УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА ПЕДАГОГІКА ПРО ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ І ЗАГАРТУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ


Література

1. Алексюк А. М. Дидактика вищої школи. — К., 1988.

2. Вишневський О. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси. - Львів, 1996.

3. Концепція безперервної системи національного виховання. — К., 1994.

4. Інформаційний збірник Міністерства освіти України. — К., 1995. — № 14.

5. Орієнтовний зміст виховання в національній школі: Методичні рекомендації. — К., 1996.

6. Психологія особистісно орієнтованої професійної підготовки молоді/ За ред. В. В. Рибалки. — Київ — Тернопіль, 2000.

7. Слепкань 3. П. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. — К., 2000.

8. Соловейчик С. Педагогика для всех. — М., 1989.

9. Сухомлинський В. 0. Роль переконань у формуванні духовного обличчя особистості// Сухомлинський В. О. Вибрані твори: У 5-ти т. — Т. 2.

10. Ушинський К. Д. Людина як предмет виховання// Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори: У 2-х т. — К., 1983. — Т. 1.


Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського

Кафедра теорії і методики фізичного виховання та здоров’я людини

 

ЛЕКЦІЯ № 3

 

з дисципліни «Нові технології у ФВ»

 

Виконавець:

доцент Лелека В.М.

 

Зав. кафедрою,

Доктор біологічних наук професор І. М. Рожков

 

В.В. Золочевський

Постановка проблеми у загальному вигляді, зв’язок її з науковими і практичними завданнями. Сучасний стан розвитку українського суспільства позначився посиленням уваги до відродження духовних істин, повернення до витоків формування громадянських ідеалів. Це зумовлено нагальною потребою духовного відродження української нації, подолання ціннісного вакууму і загальної соціальної кризи. В основі виховання будь-якого народу, як відомо, лежить потреба його самозбереження, самоудосконалення, самоутвердження, історичного розвитку, і головна мета цього процесу – розбудова власної держави. Через будь-який напрям виховання реалізується програма виховання національного. Воно повинно бути глибоко національним – не від почуття ненависті і ворожості щодо представників інших націй, а від любові до рідної землі.

 

Саме тому проблеми громадянського та національного виховання дітей та молоді – це значущі проблеми, що перебувають в центрі уваги педагогів, вихователів, вчителів, громадських та політичних діячів. Особливо ці питання актуалізуються в переломні часи, коли радикальні зміни в суспільстві зумовлюють перебудову виховного процесу в цілому, а в першу чергу орієнтувати його саме на виховання сильних, мужніх, здорових патріотів та захисників Батьківщини.

 

Відсутність в суспільстві чітко окресленого громадянського ідеалу здорової і сильної особистості, зневіра людей у покращення життя, духовне збайдужіння, світоглядний хаос, орієнтування на виключний інтелектуалізм, популяризація індивідуалізму, культ матеріальних цінностей, – усе це посилює протиріччя у формуванні моральних ідеалів кожної нації та людства в цілому. Нині в Україні постало питання про запровадження в загальноосвітніх школах окремих аспектів і виховних прийомів козацької педагогіки як унікального культурного феномену.

 

Міжнародне законодавство (Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права, стаття 13; Конвенція ООН про права дитини, статті 17, 29; Європейська соціальна хартія, стаття 17) та національна нормативна база (Конституція України, стаття 11, Закон України „Про освіту”, стаття 11; Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті; Закон України „Про захист суспільної моралі”, стаття 1 та ін.) визначають пріоритет набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань свого народу, серед яких пріоритет – фізично здорова нація, валеологічний світогляд кожної особистості [1]. З метою консолідації суспільства та здійснення цілісного національного виховання об’єктивно виникла потреба творчого використання традицій і досвіду фізичного виховання дітей у козацькій педагогіці.

 

Аналіз ступеня дослідження проблеми. Філософсько-педагогічні праці І. Беха, О. Вишневецького, А. Затовського, В. Зеньковського, В. Онищенка, Т. Тюріної та ін. аргументовано доводять, що сучасна педагогіка сприяє об’єднанню людей, даючи їм спільне підґрунтя спільності життєвих прагнень та інтересів. Вчені в історичній проекції показали, що козацька педагогіка – система поглядів на навчання і виховання, що традиційно склалася у середовищі українських козаків на Запорізькій Січі, яка є складовим елементом народної педагогіки. Проведене дослідження аргументує, що козацька педагогіка синтезувала гуманізм і глибокий демократизм українського світогляду, великий пласт національних традицій, багатий досвід самоврядування та рівень формування правосвідомості.

 

Козацька система виховання заперечувала політичне прислужництво, рабську психологію, втрату людиною самостійності й гідності, слабкодухість, пасивність, невіру в свої сили. Одним із найвищих здобутків цієї системи виховання – це виховання у людей нестримного прагнення волі, жаги до активного життя.

