Життя і творчість Лессінга. Естетичні праці

Видатний письменник, критик, теоретик реалізму в літературі і мистецтві, без-

страшний борець проти політичної і церковної реакції свого часу, Готхольд Ефраім

Лессінг втілив у собі кращі риси тієї гуманістичної німецької культури, на спадщи-

ну якої спираються демократичні сили німецького народу.

Літературна діяльність Лессінга відноситься до другої половини ХVІІІ століття.

Німеччина в цей час переживала трагедію глибокого політичного і національного

занепаду. Зі спустошливої Тридцятирічної війни в середині ХVІІ століття країна

вийшла роздробленою більше ніж на 300 дрібних держав, у яких влада була зосере-

джена в руках князів та дворян. Німецькі князівства боролися між собою, ведучи

постійні руйнівні війни, тягар яких лягав на народні маси. Ці війни однозначно

сприяли підвищенню рівня могутності реакційно-мілітаристської Пруссії.

Глибока економічна відсталість і політична роздробленість робили фактичними

господарями Німеччини іноземні «великі держави», насамперед Англію і Францію.

У той час як Англія та Франція в період ХVІ—ХVІІ століть створили власну

національну літературу, література німецької знаті і бюргерства була відірвана від

народу, від національних традицій. Лише в романі Гріммельсгаузена «Пригоди

Симпліциссимуса» (1668) у високо оцінених Лессінгом епіграмах поета-сатирика

Лотау (1604—1655) та в деяких інших надбаннях того часу було правдиво відо-

бражено страждання, що їх переживали протягом ХVІІ століття народні маси Ні-

меччини.

Незважаючи на все зазначене вище, в цій похмурій та затхлій атмосфері уже ви-

никали прогресивні демократичні прагнення. Яскравим вираженням цих прагнень

була літературна діяльність Г. Е. Лессінга.

Готхольд Ефраім Лессінг народився 22 січня 1729 року у містечку Каменц, що у

Саксонії, в родині лютеранського пастора. Він був найстаршим із дванадцяти дітей.

Ще юнаком відчув ворожнечу до мертвої схоластичної науки. Відправлений ба-

тьком до Лейпцигського університету для занять богослов’ям, молодий Лессінг за-

мість цього захоплюється філософією, філологією, театром. Доволі рано виявивши,

що читання книг дає небагато для знання життя, сімнадцятирічний Лессінг з при-

таманною молодості жадобою насолод поринув у світ цього дивовижного міста, яке

було на той час «маленьким Парижем».

Незважаючи на подив своїх благочестивих батьків, він проводив вільний час у

товаристві лейпцигських акторів, що належали до трупи відомої на той час німець-

кої актриси ХVІІІ століття, послідовниці класицизму, Кароліни Нейбер.

Пристрасть до театру породила у Лессінга бажання стати «німецьким Мольє-

ром». У 1748 році трупа Нейбер з успіхом поставила юнацьку комедію майбутнього

відомого драматурга «Молодий учений», що висміювала традиційний для Німеч-

чини того часу тип ученого-педанта.

Лессінг-старший викликав сина додому і дозволив повернутися до Лейпцигу

тільки за умови відмови від театру; єдиною поступкою, на яку погодився батько,

був дозвіл перейти на медичний факультет.

Незабаром після повернення Лессінга до Лейпцига трупа Нейбер розпалася, за-

лишивши його з підписаними ним неоплаченими векселями. Сплативши борги зі

своєї стипендії, він виїхав з Лейпцига.

Лессінг, як і більшість просвітників, надавав великого значення театру, розгля-

дав його як найдієвіший з усіх видів мистецтва. Переймаючись жалюгідним станом

театральної справи в Німеччині, Лессінг не лише глибоко вивчав сучасні англійсь-

кий та французький театри, а й його витоки й традиції. Критик ставив перед собою

завдання вивести німецький театр із жалюгідного стану та виховати справжнього

глядача. Тому він організував один за одним низку театральних журналів, за допо-

могою яких намагався оновити репертуар театру.

Наприкінці 1751 року Лессінг вступив до Віттенберзького університету на ме-

дичний факультет, де вже через рік одержав ступінь магістра.

Потім повернувся до Берліна і наступні три роки завзято працював, утверджую-

чи за собою репутацію проникливого літературного критика і талановитого пись-

менника, намагаючись заробити на життя пером.

У феодальній Німеччині часів Лессінга письменник із середовища бюргерства

міг розраховувати на скільки-небудь забезпечене становище лише відмовившись

від незалежності і поступивши на службу до одного з німецьких чи іноземних кня-

зів. Навіть найсміливіші «розуми» Німеччини ХVІІІ століття повинні були мирити-

ся з цим принизливим статусом.

Молодий Лессінг повстав проти сталого порядку. Замість кар’єри професора од-

ного з німецьких університетів, що цілком залежали від сваволі князів, чи станови-

ща придворного поета він віддав перевагу напівголодному, але незалежному існу-

ванню професійного літератора.

