Життєрадісність і оптимізм наших предків.

Часті святкування на честь богів-покровителів, підпорядковані порам року, сезонним циклам польових робіт.

У слов'янській міфології багато богів опікує природу, води, ліси, різні насадження, худобу, сільське господарство.

У слов'янській міфології кожний бог іде до людей і допомагає їм.

Персонажі слов'янської міфології є простими, людяними, земними і доступними.

Наприклад, грецька міфологія, що складалася в умовах рабовласництва, оспівує богів і героїв, далеких від земних справ та настроїв народу. Це були аристократичні боги.

Стародавні слов'яни жили дружніми родинами, де панувала общинна рівність, тому персонажі слов'янської міфології є простими, людяними, земними і доступними.

У грецькій міфології лише Прометей іде до людей, несе їм вогонь і тепло. Але це не бог, на його дії Олімп реагує жорстоко. Прометея приковують до скелі, де орел щоденно довбає його груди й пожирає печінку.

У слов'янській міфології кожний бог іде до людей і допомагає їм. Так, Сварог - бог Сонця, передає світло своєму синові Даж-богові і спускається на землю, щоб навчити людей користуватися вогнем і ковалювати. Він особисто виковує шлюбну обручку, запроваджує шлюбний обряд. Згодом він піклується про ліси, поля, засіває їх квітами і зіллям. Опіку над сонцем Дажбог на цей час передав Хорсу.

У грецькій міфології лише Пан є богом родючості лісів, садів і ланів. Але Пан - це напівлюдина і напівтварина, він є об'єктом глузування іменитих богів грецького Олімпу.

У міфах стародавніх слов'ян багато богів опікує природу, води, ліси, різні насадження, худобу, сільське господарство (Белее, Мокош, Лада, Овсень, Ярило, Купайло, Жицень та ін.). Всі ці боги рівні між собою і мають нормальні стосунки з верховними богами і людьми.

Якщо у стародавніх греків народ святкував лише одне свято на честь бога виноградарства Діоніса, то стародавні слов'яни влаштовували свята щомісяця на честь богів-покровителів.

Масовими і веселими були свята Коляди - зустріч нового Сонця, Нового року; Лади - зустріч весни, Ярила - початок і кінець сівби; Жиценя - завершення всіх польових робіт і т. д.

У слов'янському пантеоні не існувало жорстоких богів. Наші предки жили у злагоді і єднанні з природою. Багато дохристиянських свят і обрядів, звичаїв і традицій, як зазначають окремі дослідники, були згодом пристосовані до нової релігії.

4.5.9. Типологія міфів за сюжетними лініями:

- космологічні міфи - про створення світу і походження життя;

- теогонічні - про походження богів;

- антропогонічні- про створення людини;

- тотемічні- про походження тотемних предків, окремих племен, роду;

- есхатологічні - про кінець світу і майбутнє;

- календарні - про циклічну зміну пір року та пов'язані з господарською діяльністю;

- історичні- про звитяжні вчинки героїв і контакти людей з богами.

Тематичні сюжети міфів тісно переплітаються між собою. Наприклад, у міфах про добування вогню активно взаємодіють як люди, так і боги.

Міфологія стародавніх слов'ян була своєрідною системою фантастичних уявлень про навколишній світ. Але її цілісність була зруйнована в період суцільної християнізації українського суспільства. До наших днів дійшли лише окремі міфологічні тексти. Спроба створити цілісну систему старослов'янської міфології можлива лише шляхом реконструкції на основі вторинних джерел.

У цілому в культурі стародавніх слов'ян можна виділити дві групи релігійних вірувань: обожнення природи і культ роду:

- для стародавньої людини вся природа була живою, населеною безліччю різних божеств;

У відповідності з такими поглядами у людей з'являлися своєрідні свята і обряди, пов'язані з порами року та збиранням врожаю, в них був відображений хліборобський і скотарський побут наших предків.

- стародавні слов'яни вважали, що всі дії і вчинки в їх житті супроводжують предки, особливо під час весілля, похорону та народження;

Тому в них було багато свят і обрядів на честь предків, їм приносили жертви, вшановували пам'ять померлих.

У ранній період історії слов'яни, як стверджують деякі вчені, не мали постійних храмів і професійних жерців. Вони молились і приносили жертви богам та на честь предків на лоні природи. Лише напередодні запровадження християнства у слов'ян з'явилися місця для моління (капища) і професійні служителі культу (волхви).