 

Останні роки в розвитку української педагогічної науки позначилися підвищеною увагою й детальною розробкою питань козацької педагогіки. В усній формі вона зберегла, передаючи з покоління в покоління найкращі духовні цінності народу, досвід фізичного виховання, формування і навчання особистості, на зафіксовані письмово прогресивні й результативні форми, методи, засоби виховного впливу на дітей. Серед історико-педагогічних і методичних узагальнень цієї багато аспектної проблеми особливо значущими є роботи Я. Бурлака, Ю. Руденка, С. Сірополка, М. Стельмаховича, А. Цось, О. Шпак, Ф. Щербини, К. Юр’євої та ін.

 

Однак, як показало вивчення джерел, на сьогодні відсутні цілісні дослідження теорії та практики національного, громадянського виховання молоді з урахуванням кращих досягнень козацької педагогіки, традицій і надбань фізичної культури козацького побратимства.

 

Мета даної статті полягає у вивченні та узагальненні особливостей організації та змісту фізичного виховання дітей в історії козацької педагогіки.

 

Виклад основного матеріалу. Як відомо, з-поміж багатьох обов’язків родини і громади загалом з давніх-давен на українській землі чи не найголовнішим було виховання дітей. В українців, як писав про це відомий дослідник української народної педагогіки М. Стельмахович, слово „виховання”, очевидно пішло від „ховати”, тобто „заховати” (уберегти) від небезпеки, смерті, хвороби, „лихих” очей, поганих впливів. Згодом воно набуло узагальненого змісту, виражаючи процес систематичного впливу на суспільний розвиток, формування світогляду, духовного світу й моральної поведінки дітей та молоді [3].

 

Козацька педагогіка як невід’ємна складова української народної педагогіки систематизувала в собі вироблені віками та адаптовані з часом традиції виховання тіла і духу молоді на глибинних цінностях православної віри. Називаючи себе лицарями православ’я, козаки за велику честь вважали постраждати за віру в боротьбі з єретиками і язичниками. Козацьке життя було школою духовного і фізичного становлення. Обираючи шлях самовідданого служіння Батьківщині, козаки зрікалися затишку рідної домівки, нехтували комфортом, навіть любов’ю близьких заради служіння.

 

Серед найважливіших ознак козацької педагогіки, як з’ясовано в результаті вивчення історіографії з теми дослідження, було фізичне гартування, система тіловиховання. За дослідженнями Д. Яворницького, козаки „...вставали до схід сонця, відразу вмивалися холодною джерельною чи річковою водою...”. У вільний час козаки розважались часто боротьбою, боями навкулачки [5].

 

У ході опрацювання матеріалів з теми дослідження встановлено, що першу школу на землях „вольностей війська запорозького” було відкрито за наполяганням Коша в 1576 р. (Дніпропетровська обл.). Запорожці спорудили одну з фортець, у якій збудували невелику дерев'яну церкву, а при ній шпиталь і „загальну” школу, де навчалися всі бажаючі, малолітні й дорослі. 1602 р. при Пустинно-Миколаївському монастирі відкрито „монастирську” школу. 1659 р. – на Чортомлицькій Січі було влаштовано січову військову церкву, а при ній школу, яка називалася Січовою. Ця школа вважалася центральною.

 

Існували на Запоріжжі, крім монастирської та січової, парафіяльні школи, які відкривалися при церквах краю, у центрах паланок, слободах, селах.

 

У козацьких школах учні проходили суворий курс військово-фізичного виховання. Як згадував один із запорожців, молодиків у школі і не в школі „учили... на коні реп'яхом... сидіти, шаблею рубати і відбиватись; з рушниці зорко стріляти і списом добре колоти” [3].

 

Козацькі полкові та сотенні школи були доступні і дівчатам, і хлопцям. Метою їх було виховати покоління національно свідомих патріотів – козаків і козачок. Таку ж мету переслідували й січові школи. Відмінністю січових шкіл було те, що вчилися в них, зрозуміло, лише хлопці, у змісті навчання багато уваги приділяли фізичному загартуванню і військовій підготовці.

 

Крім цінностей лицарської честі, козацьке виховання передбачало формування певної системи доблесті та звитяги. А саме: готовність боротися до загину за волю, честь і славу України; нехтування небезпекою, коли справа стосується нещастя рідних, друзів, побратимів; ненависть до ворогів, прагнення визволити рідний край від чужих завойовників; здатність відстоювати і берегти рідну мову, культуру, право бути господарем на власній землі; героїзм, подвижництво у праці та в бою заради свободи і незалежності України [5].

