Особливості ігрової діяльності дітей із заїканням

Тема:Ігри в ЛР з дітьми і заїканням

1.Особливості ігрової діяльності дітей із заїканням
2.Методика проведення ігор для дітей із заїканням
3.Ігри та ігрові прийоми в логопедичній роботі при заїканні.

Заїкання - складне порушення мови, що виявляється розладом її нормального ритму, мимовільними зупинками в момент висловлювання або вимушеними повторенням окремих звуків і складів, що відбувається внаслідок судом органів артикуляції. Іншими словами, заїкання - це порушення ритму і плавності мовлення, що породжує труднощі в усному спілкуванні. Заїкання — вада мовлення, що виявляється у мимовільному повторенні окремих звуків, складів або цілих фраз, неприродному розтягуванні звуків або блоках мовчання, протягом яких людина, що заїкається, не може вимовити звук.

Заїкання з'явилося практично одночасно з мовою, адже згадки про нього доходять до нас із якнайдавніших часів.

Заїкання супроводжується перериваннями мови, повторенням окремих звуків, складів або цілих фраз, неприродним розтягуванням звуків. Заїкання майже завжди підтримується напругою, тривогою і страхом мовлення. При цьому можливі неприродні рухи, гримаси особи або тіки, за допомогою яких людина, що заїкається, намагається подолати заїкання.

Причини виникнення заїкання точно не встановлені. Передбачається, що виникнення заїкання обумовлене сукупністю генетичних і неврологічних чинників. Заїкання викликається судомами мовного апарату: язика, неба, губ або ж м'язів гортані. Все, окрім останнього — судоми м'язів гортані — голосові судоми. Також існують дихальні судоми, при яких порушується дихання і виникає відчуття браку повітря. Якщо заїкання — невроз, воно посилюється, коли людина починає нервувати, а також взагалі при сильних емоціях.

Заїкання - важкий розлад мовлення. Воно важко усунено, дезорганізує особистість дитини, гальмує правильний хід виховання і навчання, ускладнює нормальне включення дошкільника в дитячий колектив

У дошкільному віці важливих змін і розвитку зазнає гра дитини. Якщо до трьох років головним у грі малюка було відтворення дії дорослого з предметами та наслідування його мови, то вже для дошкільника гра — це ланцюжок дій, в яких він відтворює сцени з добре відомого йому життя дорослих. Із часом гра стає деталізованішою і включає більше персонажів. Діти відображають складніші й більш цілісні епізоди з життя людей; у них вони відтворюють людей, що перебувають у певних виробничих, сімейних, ділових відносинах. Грі передують спостереження дитини за життям і працею дорослих. Чим глибшими і ширшими будуть знання дитини про навколишнє середовище, взаємостосунки між людьми, тим змістовнішою та цікавішою буде її гра. Сюжетна гра потребує партнера. Між учасниками гри виникають відносини співробітництва. Розгорнута гра об'єднує всіх її учасників одним задумом. Кожен із гравців вносить свою частку фантазії, активності в розвиток схваленого всією групою задуму. Водночас кожна дитина підкоряється правилам, що диктує їй взята на себе роль. Виконуючи ту чи іншу роль, дитина добровільно виконує правила, які в житті регулюють діяльність певного персонажа. У таких іграх формується воля дитини, її вміння спілкуватися, співпрацювати з іншими дітьми, без яких неможливе навчання у школі та й у майбутньому житті у суспільстві.

У дітей-дошкільників з порушеннями мовлення ігрова діяльність відстає у розвитку (В.О. Кондратенко, СЮ. Конопляста, І.С Марченко). Психологічні дослідження гри дітей з тяжкими порушеннями мовлення 4—5 років, проведені О.Н. Усановою, свідчать що в іграх найчастіше спостерігається ситуаційне маніпулювання іграшками і предметами; у самостійній грі дошкільник майже не застосовує предметів в ігровому розумінні.

Порівняльний аналіз ігрової діяльності дошкільників з тяжкими порушеннями мовлення і дітей з нормальним розвитком (за даними Ф.І. Фрадкіної, С.Л. Новоселової) свідчить, що рівень гри дошкільників 4—6 років за змістом і способом дії з іграшками подібний до того, який властивий дітям із нормальним розвитком більш раннього віку.

Діти з тяжкими порушеннями мовлення прагнуть контактувати з ровесниками, однак в ігровій діяльності взаємодія дітей відбувається або у вигляді сумісної рухової активності (діти разом бігають, стрибають тощо), або спостерігають за грою ровесника і копіюють його дії з іграшкою. Діючи таким чином, дитина, як правило, не розуміє замислу його гри і передає лише зовнішній аспект дії.

Дошкільники з тяжкими порушеннями мовлення граються з іграшками мовчки, лише інколи супроводжують свої дії копіюванням звуків або емоційними вигуками. Для них характерне елементарне, за змістом звернене й незвернене мовлення, яке діти дуже рідко застосовують у процесі гри. У спілкуванні з ровесниками вони майже не називають іграшки або дії, замінюючи їх вказівними словами або жестами. Мовленнєві виявлення у процесі розглядання іграшок зазвичай одиничні, тобто емоційне ставлення дитини до іграшки відображається у вигляді вигуків, копіювання звуків, слів. Вищих рівнів розвитку егоцентричного мовлення — констатувального і планувального, а також мовлення, спрямованого на регулювання дій ровесника, в іграх немає.

