальнонаціональний рух за зміцнення позицій українське культури в Речі Посполитій. Зусиллями козацького гетьмана у тому ж рої було відновлено православну митрополію в Україні. В результаті козацтво очах усього українського суспільства стає політичною і військовою силою здатною відіграти вирішальну роль у національно-визвольній боротьбі українського народу.