Демографічна політика в СРСР.

Офіційних заяв з приводу цілей демографічної політики в СРСР в принципі ніколи не робилося. Можна лише згадати кілька офіційних документів, де прямо або побічно говорилося про спрямованості демографічної політики. Так, у прийнятому в 1944 р. Указі Верховної Ради СРСР згадувалася необхідність «заохочення багатодітності» і вводився комплекс заходів, що забезпечують таку політику – матеріальних (допомога на дітей у багатодітних родинах) і моральних (державні нагороди за народження та виховання п’яти і більше дітей).

Мабуть, лише на початку 70-х рр. минулого сторіччя про демографічні проблеми та політику в галузі народонаселення заговорили на високому партійно-державному рівні, а демографічну політику в СРСР почали трактувати як важливу складову частину соціально-економічної політики, управління розвитком народонаселення. В урядових документах у 70-80-ті рр. неодноразово декларувалося занепокоєння загостренням проблем народонаселення і підкреслювалася необхідність проведення більш активної демографічної політики, що враховувала б регіональні особливості. Реалізовані заходи були орієнтовані на створення кращих умов для зростання населення і виховання підростаючого покоління, на посилення державної допомоги сім’ям з дітьми, на скорочення смертності та захворюваності, вдосконалення охорони материнства і дитинства. Зверталася увага на стримування зростання найбільших міст, на триваючий відтік молоді із села, на проблеми мобільності населення та необхідність більшої участі населення регіонів з надлишком трудових ресурсів у вирішенні народногосподарських завдань (що виливаються в спроби здійснювати професійну підготовку молоді з республік Середньої Азії в навчальних закладах регіонів з дефіцитом трудових ресурсів).

Серед економістів, особливо серед фахівців з проблем праці і зайнятості, досить поширеною була позиція, що пов’язувала цілі демографічної політики в основному з проблемами формування трудових ресурсів. Типовий приклад таких поглядів представлений в урядовій постанові про соціальний розвиток села (1988 р.), де, зокрема, в цілі демографічної політики було включено «стимулювання народжуваності в районах з нестачею трудових ресурсів».

Екстенсивний і трудозатратний характер економіки СРСР обумовлював і адекватний погляд на населення та на сім’ю як джерело майбутніх працівників. До 1981 р. заходи демографічної політики зводилися, по суті, лише до економічної та моральної підтримки і навіть заохочення багатодітності (починаючи із заходів, введених в 1936 р. і посилених в 1944 р.) та до економічної підтримки малозабезпечених сімей (з 1974 р.) . У тій формі і в тих розмірах, в яких ця допомога здійснювалася, вона не давала ні соціального, ні демографічного ефекту. Лише дефіцит трудових ресурсів, відзначений у 80-ті рр., змусив директивні органи звернути більшу увагу на проблеми демографії та сім’ї, погодитися з пропозиціями демографів про посилення уваги до демографічної політики, до сім’ї.

Комплекс заходів демографічної політики, введених в СРСР в 1981-1983 рр., (поетапно, по регіонах) містив принципово нові принципи і заходи підтримки сім’ї. Офіційне трактування цілей вжитих заходів було наступним: «створення кращих умов для зростання населення та виховання підростаючого покоління».

У відповідності з заявленою позицією про необхідність посилення державної допомоги сім'ям з дітьми підтримка сімей одноразової допомоги починалася з народження першої дитини, а не третьої, як було раніше, що відтинає від підтримки 2/3 дітей. Були введені одноразові допомоги на першу (50 р.). та другу (100 р.). дитину, збільшено в п’ять разів (з 20 до 100 р.). допомогу при народженні третьої дитини. Було введено частково оплачувану відпустку по догляду за дитиною до 1 року в розмірі 35 р. Відпустка оплачувалася однаково, незалежно від черговості народження, від доходів та інших характеристик сім’ї. Підприємствам і організаціям було надано право видавати родинам після народження першої дитини кредити в розмірі до 1,5 тис. р. на 8 років (без відсотків). При цьому після народження другої дитини – погашалися 200 р., а третьої – 300 р. від залишку невиплаченої суми. Були встановлені нові пільги працюючим жінкам-матерям, зокрема, додаткові дні до чергової відпустки. Намічені заходи щодо пропагандистської підтримки родини і сімейних цінностей.

Реалізація даних заходів у поєднанні з украй сприятливою для зростання народжуваності віковою структурою населення, що склалася у першій половині 80-х рр. минулого сторіччя (у цей період через вік найбільшої інтенсивності дітородіння - 20-24 роки - проходило численне покоління народжених у кінці 50-х – на початку 60-х рр.), явно сприяла зростанню загального числа народжень, що тривало аж до 1987 р., деякого збільшення числа і частки народжень другої і третьої дитини. Результат – зростання числа народжених (в цілому в СРСР) до 5,4 млн. у 1983-1985 рр. і до 5,6 млн. у 1986-1987 рр.

