Драматургія німецького просвітника

«Підступність і кохання», «Вільгельм Телль»

«Підступність і кохання». (1783). Задум створити п’єсу про сучасну німецьку

дійсність виник у Шіллера вперше на гауптвахті, куди він потрапив за самовільний

від’їзд до Мангейма на прем’єру «Розбійників». Після втечі зі Штутгарта Шіллер

продовжував працювати над п’єсою. Сам поет у листі до Дальберга від 3 квітня

1783 року називав її «сміливою сатирою та глузуванням над породою блазнів та не-

гідників із знаті».

П’єса містить узагальнені типи та образи: маленьке герцогство Вюртемберзьке,

деспотичний, розпусний Карл Євгеній, його фаворитка графиня Франциска фон Го-

генгейм, міністр Монмартен — зображені під іншими іменами, але зберігають свою

портретну схожість.

Гнітючий світ глухої провінції, інтриги та злочини, розкіш та розпуста герцогсь-

кого двору та жахлива убогість народу — ось обстановка, на тлі якої розгортається

трагічна історія піднесеного кохання двох благородних істот — Фердинанда та Луїзи.

Перша назва п’єси «Луїза Міллер».

Сам автор визначив жанр свого твору — «міщанська трагедія». Крім того, це

перша німецька політична драма, у якій зіштовхуються два соціальних світи: при-

дворно-дворянський і міщанство.

Луїза — сильний жіночий характер на відміну від попередніх героїнь драматур-

гії Шіллера: Амалії («Розбійники»), Леонори («Змова Фієско у Генуї»). Важливо і

те, що п’єса обернена до сучасності. Із родиною Міллерів пов’язаний основний

конфлікт драми, зіткнення двох систем моралі, кожна з яких відповідає певному

соціальному середовищу. Кохана сина Президента, юного Фердинанда, шістнадця-

тирічна Луїза переживає своє перше почуття глибоко, щиро. Луїзі здається, що ко-

хання відкрило перед нею таємниці світу. Уміння простого серця відчувати подібну

глибину почуттів зафіксовано Шіллером вперше. Пізніше у російській літературі, у

М. Карамзіна, це почуття віддзеркалиться в афористичному виразі: «И крестьянки

умеют любить» («Бедная Лиза»).

«Вільгельм Телль». (1804). В основі твору — легенда про швейцарського народ-

ного героя — стрілка Вільгельма Телля. Джерелом для трагедії послужила «Швей-

царська хроніка» — книга історика та географа XVІ століття Егідія Чуди, у якій бу-

ли зібрані оповідання з історії Швейцарії, починаючи від давнини і включаючи

епоху Середньовіччя. У книзі розповідається і про хороброго швейцарця Вільгель-

ма Телля, який у 1307 році начебто вбив жорстокого намісника Швейцарії — авст-

рійця Геслера.

Ф. Шіллер, запозичивши деякі деталі із хроніки, досить вільно повівся з історич-

ними фактами. Все ж він зберіг у драмі найголовніші риси зображеної ним епохи.

Документально доведено, що насправді Вільгельм Телль не існував, це стовідсот-

ково образ вигаданий.

Цікавим фактом було те, що Шіллер ніколи не був у Швейцарії, але з величез-

ною майстерністю зобразив чарівну природу Альп.

П’єса поставлена на сцені ще за життя драматурга. Німецька цензура, щоправда,

значно викривила авторський текст.

Робота над твором тривала протягом 1802—1803 років. Зі спогадів Гете: «Он

сплошь увешал стены своей комнаты всевозможными картинами Швейцарии. За-

тем он начал читать описания страны, пока досконально не познакомился со всеми

дорогами и тропинками места действия».

Головним героєм п’єси став народ.

Жив колись, як мовить легенда, мужній і відважний народ, який населяв три ка-

нтони (провінції) — Урі, Швіц та Унтервальден. На його землю кинули хижим

оком австрійські князі Габсбурги. Вони обернули жителів на рабів, запровадили су-

ворий режим насильства й сваволі. Народ не стерпів безчинств австрійських наміс-

ників (ландфогтів), підняв прапор священної боротьби проти поневолювачів.

Минули віки (діялося це ще у ХІІІ столітті), а швейцарці понині згадують доб-

рим словом свого визволителя — Вільгельма Телля, роботящого й відважного гос-

подаря. Він і озеро розбурхане перепливав, і стріляв влучно. За те, що виявив непо-

кору — не вклонився навішеному на жердині капелюхові австрійського

намісника, — зазнав суворої кари. Ландфогт наказав йому влучити з лука у яблуко,

що було покладене на голову рідного сина, а потім звелів кинути сміливця до

в’язниці. Але Теллю і на цей раз пощастило врятуватись. Він покарав намісника —

це стало приводом до всенародного повстання.

Таким був зміст легенди, відповідною є сюжетна канва драми.

Від помсти за свої особисті кривди Шіллерівський Вільгельм Телль поступово

перейшов до всенародної боротьби. Автор правдиво змалював визвольну боротьбу

швейцарців за свою національну єдність проти чужоземних загарбників. Саме в

цьому полягала сила твору, який, по суті, став закликом до національного

об’єднання Німеччини.

Ф. Шіллер і Україна. Слово вогненного гуманіста, полум’яного вісника долі

Ф. Шіллера завжди було і є близьким та дорогим для українських читачів і гляда-

чів. Ще наприкінці 30-х років ХІХ століття поезії Шіллера з’явилися в українських

перекладах Й. Левицького. Над перекладами творів Шіллера плідно працювали

Юрій Федькович та Іван Франко, Пантелеймон Куліш і Борис Грінченко.

За царизму важко було друкувати українською мовою твори класиків світової

літератури, а тим більше ставити їх на сцені. Тому-то перші вистави Шіллерівських

п’єс відбулися тільки 1918 року — Панас Саксаганський у Державному народному

театрі поставив «Розбійників». Не важко уявити, як по-сучасному актуально лунали

у ті буремні дні тираноборчі монологи Карла Моора.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Кого називали «німецьким Шекспіром»? Чим це зумовлено?

2. Чим стали для Шіллера роки навчання у Штутгартській академії?

3. До яких змін у житті поета призвело звернення до драматургії?

4. Що таке «міщанська драма»? Який твір у доробку драматурга репрезентує

цей жанр?

5. У чому полягали особливості естетичних поглядів Шіллера?

ЛЕКЦІЯ 11