Інвестиції як чинник структурних перетворень

Економічна криза, яка триває в Україні з кінця 80-х рр., має у своїй основі багато довгострокових і короткострокових чинників, які його зумовили і досі зумовлюють його поглиблення. Але серед них є такий, який властивий економікам різних країн усіх економічних систем. Він пов'язаний із станом інвестиційного процесу в економіці країни, який, зрештою, визначає можливості економічного розвитку, а також стан структури економіки. Тому при структурному перетворенні економіки завжди стоїть проблема пошуку відповідних механізмів, джерел, які дають можливість досягти необхідних результатів.

Вихід України з кризи можливий при розробці і реалізації ефективної державної інвестиційної політики. Її необхідність обумовлена передусім тим, що інвестиції і пов'язані з ними структурні зміни в економіці грають ключову роль у формуванні макроекономічних пропорцій. Інвестиційна діяльність - це стержень усього процесу розширеного відтворення і швидка ліквідація багатьох диспропорцій в розвитку народного господарства.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави по реалізації інвестицій.

Що склалася нині в Україні кризова ситуація фактично підірвала інвестиційний процес як на макро - так і на мікрорівнях. Одностороння інфляційна політика в Україні швидко привела до руйнівної гіперінфляції, небувалого зростання цін і знецінення грошей.

Різке зменшення наполовину ВВП при скороченні і погіршенні структури зовнішньоторгового обігу із загостренням дефіциту платіжного балансу говорить саме за себе. Внутрішні фонди накопичення і споживання з'їдаються неплатежами і інфляцією. Це паралізує відтворювальний процес і господарський розвиток.

Приплив зовнішнього капіталу в Україну на структурне і якісне оновлення виробництва залишається мізерним, а відтік з внутрішнього обороту (у зв'язку з відсутністю розумної валютно-фінансової і курсової політики), а також переміщення в сферу тіньового обороту (у зв'язку з непомірними податками і платежами) товарних ресурсів і фінансових коштів придбав невиправдані масштаби.

Майже припинені інвестиційні і інноваційні процеси у виробничій сфері. Капітальні вкладення підприємств усіх форм власності значно зменшилися. Для більшості виробників стали недоступними кредити комерційних банків. І це в умовах фізичного і морального зносу виробничих фондів, що досягають майже критичної межі - за якими починаються руйнівні процеси в економіці, зростає небезпека збільшення аварій і катастроф. Підприємницька діяльність в національному товарному виробництві заморожена. Виробництво товарів для забезпечення масового ринкового попиту споживачів скорочується випереджаючими темпами.

Для подолання економічного спаду в Україні необхідно змінити акценти в пріоритетах і формах інвестування. Необхідно змінити структуру економіки країни, зменшити питому вагу галузей важкої і військової промисловості, які у великих об'ємах споживають природні ресурси, погіршують економічну ситуацію, а продукція їх значною мірою вивозиться за межі України і не впливає на рівень життя населення. І, навпаки, необхідно збільшити питому вагу наукомістких галузей з екологічно чистими технологіями, легкої' і харчової промисловості, переробних галузей сільського господарства, сфери послуг.

Тільки структурна переорієнтація інвестицій дасть можливість безболісно зменшити частина фонду накопичення у складі національного доходу, перебороть застарілі диспропорції, збалансувати економіку, досягти більш високого життєвого рівня населення. Важливо також налагодити ефективний механізм інвестування науково-технічного прогресу, щоб не допустити подальшого відставання країни від світового рівня.

Для проведення галузевої і внутрішньовиробничої реструктуризації у базових галузях необхідно провести секторний аналіз стану і перспектив розвитку галузей, структурна модернізація яких зажадає' істотної урядової підтримки.

До таких галузей слід віднести: електроенергетику, паливний комплекс, чорну і кольорову металургію, основну великотоннажну хімію, важке машинобудування, військово-промисловий комплекс, промисловість будматеріалів.

На підставі секторного аналізу, під контролем Міністерства економіки у базових галузях мають бути розроблені програми структурної перебудови, виходячи з яких підприємства змогли б підготувати власні програми внутрішньовиробничої реструктуризації.

Крім того, проведення секторного аналізу і розробка програми з урахуванням перспектив зміни галузевої структури економіки мають бути виконані для галузей виробничої інфраструктури залізничного і морського транспорту, вантажних авіаперевезень, зв'язку.

