Моторна функція кишечника

Моторика тонкої кишки виявляється різними формами скорочень поздовжнього (зовнішнього) і циркулярного (внутрішнього) прошарків непосмугованих м'язів. Ці скорочення можна розділити на дві групи: перистальтичні і неперистальтичні.

Перистальтичні скорочення обумовлені координованою послідовною діяльністю різних груп м'язів. При цьому відбувається скорочення кільцевих м'язів верхньої ділянки кишки і переходу хімусу в нижні ділянки, які одночасно розширюються (за рахунок скорочення поздовжніх м'язів) . Хвиля перистальтики, що поширюється, забезпечує просування хімусу до товстого кишечника зі швидкістю 1 – 2 см/с. По кишці проходить одночасно декілька перистальтичних хвиль. Їхня частота і напрямок залежать від датчиків ритму (груп непосмугованих м’язових клітин, розташованих у дванадцятипалій і клубовій кишках).

Неперистальтичні рухи – сегментуючі (ритмічна сегментація, маятникоподібний рух) і тонічні скорочення.

Ритмічна сегментація обумовлена синхронним скороченням і розслабленням циркулярних м'язів із виникненням поперечних перетяжок кишки на відстані 6 – 8 см одна від одної. Перетяжки розділяють кишку на сегменти, у яких хімус перетирається і перемішується. Через якийсь час поперечні перетяжки розслаблюються і знову виникають, але вже в інших місцях (частота проходження – 30 за 1 хв).

Маятникоподібні рухи виникають при синхронних скороченнях кругових і поздовжніх м'язів на певній ділянці кишечника. У результаті ізольована ділянка то скорочується, одночасно розширяючись, то подовжується і звужується. Ці скорочення сприяють перемішуванню і гомогенізації хімусу.

Тонічні скорочення виникають (нерідко при патології) на фоні вихідного тонусу, Вони мають невеличку швидкість або взагалі не поширюються, звужуючи просвіт кишки на значній відстані.

Моторна функція кишечника регулюється міогенними, нервовими і гуморальними механізмами. Міогенні механізми мають в основі автоматизм непосмугованих м'язових клітин, що спроможні генерувати біопотенціали і скорочуватися у визначеному ритмі (задавати ритм).

Нервова регуляція моторики здійснюється інтрамуральними нервовими сплетеннями (ауербахівським і мейснеровським) і екстрамуральними (вегетативними) нервами. Нервові сплетення забезпечують здійснення місцевих рефлекторних реакцій, що виникають при подразненні рецепторів слизової кишечника його вмістом. Екстрамуральні нерви – блукаючі і черевні – передають збудження через холінергічні, адренергічні і пуринергічні інтрамуральні нейрони і відповідні рецептори непосмугованих м'язів. Парасимпатичні нерви (волокна) стимулюють моторику за допомогою ацетилхоліну, що взаємодіє з Н-холінреактивними структурами вегетативних гангліїв і М-холінреактивними структурами непосмугованих м'язів. Симпатичні нерви гальмують моторику за допомогою норадреналіну, що взаємодіє з адренергічними нейронами і адренорецепторами непосмугованих м'язів.

Симпатичні і парасимпатичні нерви є провідниками гальмуючих і збудливих впливів із ЦНС, насамперед із структур харчового центру. При дії харчових подразників виникають інтероцептивні рефлекси, що змінюють моторику кишечника. Гуморальна регуляція моторики здійснюється гормонами і фізіологічно активними речовинами. Стимулюють моторику тонкої кишки окситоцин, гастрин, серотонін, гістамін, простагландини; гальмують – адреналін і норадреналін.

П.Г. Богач (1961) встановив основний закон рефлекторної регуляції – адекватне подразнення шлунково-кишкового тракту викликає збудження моторики в даному відділі і відділах, що лежать нижче, і гальмує її в тих, що розташовані вище. На моторику тонкої кишки впливають різноманітні відділи центральної нервової системи (спинний, довгастий мозок, гіпоталамус, лімбічна система, кора великих півкуль). Про участь кори в регуляції моторики свідчать такі факти, як її посилення, коли тварина побачить їжу, а також емоційні впливи на рухову діяльність кишечника. Страх, занепокоєння гальмує, тривалий страх – посилює моторику.