Зростання народжуваності дозволило як ученим, так і політикам трактувати сприятливу динаміку демографічних показників як свідчення успішності демографічної політики, породило ілюзію «керованості» демографічних процесів. Популярною була концепція необхідності заохочення середньодітної сім’ї, що забезпечує розширене відтворення населення. При цьому необхідність зростання чисельності населення вважалася само собою зрозумілою, такою, що відповідає довгостроковим інтересам розвиненого соціалізму.

Оцінюючи демографічну політику в 70-ті - 80-ті рр. ХХ сторіччя, слід виходити і з того факту, що витіснення проблем демографії та сім’ї на периферію пріоритетних проблем соціальної політики, характерне для цього періоду, обумовлює і явно недостатню увагу соціальних наук до проблем демографічної політики. Це позначалося в структурі наукових інститутів, дослідницьких центрів, у планах наукової роботи та у фінансуванні досліджень з проблем населення, сім’ї та демографічної політики.

Зусилля нечисленних груп фахівців та окремих вчених (демографів, соціологів, істориків, економістів, географів, психологів, юристів, медиків, педагогів і т.д.) були розпорошені, не забезпечувалася необхідна координація досліджень, вкрай рідкісні були конференції та наукові семінари з проблем демографічної політики.
Лише у другій половині 80-х рр. посилення уваги до демографічних проблем у світлі курсу на соціальну орієнтацію економіки, а також у зв’язку з явно позначеними структурними передумовами до нового загострення демографічної ситуації сприяло зростанню інтересу до програм демографічної політики, до сімейної політики як структурного елементу демографічної політики.

Соціально-демографічні проблеми були враховані у Постанові Уряду СРСР «Про посилення роботи щодо реалізації активної соціальної політики та підвищення ролі Держкомпраці СРСР» (№ 825 від 17 липня 1987 р.), де на Держкомпраці покладалася відповідальність за формування політики народонаселення і, зокрема, передбачалося «організувати підготовку регіональних Програм з народонаселення з урахуванням демографічних особливостей районів».

Структурні фактори, які зумовили зростання народжуваності в середині 80-х рр., досить швидко вичерпали себе, і з 1988 р. почався новий етап зниження народжуваності. Щоб загальмувати зниження народжуваності, а також щоб поліпшити охорону здоров’я матері та дитини, в 1989-1990 рр.. був поетапно збільшено частково оплачувану відпустку по догляду за новонародженим до 1,5 років (із збереженням колишнього розміру оплати) і до 3-х років (без оплати). У 1990 р. було збільшено з 56 до 70 днів дородову відпустку.
Реформа пенсійного забезпечення, яка почалася в кінці 80-х рр., істотно обмежила можливості подальшого розширення допомоги сім’ям з дітьми. Це значно підвищило роль регіональної демографічної політики.

У 1988-1989 рр. Держкомпраці СРСР, НДІ праці і Центр з вивчення проблем народонаселення Московського університету підготували методичні матеріали по розробці республіканських програм в галузі народонаселення. Такі програми, розраховані на термін до 2000 р. і на більш тривалий період, повинні були враховувати специфіку демографічної поведінки в районах з різним типом відтворення населення, тісніше пов’язувати регіональні цілі та засоби для їх досягнення. У числі пріоритетних підпрограм пропонувалася і підпрограма «Молода сім’я».
У більшості республік СРСР у 1989-1990 рр.. були розроблені регіональні програми розвитку населення на період до 2000 р., що включали заходи допомоги сім’ям з дітьми, заходи щодо зниження смертності, охорони материнства і дитинства, регулювання міграції і т.д. Республіки самостійно визначали пріоритети в цілях своєї політики з урахуванням своїх ресурсних можливостей, а також підключали до реалізації політики кошти. Місцевих рад та підприємств.

Держкомпраці СРСР у 1990 р. були підготовлені «Основи державної політики щодо поліпшення становища жінок, сім’ї, охорони материнства та дитинства». Зокрема, було намічено ввести систему державних допомог сім’ям з дітьми з урахуванням типу сім'ї, доходу та індексу вартості життя.

Ряд нових заходів був введений в урядовому постанові «Про додаткові заходи щодо соціального захисту сімей з дітьми у зв’язку з переходом до ринку» (1990 р.): одноразова допомога в розмірі триразової мінімальної заробітної плати (210 р.), допомоги на дітей від 1,5 до 6 років (в сім’ях з доходом нижче двох мінімальних зарплат на члена сім’ї), інші заходи.