У галузевих програмах для виробництв, що не витримують конкуренції, необхідно вказати орієнтири примусового згортання виробництва, а також експортні квоти, що встановлюються з урахуванням перспективи реструктуризації. конкретних підприємств (виробництв). Розробку галузевих і внутрішньовиробничих програм реструктуризації слід доводити до конкретних проектів, які можуть фінансуватися незалежно від державного бюджету, так і за його рахунок.

Для реструктуризації і диверсифікації виробничих комплексів, що мають тісний взаємозв'язок з суміжними виробництвами, доцільно створювати об'єднання (консорціуми, фінансово-промислові групи), до яких увійшли б як основні, так і обслуговуючі їх підприємства галузі, так і пов'язані з ними тісними господарськими зв'язками підприємства інших галузей, а також фінансово-кредитні установи.

Розробка програм структурної перебудови не повинна замикатися на галузевому рівні економіки, вона повинна носити і регіональний характер, інвестиційна діяльність повинна переміститися на регіональний рівень.

Для цього необхідно значно більше бюджетних коштів залишати на місцях, особливо там, де необхідно активізувати інвестиційну діяльність. Слідує соціальні витрати місцевих бюджетів (поточні і капітальні), також як і Державного, перекласти на жорстку нормативну основу (з розрахунку на душу населення).

Ефективною формою може бути змішане фінансування регіональних проектів, коли державні інвестиції складають, приміром, 40-50%, а інша частина фінансується місцевими органами самоврядування і приватним капіталом, що притягається.

Практика господарювання свідчить, що основою економічного зростання будь-якої країни є внутрішні інвестиції. Головним внутрішнім інвестором в Україні залишаються самі підприємницькі структури. Основними елементами власних інвестиційних ресурсів є амортизаційні відрахування і прибуток.

Основними джерелами інвестицій є:

1) власні фінансові ресурси, що включають прибуток після сплати податків, амортизаційні відрахування, заощадження трудового колективу, засоби від продажу частини активів та ін.;

2) притягнені фінансові ресурси, до яких відносяться засоби від продажу інвестиційних цінних паперів, пайових і інших внесків фізичних і юридичних осіб, венчурний капітал;

3) позикові фінансові кошти, до складу яких входять кредити банків, кредити бюджетних організацій, випуск боргових цінних паперів;

4) бюджетні асигнування.

В цілому, говорячи про джерела інвестицій, слід зазначити, що вони визначаються: рівнем розвитку економіки; рівнем її ефективності; віддачею використовуваних ресурсів.

Особлива увага повинна приділятися плануванню, яке дозволяє найбільш цілеспрямовано знаходити і використати інвестиційні ресурси.

Потенційно Україна є інвестиційною привабливою країною, оскільки має: вигідне географічне розташування; багаті природні ресурси; сприятливі рекреаційні ресурси; переважання незайнятого в економіці країни населення; несформований ринок товарів і послуг.

Проте в Україні існує несприятливий інвестиційний клімат, причинами якого є : депресивний стан національної економіки, політична нестабільність, негативний імідж країни по поверненню боргів, корупція, кримінальна ситуація, значне державне втручання, часта зміна законодавства, нерозвиненість фондового ринку і так далі

Оцінка інвестиційного клімату передбачає виведення інтегрального показника ризику і відповідне ранжирування країн шляхом визначення їх інвестиційного рейтингу. Для цього проводиться аналіз чинників політичних, економічних, соціально-культурних, інституціональних, ресурсів і інфраструктури країн.

Найбільш відомими системами оцінок інвестиційного клімату є рейтинги Euromoney, Institutional Investor, Busines Environment Risk Index (BERI).

У Україні існує один загальновизнаний рейтинг інвестиційної привабливості регіонів, розроблений в 1995 р. І.Бланком в співавторстві з інвестиційною компанією «Омега-Инвест». З урахуванням чинників (природно-ресурсний потенціал, рівень промисловості, сільськогосподарського виробництва, урбанізації) усі регіони України поділені на чотири групи; пріоритетній інвестиційній привабливості; високій інвестиційній привабливості, середній і низькій інвестиційній привабливості.

Для стимулювання інвестицій в менш розвинених регіонах створюються вільні економічні зони (СЭЗ) і зони пріоритетного розвитку.

Визначені наступні пріоритетні напрями інвестиційної політики України :

- збільшення частини інвестицій в технічне переозброєння і реконструкцію;

- збільшення частини капітальних вкладень за рахунок власних засобів і зменшення частини централізованих капітальних вкладень;

- переорієнтація інвестицій в пріоритетні галузі народного господарства

- розширення джерел фінансування капвкладень шляхом збільшення частини державного кредиту, засобів населення, кредитів банків, іноземних інвестицій і міжнародних кредитів.