Як свідчать психологічні дослідження, діти старшого дошкільного віку з порушенням мовлення, порівняно з ровесниками з нормальним розвитком, довше затримуються на предметних діях, а рольові ігри засвоюють значно повільніше і недостатньо продуктивно. їх рольові ігри досить одноманітні за змістом і недостатньо розгорнуті за сюжетом. Якщо дитина починає гратися зі своїми ровесниками, то у процесі розгортання сюжету швидко "зісковзує" з відведеної їй ролі, порушуючи тим самим правила, отже, і саму гру, тому діти її або не беруть у гру, або дають їй другорядні ролі.

Складність дитини з порушенням мовлення тривалий час виконувати відведену їй роль, дотримуватися певних правил може бути пов'язана з хворобливою роз-гальмованістю. Розгальмованій дитині дуже важко зосередитися, виконувати необхідні дії в певній послідовності, утримуватися від зайвих дій або чергувати їх відповідно до сюжету гри. Пасивна, загальмована дитина уникає колективних ігор, не може зрозуміти, у чому полягає сутність гри, оскільки розвиток її ігрової діяльності здебільшого перебуває на рівні предметних дій. Тому й ігри такої дитини стереотипні, часто це тільки маніпулювання предметами.

Негативні чинники, що впливають на ігрову діяльність дітей з порушенням мовлення, полягають у недоліках мовленнєвого розвитку, зокрема у недосконалій звуковимові, збідненому словниковому запасі, порушенні граматичного мовленнєвого складу, а також зміні темпу мовлення. Наприклад, діти зі складними формами функціональних дислалій, ринолаліями і дизартріями, як правило, не можуть повноцінно увійти у гру у зв'язку із неправильною звуковимовою, невмінням висловити власні думки, переживанням видатися смішними, хоча правила і зміст гри їм зрозумілі й доступні. Особливості умовно-рефлекторної діяльності, сповільнене утворення диференціювань, нестійкість пам'яті є перешкодами приймання дітей у колективні ігри. Недосконалість загальної та мовленнєвої моторики, особливо у дітей з дизартрією, спричинює у процесі гри швидку втому. У дітей з мовленнєвими порушеннями часто з'являються труднощі, якщо потрібно швидко подолати динамічний стереотип. Унаслідок цього у процесі гри вони не можуть одразу переключитися з одного виду діяльності на інший.

Діти із заїканням у грі поводяться по-іншому (В.О. Кондратенко). Вони несміливі, не вірять у власні сили, не вміють визначити мету гри. В іграх зазвичай вони виконують роль глядачів або другорядні ролі. Якщо заїкання посилюється, діти стають відлюдкуватими, відмовляються гратися з ровесниками. Інколи дошкільник, який заїкається, в іграх може вдаватися до недоречного фантазування, бути некритичним до власної поведінки.

Гра у дітей з порушенням мовлення здійснюється лише у процесі безпосереднього впливу слова дорослого й обов'язкового керівництва нею. На початку ігрові дії відбуваються в умовах обмеженого мовленнєвого спілкування, що призводить до звуження гри, збіднення сюжету. Без спеціального навчання гра, спрямована на розширення словника і життєвого досвіду дітей з мовленнєвими порушеннями, самостійно не формується.

Отже,Заїкання - це порушення темпу, ритму, плавності мовлення, яке викликається судомами в різних частинах мовного апарату.

При заїкання дитини ми спостерігаємо в його мові вимушені зупинки або повторення окремих звуків і складів. Заїкання найчастіше виникає у дітей у віці від двох до п'яти років.

Заїкання називають «дитячою» хворобою, тому що виникає вона у період формування у дитини мовлення (від 2 до 5 років). Заїкання визначається як порушення ритму, темпу та плавності мовлення.

Хибно вважати, що воно з’являється лише в результаті переляку. Чимало дітей лякається під впливом незнайомих і несподіваних явищ, та не всі починають після цього заїкатися. З цього випливає, що заїкання розвивається на певному грунті під впливом переляку. Таким грунтом є ослаблена нервова система дитини, яка призводить до неврозів. Слабкість нервової системи може мати постійний характер як наслідок несприятливих умов розвитку у внутріутробному періоді, при родових ускладненнях, алкоголізмі батьків, а також як результат важких інфекційних захворювань і несприятливих побутових умов. Таким чином, взаємне сплетіння різних впливів створює ту основу, за якої незначний переляк може викликати заїкання.

У деяких дітей заїкання починається з повної неможливості говорити. Проте німота продовжується недовго, після неї дитина починає говорити із заїканням. В інших малят заїкання буває незначним і нестійким, та з віком поступово посилюється. Таке заїкання часто виникає на фоні швидкого невпорядкованого, захлинаючого мовлення.

Темп, ритм і плавність мовлення при заїканні порушуються вимушеними і несподіваними зупинками, причиною яких є судоми в тій чи іншій частині периферичного мовного апарату: дихальній, голосовій, артикуляційній.

Характерною ознакою невротичного заїкання є нестійкість та мінливість симптоматики: дитина то тяжко заїкається, то говорить нормально. Ця зміна пов’язана з різними обставинами. При заїканні важливе значення мають профілактичні заходи: попередження виникнення заїкання у віці від 2 до 5 років; ліквідація щойно виявленого заїкання; попередження рецидивів ліквідованого заїкання.

Однією з важливих умов попередження заїкання у дітей у ранньому віці є правильна організація побуту і виховання. Дуже шкідливо у період формування мовлення перевантажувати пам’ять дитини важкими і малозрозумілими словами, казками та віршами. Читання і переказування казок із страшним змістом, залякування дітей та інші неправильності виховання часто провокують виникнення заїкання.

Основними засобами комплексного впливу на подолання заїкання є медичні засоби, вплив психотерапії та логопедичні заняття. Дітей, які заїкаються, не можна залишати без фахової допомоги, яку надають логопеди, що працюють у загальноосвітніх школах і дошкільних закладах.