У Берліні драматург звертався переважно до написання віршів, епіграм, байок,

комедій. У своїх критичних статтях він викривав плазування німецьких письменни-

ків перед владою і титулом, засуджував __________відірвану від життя «цехову» ученість, не-

уцтво і педантизм.

У 1755 році створив драму в прозі — «Міс Сара Сампсон» — першу в німецькій

літературі «міщанську» драму. Створена за зразком «Лондонського купця» Дж. Ліл-

ло, ця сентиментальна п’єса втілювала переконаність Лессінга в тім, що, наслідую-

чи більш природний англійський театр, німці зможуть створити по-справжньому

національну драму. Ця п’єса мала значний вплив на розвиток німецької драматур-

гії, хоча застаріла вже через два десятки років.

Незважаючи на те, що Лессінг незабаром здобув славу першого критика і жур-

наліста Німеччини свого часу, йому постійно доводилося боротися з нестатками.

Крім того, маючи нестримний потяг до практичної діяльності, до спілкування з лю-

дьми, він не міг задовольнитися виключно літературною діяльністю.

Неможливість створити у Німеччині придатні для життя умови змусила критика

у 1755 році думати про поїздку до Москви, де він міг розраховувати на місце про-

фесора при щойно відкритому Московському університеті.

У 1759 році вийшли друком у Берліні байки Лессінга.

11 листопада 1760 року письменник був обраний членом-кореспондентом Бер-

лінської Академії наук. Однак, ця звістка не застала його у столиці. У 1760 році під

час Семилітньої війни Лессінг прийняв пропозицію губернатора Сілезії, генерала

Тауенцина, стати його секретарем. Роки, проведені Лессінгом на службі у Бреславлі

(1760—1765), були для нього школою практичного життя і разом з тим роками на-

пруженої роботи й теоретичних міркувань.

Протягом цього часу Лессінг створює два твори, що мали вагоме значення для

розвитку німецької національної літератури, — трактат «Лаокоон, або Про межі

малярства та поезії» (опублікований 1765 року) і драму «Мінна фон Барнхельм, або

Солдатське щастя».

Однак, життя у столиці деспотичної Пруссії не задовольняло Лессінга. Йому був

добре зрозумілим мілітаристський характер монархічної влади Фрідріха ІІ і щодо

неї він не плекав жодних ілюзій.

Прагнення знайти для себе суспільну трибуну, з якої він міг би звернути свій го-

лос не лише до вузького кола освіченого бюргерства, а й до більш широких верств

населення, змусило Лессінга у квітні 1767 року переїхати до Гамбурга. Драматург

намагався саме тут втілити свою мрію про національний театр.

До цього часу в Німеччині були тільки мандрівні театральні трупи і новий театр

задумувався як перший стаціонарний національний театр.

Підсумком цього періоду життя Лессінга став театральний журнал «Гамбурзька

драматургія» (1767—1769). Беручись за видання журналу, письменник ставив пе-

ред собою завдання ознайомити публіку з п’єсами поточного репертуару, мав на

меті їх критичний огляд та аналіз гри акторів. Однак, зберегти регулярність випус-

ків виявилося неможливим.

У повному вигляді «Гамбурзька драматургія» побачила світ навесні 1769 року.

У ній Лессінг проаналізував п’єси, які йшли на сцені театру впродовж 52 вечорів

(від 22 квітня до 28 липня 1767 року).

З гіркотою говорив Лессінг про крах задуму створити національний театр на

останніх сторінках «Гамбурзької драматургії»: «Спало на думку наївне бажання за-

снувати для німців національний театр, тоді як ми, німці, ще й не нація».

Після краху гамбурзького театру, що проіснував менше двох років, Лессінг зму-

шений був прийняти запрошення брауншвейгського герцога, що запропонував йо-

му посаду бібліотекаря у Вольфенбюттелі (починаючи з травня 1770 року і до кінця

життя).

Перебування __________у Брауншвейзі було, мабуть, найважчим періодом у житті

Лессінга.

Лише на короткий час йому вдалося вирватися до Італії (1775), він відвідав

Рим, Флоренцію, Мілан, а на зворотному шляху відвідав Відень. Тут у 1776 році

взяв шлюб із Євою Кеніг, з якою був заручений ще з 1771 року. Родинне щастя

Лессінга було нетривалим. Через рік Єва померла, забравши з собою у могилу

єдиного сина.

Повільно згасало життя драматурга. Готхольд Ефраім Лессінг помер 15 лютого

1781 року у Брауншвейзі.

Вищий сенс свого життя Лессінг вбачав в оновленні німецького національного

театру, головне призначення якого, як у давньогрецьку давнину, мало б полягати у

формуванні досконалої людини і громадянина. Театр мав пробуджувати всі духовні

сили людини, що закладені в ній самою природою. Вищій моралі відповідала сві-

дома установка людини на самореалізацію (реалізацію своєї родової сутності), а не

страх порушити заборону чи бажання заслужити винагороду. Засобом такого вихо-

вання має стати театр.