 

Козацтво – високоінтелектуальний і суспільно творчий унікум державотворення в історії нашої держави. Значущі досягнення козаків були в галузі організації освітнього процесу, оскільки козацька система виховання синтезувала досвід монастирської та народної педагогіки, метою якої було визначено духовний і фізичний розвиток особистості майбутнього лицаря, захисника рідної землі і православної віри.

 

Відповідно до мети козацького виховання формулювалися завдання: закласти міцні основи православної віри; загартувати майбутнього воїна фізично; виробити непримиренне ставлення до пороку у будь-яких його проявах; виховати чесноти на ґрунті щиросердної любові до Бога і до ближніх; сформувати готовність до самопожертви.

 

У козацькому середовищі виникло, закріпилося, а потім і поширилося в слов'янському стилі кілька специфічних систем фізичних і психофізичних вправ, спрямованих на тіловиховання, самовдосконалення особистості. Це перш за все система фізичного виховання і військового вишколу учнів різних типів шкіл (володіння луком, списом, шаблею і арканом, майстерність їзди на бойовому коні, управління і догляд за ним).

 

Також аналіз історико-педагогічних джерел доводить, що система ведення наступальних і захисних боїв з позиції духовності, створення „кругової неприступної оборони” (між іншим, і свої військові табори вони зводили за тими ж принципами), системи козацького єдиноборства – усе підпорядковувалося основній меті: вихованню незборимого воїна-захисника, богатиря, красивого тілом і духом, інтелектуально багатого.

 

Козацька служба вимагала високого рівня духовності й загартованості, витривалості до голоду і спеки, дощу і снігу, до відсутності харчів і питної води, що зумовлювало побудову единоборств у поєднанні з високим рівнем моральності, лицарської честі.

 

„Як і бувале козацтво, молодь на свята народного календаря, у процесі народних ігор, змагалася на силу, спритність, винахід­ливість, точність. Традиційними були змагання на конях (перегони на конях)” [2, 217 – 218].

 

А в непрохідних дніпровських плавнях козацька молодь під наглядом найбільш досвідчених запорожців у постійній праці загартовувала своє здоров'я, силу і спритність. Цьому сприяло полювання, плавання, рибальство та постійні змагання з веслування.

 

Дослідники відзначають, що серед запорозьких козаків значного поширення набули різноманітні системи єдиноборств. Найвідоміша лягла в основу козацького танцю гопак, що формує інтелектуальне, духовне, фізичне та естетичне багатство юності.

 

Окремі козаки спеціальними вправами досягали неймовірного ефекту, коли „тіло грає” (у такому разі больові удари противника не відчувалися). Такі козаки миттєво концентрували внутрішню енергію в ту частину свого тіла, куди спрямовувався удар нападника. Подібні явища притаманні й східним системам боротьби, наприклад, мистецтву тибетських ченців катода і „школі залізної сорочки” в кунг-фу та карате.

 

Цікаво, що найвідоміша система єдиноборства лягла в основу козацького танцю гопак, через який кожний підліток збагачувався інтелектуально, духовно, фізично та естетично.

 

Отже, можемо підсумувати, що виховний процес у козацькому братстві відбувався за такими вимогами: не шкодь своїми діями іншим; візьми все найкраще, що зробить тобі добро, зміцнить силу, загартує волю, збудить думку і уяву, сформує почуття і переконання; без потреби не зазіхай на сусідські звички, на переймай чужих молитов, а бери лише те, що продовжить життя, зробить тебе сильнішим, загартованим, примножить майстерність, вправність, а здібності перетворить на невичерпні.

 

Яскравою особистістю в системі козацької тогочасної освіти постає відомий кошовий отаман Іван Сірко. У лекціях з історії України, з якими

І.Д. Сірко виступав у столичному університеті Франції, він докладно зупинявся на давніх українських (ще праукраїнських) традиціях тіловиховання і тіловдосконалення, на системі українсько-козацьких шкіл військового одноборства і самозахисту, їхньому впливові і єдності з інтелектуальним і духовним вихованням.

 

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що становлення традицій козацької педагогіки в історії вітчизняної педагогічної думки відбувалося під впливом таких чинників: національних культурних традицій, що утворюють базу етнопедагогіки загалом; основ православної віри; усталених норм побуту та способу життя на Запорізькій Січі. Моральне, розумове, фізичне, естетичне виховання в історії козацької педагогіки було перейняте основоположними християнськими постулатами православної віри. Аналогічно зі здобутками козацької педагогіки у формуванні інтелектуальної козацької духовності й тіловиховання молоді, що теж потребують творчого підходу практичного перенесення досягнень минувшини на ґрунт сьогодення українського шкільництва. Тільки в конкретних справах, активній інтелектуальній і практичній діяльності учні зможуть успішно розвивати в собі козацьку кмітливість, винахідливість, підприємливість, творчу ініціативність, — зазначають провідні теоретики козацької педагогіки.