Аграрні відносини, їх специфіка та місце в економічній системі
Тема 14. АГРАРНІ ВІДНОСИНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РОЗВИТКУ ЗА РИНКОВИХ УМОВ
Основні поняття
Ресурс, ринок ресурсів, капітал як ресурс, основний капітал, оборотний капітал, фізичний знос основного капіталу, моральний знос основного капіталу, амортизація, нагромадження капіталу, кругообіг капіталу, робоча сила як ресурс, заробітна плата, номінальна та реальна заробітна плата, земля як фактор виробництва, підприємництво як фактор виробництва, попит та пропозиція на ресурси.
1. Аграрні відносини, їх специфіка та місце в економічній системі.
2. Агропромисловий комплекс та його структура.
3. Поняття та види земельної ренти. Ціна землі.
4. Аграрна реформа в Україні.
Світовий досвід та практика не тільки економічно розвинених країн, а й постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи, а також Китаю і В’єтнаму переконують у тому, що альтернативи ринку немає. Можливі лише різні варіанти переходу до ринку, але побудувати ефективну систему господарювання в аграрному секторі економіки без ринку неможливо.
Аграрні відносини - це особливий вид економічних відносин, які формуються в суспільстві між його членами, господарствами та державою з приводу володіння, користування і розпорядження землею як головним засобом виробництва в сільському господарстві, а також виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції та розподілу доходів товаровиробників. Вони включають також рентні відносини, що виникають з приводу виробництва і розподілу чистого доходу між виробниками, власниками землі та державою.
Як складова частина всієї економічної системи аграрні відносини мають специфічні риси. Це зумовлено насамперед тим, що основним засобом виробництва в аграрному секторі є земля, що сільське господарство найбільше залежить від природних та біологічних законів тощо.
Місце і значення аграрних відносин в економічній системі України визначається тим, що сільське господарство - одна з пріоритетних галузей народного господарства України. Незважаючи на відсталість аграрного сектора економіки від сучасного світового рівня, його загальний потенціал в Україні досить вагомий. Він включає 42 млн. га сільськогосподарських угідь. При цьому найродючіші чорноземи знаходяться саме в Україні. Безпосередньо в сільському господарстві (не враховуючи присадибних ділянок) зайнято 4 млн. чоловік (близько 20 % працюючих в усіх галузях економіки), виробляється близько третини валового внутрішнього продукту, формується три чверті фонду споживання, а його питома вага у фонді продовольчих товарів становить 96 %.
В основі аграрних відносин лежать відносини, що виникають між людьми з приводу власності та використання в сільському господарстві землі й інших природних ресурсів. Сутність аграрних відносин полягає в тому, щоб забезпечити прямий зв’язок між працівником і використовуваними ним елементами живої природи. В першу чергу, землею, хоча форми цього зв’язку можуть бути різними.
До сфери аграрних відносин належать не тільки виробничі відносини суспільства із сільськогосподарськими підприємствами, а й відносини всередині останніх. Тому важливо виділити аграрні відносини у вузькому і широкому розумінні: перші обмежені галуззю сільського господарства, другі поширюються на всю систему економічних відносин, що виникають у суспільстві з приводу привласнення і використання землі та інших засобів виробництва в усьому агропромисловому комплексі. Іншими словами, аграрні відносини в широкому розумінні мають риси агропромислових відносин.
Найважливішою і визначальною частиною аграрних відносин є відносини власності на землю. Це обумовлено особливою роллю землі як головного засобу виробництва в аграрному секторі економіки. Власність на землю як економічна категорія розкриває історичну форму привласнення землі як засобу виробництва і предмета природи.
В Земельному кодексі України (2001) визначено такі форми власності на землю як приватна, державна і комунальна. Водночас прийняті в Україні земельні законодавчі акти, які передбачають право приватної власності на землю, поки що не мають діючого механізму їх реалізації. При цьому слід розрізняти приватну власність на землю як її загальну форму від приватної власності на землю тих, хто її обробляє, для кого вона є необхідною умовою економічної свободи працівника.
На сучасному етапі земельна реформа має вирішити проблему переходу до приватної власності на землю в різних формах - не тільки індивідуальної чи сімейної, а й корпоративної, спільної часткової тощо. Реформування земельних відносин відбувається на основі процесів роздержавлення і приватизації земельного фонду України.
Розвиток ринкових відносин в аграрному секторі України, поряд з реформуванням земельних відносин, передбачає також зміни у складі суб’єктів агарного сектора, реформування ціноутворення на ринках ресурсів та продовольства, соціальної сфери на селі, а також створення надійної законодавчої бази, яка забезпечить ефективний розвиток сільського господарства у складі АПК.