Трудовий потенціал національної економіки.
Регулювання ринку праці, баланси ринку праці
Трудовий потенціал національної економіки.
Лекція 13. Національний ринок праці
Трудові ресурси це частина населення країни, яка завдяки своїм фізичним можливостям і трудовим навичкам бере участь або може брати участь в створенні матеріальних благ і послуг. До складу трудових ресурсів входять наступні 3 групи населення:
- населення в працездатному віці (чоловіки – 16-59 років і жінки – 16-54 років) за винятком непрацюючих інвалідів 1 і 2 групи і осіб, що отримують пенсію на пільгових умовах;
- практично працюючі пенсіонери;
- підлітки, тобто особи, молодші 16 років, але ті, що фактично беруть участь у виробництві.
Ринок праці — сукупність соціально-економічних відносин щодо зайнятості та використання працівників у суспільному виробництві.
Державне регулювання ринку праці — система правових та організаційно-економічних заходів держави щодо забезпечення ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили.
Функціонування ринку праці здійснюється на таких принципах:
- рівність (правова, економічна, нормативна) сторін у відносинах «роботодавець — працівник»;
- держава як посередник у сфері праці має забезпечити:
- зростання ефективності трудових відносин;
- раціональне використання трудових ресурсів;
- суспільне визнання унікальної цінності праці (використання людини за її фахом, кваліфікацією та з врахуванням набутого досвіду).
Об’єктами державного регулювання ринку праці є:
- зайнятість (регулювання пропозиції робочої сили та робочих місць);
- соціальні відносини між роботодавцями і працюючими;
- трудові відносини (оплата праці, охорона праці, умови найму, звільнення);
- підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації працівників;
- розподіл та перерозподіл робочої сили.
Суб’єктами державного регулювання ринку праці в Україні є:
- міністерство праці та соціальної політики;
- служби зайнятості (обласні, міські, районні);
- відділи та управління з праці та соціальних питань при державних адміністраціях.
Основні функції щодо регулювання ринку праці виконує Міністерство праці та соціальної політики, а також служби зайнятості.
Функціями державної служби зайнятості є:
1) аналіз та прогноз попиту і пропозиції на робочу силу (інформація про стан ринку праці);
2) надання консультацій з приводу працевлаштування, професійної підготовки;
3) облік громадян, що звернулись у службу зайнятості, реєстрація безробітних;
4) сприяння пошуку робочого місця;
5) організація професійної підготовки, перепідготовки;
6) надання грошової допомоги;
7) участь у реалізації державних та регіональних програм зайнятості.
Дії держави на ринку праці мають бути спрямовані на:
- активізацію проведення структурної перебудови економіки;
- забезпечення збалансованості на ринку праці робочих місць і робочої сили;
- стимулювання розвитку малого підприємництва;
- ефективний перерозподіл зайнятих між державним та недержавним секторами;
- заохочення підприємницької діяльності, само зайнятості.
Захисні заходи держави:
1. Забезпечення гарантій зайнятості за умов зміни власника; приватизації; банкрутства (квотуванням робочих місць).
2. Організація і проведення громадських робіт.
3. Договірне регулювання трудової діяльності (внутрішньої і зовнішньої).
4. Вдосконалення системи виплат і допомоги з безробіття та створення страхових систем.
Держава застосовує такі методи стимулювання попиту на робочу силу:
- прямі інвестиції у створення і реконструкцію робочих місць;
- пільгове оподаткування та кредитування галузей і регіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу;
- відшкодування підприємству витрат на пошук, навчання, найм на роботу працівників;
- сприяння щодо забезпечення підприємств матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції за умови розширення робочих місць;
- прямі виплати підприємствам за кожного найнятого працівника;
- стимулювання підприємств у забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді, інших неконкурентоздатних груп населення.
З метою скорочення попиту на робочу силу держава застосовує такі методи:
- встановлення додаткових податків за залучення робочої сили;
- жорстка кредитна політика;
- встановлення підприємству одноразових виплат в бюджет за найм працівників певної категорії;
- зниження інвестицій;
- скорочення або відміна гнучких форм зайнятості.