Декабристський рух.

Національний рух у Наддніпрянській Україні.

Національно-визвольний рух започаткувала патріотична інтелігенція, яка прагнула зберегти від вимирання українську мову, історію, культуру.

У 1798 р. Іван Котляревський видав поему «Енеїда», вперше уживши українську народну мову як літературну.

Це була епохальна подія: вона поклала початок відродженню української мови, перетворенню її на літературну. Справу І.Котляревського продовжили «Харківські романтики» - літературне об’єднання 20-40-х рр., створене студентами Харківського університету Левком Боровиковським, Амвросієм Метлинським, Олександром Корсунем та іншими.

Ідейним натхненником «харківських романтиків» був народознавець, письменник, режисер Григорій Квітка-Основ’яненко. Видавши у 1834 р. «Малоросійські повісті», він довів, що українською мовою можна писати й високохудожні прозові твори.

Активізації літературної творчості українською мовою сприяв професор Харківського університету (пізніше його ректор) Петро Гулак-Артемовський.

Наприкінці XVIII ст. - поч. XIX ст. помітно посилюється інтерес до української історії. Слава найвизначнішого твору вітчизняної історіографії цього періоду належить анонімній «Історії Русів». Тривалий час вона поширювалася у рукописних списках і лише в 1846 р. вийшла друком. Автор, намагаючись відновити історичну справедливість, доводить, що Україна має власну історію, захищає право українського народу на свободу і державу. Патріотична спрямованість «Історії Русів» зумовила її широку популярність і справила значний вплив на розвиток української історичної науки.

Слід відзначити і першу узагальнюючу працю з історії України Дмитра Бантиш-Каменського (1822 р.), п’ятитомну «Історію Малоросії» Миколи Маркевича (1842-1843 рр.)

У другій пол. XIX ст. великий вплив на розвиток історичної науки справили Микола Костомаров, Володимир Антонович, Олександра Єфименко, Дмитро Багалій. Наприкінці XIX ст. почалася дослідницька діяльність Михайла Грушевського.

Поряд із літературними й історичними дослідженнями важливою формою діяльності інтелігенції було вивчення українського фольклору. Вагомий внесок у його популяризацію зробили Микола Цертелєв, Михайло Максимович (перший ректор Київського університету), Микола Костомаров, Ізмаїл Срезневський, Йосип Бодянський. Культурницька діяльність української інтелігенції справила значний вплив на піднесення національної свідомості народу, на активізацію процесів національного відродження.

На поч. XIX ст. після війни 1812 р. з Наполеоном, яка радикалізувала суспільство, в Україні виникають перші таємні організації - масонські ложі. Найбільше значення мала Полтавська ложа «Любов до істини» (1818-1819 рр.), серед членів якої були Іван Котляревський, Григорій Тарнавський, Семен Кочу-бей і в якій сповідувалася ідея відокремлення України від Росії.

На її базі у 1821 р. утворилося таємне «Малоросійське товариство» на чолі з предводителем дворянства Переяславського повіту Полтавської губернії Василем Лукашевичем. Члени товариства виступали за державну незалежність України. Масонські ложі започаткували організований опозиційний царизму рух в Україні.

У 20-ті рр. XIX ст. в Україні засновуються таємні декабристські організації:

- «Південне товариство» (1821-1825 рр.) з центром у Тульчині, очолюване полковником П.Пестелем.

- «Товариство об’єднаних слов’ян» у Новограді-Волинському (1823-1825 рр.) на чолі з офіцерами - братами Борисовими.

Членами декабристських організацій були переважно російські дворяни, офіцери, діячі літератури. Основні вимоги - ліквідація самодержавства та кріпосного права. Серед декабристів не було єдності у вирішенні національного питання. «Південне товариство» виступало за «єдину і неподільну» Росію, не визнаючи за українським та іншими народами Російської імперії права на самовизначення; «Товариство об’єднаних слов’ян» передбачало створення федерації слов’янських народів, однак воно не розглядало Україну об’єктом цього федеративного союзу. Після невдалого повстання в грудні 1825 р. декабристські організації були розгромлені.

На поч. 40-х років XIX ст., із відкриттям університету, центром національно-визвольного руху став Київ.

У 1845-1847 рр. у Києві діяла перша суто українська таємна політична організація - Кирило-Мефодіївське товариство (братство). Нараховувала 12 осіб, серед них - Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Василь Білозерський. Програмні завдання організації викладено в «Законі божому» («Книзі буття українського народу») та «Статуті...».

Основні цілі братства:

· ліквідація самодержавства і кріпосного права;

· національне визволення України;

· утворення на демократичних засадах федерації слов’янських народів із центром у Києві.

Програмні документи наголошували на мирному характері перетворень, досягненні стратегічних завдань через освіту та виховання, поширення літератури, залучення до своїх рядів нових членів. Поміркована програма братства викликала критичне ставлення Т.Шевченка та радикально налаштованих братчиків, які поділяли його революційно-демократичні погляди. За доносом члени братства були заарештовані і засуджені до різних строків ув’язнення та заслання. Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства була першою спробою української інтелігенції перейти від культурного до політичного етапу боротьби за національне визволення України.