Земляне полотно і водовідвідні пристрої

Лекція № 13. Земляне полотно і водовідвідні пристрої на роздільних пунктах. Верхня будова колії.

Земляне полотно на роздільних пунктах проектують на основі топографічної зйомки місцевості, подовжнього профілю головної колії й інженерно-геологічних даних. Щоб одержати найменший обсяг земляних робіт і найвигідніший розподіл земляних мас при проектуванні нових станцій, треба раціонально використовувати рельєф місцевості, з огляду на те, що закладати резерви і відсипати кавальєри в межах станції не можна.

Поперечні профілі земляного полотна на роздільних пунктах проектуються відповідно до норм БНіП і Технічних умов спорудження залізничного земляного полотна.

Ширина земляного полотна на прямих ділянках нових ліній приймається на одноколійних лініях I категорії 6 і 7 м, на двоколійних 10,1 і 11,1 м, на лініях II категорії 6,5 і 5,8 м, на лініях III категорії 6 і 5,2 м, на лініях IV і V категорій 5,5 і 5 м. Менша з зазначених ширина приймається для скельних, великоуламкових і піщаних дренувальних ґрунтів.

На роздільних пунктах відстань а від осі крайньої станційної колії до брівки земляного полотна повинна бути не менше половини ширини земляного полотна головної колії, а на стрілочних вулицях і витяжних коліях - не менш 3,25 м незалежно від категорії ліній.

При висоті насипу до 6 м крутість укосу приймається 1:1,5, а при висоті від 6 до 12 м - у нижній частині до 6 м приймається крутість укосу 1:1,75 і у верхній частині 1:1,5 (у загальному випадку 1:m).

Крутість укосів виїмки приймається 1:1,5.

Щоб земляне полотно залишалася міцним і стійким, необхідно забезпечити своєчасний, надійний відвід води з його поверхні і баластової призми, а також води, що притікає до станційної площадки з нагорної сторони.

Для відводу атмосферної води поверхні земляного полотна і верху баластового шару додають поперечні ухили від 0,01 до 0,02, спрямовані до мережі подовжніх водовідводів (канавам, лоткам, кюветам). Крутість ухилів і кількість колій, що допускається вкладати на одному схилі, залежать від роду ґрунту земляного полотна, виду баласту і кліматичного району.

Поперечні профілі земляного полотна і верха баластового шару в залежності від числа колій на станції чи в окремому парку влаштовуються односхилими, двосхилими і пилкоподібними.

Односхилі поперечні профілі застосовуються на роз'їздах і проміжних станціях одноколійних ліній з числом колій не більш 4-х (мал. 13.1, а) якщо немає проміжної платформи, в іншому разі проектують двосхилий профіль.

Основній площадці і верху баластового шару на проміжних станціях двоколійних ліній і обгінних пунктах додають двосхилий обрис (мал. 13.1, б). Точку перелому улаштовують по осі міжколійя головних колій. Двосхилі поперечні профілі також часто застосовують в окремо розташованих парках (мал. 13.1, в).

У сортувальних і інших парках з великим числом колій земляне полотно проектують пилкоподібного поперечного профілю (мал. 13.1, г). Число колій на одному схилі в залежності від типу ґрунту земляного полотна і виду баласту від 2-3 до 6-8. У міжколіях зі зниженими позначками укладають подовжні міжколійні залізобетонні лотки з ухилом не менш 0,002. Вода з них відводиться підземними колекторами.

Рис. 13.1. Поперечні профілі земляного полотна

Міжколійні залізобетонні лотки трапеціідальної форми бувають висотою 0,75, 1; 1,5 і 2 м. На вантажних дворах застосовуються коробчасті лотки з отвором 0,5 м і висотою 0,5; 0,75 і 1 м, розраховані під автомобільне навантаження. Вода від централізованих стрілок відводиться залізобетонними міжшпальними лотками глибиною 0,20-0,85 м. Цього ж типу лотки влаштовуються біля пасажирських платформ.

При розташуванні земляного полотна станції на насипу для відводу поверхневих вод, що надходять до земляного полотна, улаштовують з верхової сторони подовжні водовідвідні канави (див. мал. 13.1, а). У ці ж канави відводиться і частина води від земляного полотна станції. Між підошвою укосу насипу і брівкою канави влаштовують берму шириною не менш 3 м з ухилом 0,02–0,04 убік канави. Розміри поперечного переріза канав визначаються по витраті води, але при цьому глибина канав і ширина їх по дну повинні бути не менш 0,6 м. Укоси канав 1:1,5. Дну канав надається подовжній ухил убік зниженого місця чи штучної споруди не менш 3‰.

При розташуванні земляного полотна у виїмці (див. мал. 13.1, б) улаштовуються кювети, подовжній ухил яких повинний бути рівним ухилу земляного полотна, але не менш 2‰. Глибина кюветів у звичайних умовах 0,6 м, ширина по дну 0,4 м. Крутість укосів кюветів у зв'язних ґрунтах приймається з колійної сторони 1:1, а з польовий – 1:1,5. У пісках, а також при глибині кюветів більш 0,8 м укоси стінок по обидва боки повинні бути не крутіше 1:1,5.

Крім того, при устрої виїмок проектують нагірні канави для відводу води, що надходить з нагорної сторони до укосу виїмки. Розміри нагірних канав визначаються так само, як і подовжніх водовідвідних канав у насипів. Від брівки полотна виїмки до нагірної канави (див. мал. 13.1, б) повинно бути не менш 5 м, а при слабких ґрунтах - 5 м плюс глибина виїмки, але не менш 10 м.

Загальна схема водовідвідних пристроїв проміжної станції і роз'їзду при розташуванні на насипу й у виїмці показана на мал. 13.2. На великих станціях загальна схема водовідводу включає також подовжні канави і лотки, що влаштовуються між парками, а також штучні споруди, призначені для пропуску води.

Рис. 13.2. Загальна схема водовідводу.

Якщо різниця позначок брівок земляного полотна сусідніх колій, розташованих у різних рівнях, перевищує товщину баластового шару, то в такому міжколійї передбачають подовжню водовідвідну канаву чи лоток. На мал. 13.3 наведене розташування в різних рівнях головної і витяжної колій.

Рис. 13.3. Розташування в різних рівнях головної (1) і витяжної (2) колій

У кривих ділянках головної колії враховується розширення земляного полотна в зовнішню сторону кривої на лініях I-III категорій при радіусі 600 м і менш - 0,5 м, при радіусі 700-1500 м - 0,4 м, при радіусі 1800- 2500 м -0,2 м. На двоколійних і багатоколійних ділянках враховується, крім того, розширення міжколій у кривих.

Границю смуги відводу роздільного пункту влаштовують з урахуванням подальшого розвитку колій станції і всіх її пристроїв на перспективу, а також розміщення в необхідних випадках залізничного селища. Відстань від осі крайньої колії роздільного пункту до границі смуги відводу приймають з урахуванням поперечного профілю земляного полотна, розміщення водовідвідних пристроїв, ліній зв'язку, але не менш 10 м.