Наслідком поглиблених студій у царині теорії й історії мистецтва став трактат

«Лаокоон, або Про межі малярства та поезії», центральним питанням якого стало

з’ясування меж між живописом та поезією, їхньої специфіки та своєрідності худо-

жньої мови.

У зазначеній теоретичній праці Лессінг поділяє всі види мистецтва на просторо-

ві (до них належить живопис, оскільки зображує предмети, що перебувають поруч)

та часові (поезія — зображує події в русі, тобто в їхній часовій послідовності). По-

дібний підхід орієнтував митців слова не на описовість, а на проникнення у психо-

логію, зображення почуттів і пристрастей.

У трактаті знаходимо втілення ідеї боротьби за нові шляхи розвитку як самої

Німеччини, так і її мистецтва. Цим зумовлена полеміка Лессінга на сторінках твору

з «концепцією прекрасного» Й. Вінкельмана, котрий вважав наявність «ефекту спо-

кою» найважливішою ознакою краси і відповідно своєю теорією мистецтва закли-

кав людей до смирення та покори. Лессінг же дотримувався просвітницької конце-

пції людини у мистецтві — драматург, навпаки, виступав прибічником рішучих дій

громадян як в реальному житті, так і у творах мистецтва: «Герої на сцені повинні

виявляти свої почуття, виражати відкрито свої страждання і не перешкоджати ви-

яву природних нахилів».

Лессінг утверджував ідеал діяльної людини і звертав увагу не на постійність, а

на мінливість людської природи.

Еталоном прекрасного, у розумінні Лессінга, могли слугувати не лише переві-

рені часом зразки античного мистецтва, а й сучасність.

Естетика театру Лессінга:

• динамізм характеру і дії; його він знаходив у Шекспіра. У збірці статей «Гам-

бурзька драматургія» Лессінг піддавав критиці театр Корнеля і Вольтера за наслі-

дування готових зразків, за типовість і шаблонність образів та нав’язливий дидак-

тизм, а головне — за статичність. Рух, внутрішній неспокій, постійна готовність до

самореалізації — віднині це найважливіші положення для німецької естетичної і

філософської думки;

• значна роль уяви; у художньому творі, на думку драматурга, «вагомим є тіль-

ки те, що залишає вільне поле для уяви. Чим більше ми вдивляємося в об’єкт, тим

більше наша думка мусить мати можливості додати від себе до побаченого, а чим

напруженіше працює наша думка, тим активніша наша уява». Підносячи роль уяви

у сприйнятті реальності, Лессінг характерним чином заперечував англійський емпі-

ризм: «Немає нічого більш оманливого, аніж загальні закони наших чуттів»;

• вважав естетично повноцінним лише драматичний характер; це не той уза-

гальнений характер, що проявляється в буденній ситуації, коли всі сторони осо-

бистості співіснують у байдужій гармонії, а той характер, який виковується в

процесі життєвих змагань, коли людина потрапляє в екстремальну, не передба-

чену її офіційним статусом ситуацію. Саме тоді певні сутнісні сторони особис-

тості «актуалізуються», самовиявляються для подолання зовнішньої перешкоди.

Відбувається становлення характеру, часом у несподіваному для нього самого

напрямку;

• підкреслюючи значення типового, розумів, що без живих індивідуальних рис

поетичні характери перетворювався на абстрактні уособлення. Саме через це він

критикував героїв Корнеля та інших представників класицизму, а також Д. Дідро за

його тяжіння в теорії й художній практиці до «ідеальних характерів»;

• сформував цілісну концепцію драми в боротьбі проти класицистичної дра-

матургії і теорії драми. Фальшива, з точки зору Лессінга, сама форма класицис-

тичної драматургії. І це виявлялося не тільки в симулюванні єдності часу і міс-

ця, недосяжного і непотрібного, але і у всій структурі п’єс — в побудові дії і

діалогу, у неприродній, манерній мові героїв. Герої подібних творів — не люди,

а машини. Такими їх зробили придворні звичаї та смаки. Неприйняття форми

диктувалось неприйняттям змісту. Лессінг заперечував ідейні й моральні прин-

ципи класицизму — знищення особи в ім’я державних інтересів, відмову від ра-

дощів життя тощо;

• ідеал драматурга — характери мужні, сильні, що живуть законами гармонії

розуму і почуття;

• утверджуючи головним принципом драми реалістичне зображення дійсності,

Лессінг, як усі просвітники, виступав переконаним прихильником вчення про сус-

пільну роль мистецтва;

• трагедії стародавніх грецьких поетів, а також Шекспіра — це істинна вершина

драми. Вони були вірні природі, людській вдачі, пристрасті їхніх героїв знаходили

вираження в дії, із дії ж, строго логічної й доцільної, випливає і їхній моральний

урок.

Висновок.У Лессінга багато взяли для своєї естетики Кант, зокрема про роль

уяви; ранні романтики — про роль внутрішнього, духовного руху; «веймарські кла-

сики» — про духовну повноту існування людини як повернення до природи, але на

новому вищому рівні; і всі разом — про те, що людина має реалізувати своє високе

життєве призначення, яке закладене в самій людині.