Капітальні вкладення та джерела їх фінансування

Матеріальна частина реальних інвестицій носить назву капітальних вкладень.

Капітальні вкладення – це частина інвестицій, спрямованих на відтворення основних засобів виробничого і невиробничого призначення.

Основними елементами капітальних вкладень є:

· витрати на будівельно-монтажні роботи;

· витрати на придбання різних видів обладнання терміном служби не менше 1 року і вартістю більше 100 грн. за одиницю;

· капітальні роботи і витрати на проектно-дослідну діяльність.

Для економічного аналізу ефективності капітальних вкладень використовують їх класифікацію за різними ознаками. Залежно від ознак структура капітальних вкладень розподіляється на:

· галузеву– розподіл капітальних вкладень за галузями економіки;

· технологічну – розподіл капітальних вкладень між різними видами робіт і витрат. Якщо збільшується питома вага витрат на придбання активної частини виробничих фондів, то технологічна структура є прогресивною;

· відтворювальну– нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переобладнання;

· територіальну – розподіл капітальних вкладень за економічними районами України;

· за формами власності – розподіл вкладень за підприємствами різних форм власності.

Процес планування капітальних вкладень на підприємстві включає два етапи:

· обчислення необхідного обсягу інвестицій на розрахунковий період;

· визначення джерел фінансування капітальних вкладень.

Необхідний обсяг капіталовкладень залежить від ситуації яка склалася на ринку.

Якщо ринковий попит на продукцію задовольняється повністю не є доцільним нарощення обсягів виробництва на даному підприємстві. В такому випадку повинно здійснюватись лише просте відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань. Необхідний обсяг капіталу визначається на основі даних про потребу в новому устаткуванні та цін на нього.

Якщо попит на продукцію підприємства є зростаючим необхідне нарощення обсягів виробництва продукції з метою збільшення приросту прибутку. В такому випадку необхідне розширене відтворення основних фондів і нарощування виробничих потужностей підприємства шляхом реконструкції, технічного переоснащення, розширення виробництва. Для визначення необхідного обсягу капіталовкладень користуються методом прямих розрахунків за даними кошторису.

Коли попит на пропоновану підприємством продукцію різко знизився, вона втратила конкурентоспроможність, підприємство повинно модернізувати виробництво або організувати виробництво нової продукції. Розрахунок необхідного обсягу капіталовкладень проводять методом прямого розрахунку, але враховують значні обсяги капітальних затрат на маркетингові дослідження, можливу диверсифікацію виробництва.

Джерелами формування майна підприємства, а відповідно і капітальних вкладень, можуть бути:

· власні фінансові ресурси;

· амортизаційні відрахування;

· бюджетні асигнування;

· кредити комерційних банків і інших юридичних осіб;

· безоплатні або благодійні внески, пожертвування підприємств, організацій і громадян;

· інші джерела не заборонені законодавством.

У ринковій економіці найбільш питому вагу становлять власні джерела фінансування капітальних вкладень (кошти засновників, прибуток, амортизаційні відрахування, кошти від продажу власного майна, кошти від здачі власного майна в оренду).

За браком власних фінансових ресурсів підприємство використовує позичені та залучені кошти (довгострокові банківські кредити, позики інших підприємств, кошти від виписки боргових зобов’язань, кошти від емісії цінних паперів, іноземні інвестиції).

Ці кошти є децентралізованими джерелами капітальних вкладень.

До них належать:

· бюджетні асигнування(на основі неповернення) – виділяються для проектів національного масштабу, а також соціальної сфери;

· державні кредити – надаються на будівництво об’єктів виробничого призначення, які споруджуються згідно із переліком, складеним і затвердженим Міністерством економіки на основі пропозицій міністерств і відомств, які є замовниками кредиту. НБУ і Міністерство фінансів визначають банки, які уповноважені здійснювати подібні кредити, і укладає з ними угоди. Банки, в свою чергу, укладають з інвесторами кредитні угоди на термін не менше 7 років. Погашення позики здійснюється за рахунок власних коштів інвестора, або позичкових коштів гарантів, в якості яких виступають міністерства або відомства. Кошти, які надходять в якості погашення кредиту, перераховуються банком в доход держбюджету. Контроль за цільовим використанням коштів і своєчасним поверненням позики здійснюється підрозділами банку і Міністерством фінансів, які відповідають за фінансування;

· довгострокові кредити за рахунок централізованих кредитних ресурсів НБУ, що спрямовуються на витрати, пов’язані з реалізацією цільових програм. Кожне підприємство складає програму і кошторис витрат, які надаються разом із заявкою в комерційні банки. Банки розглядають заявки підприємств і після попереднього аналізу подають їх в НБУ. НБУ укладає з комерційним банком договір і відкриває йому кредитну лінію;

· державно-комерційне фінансування – здійснюється за рахунок коштів бюджету і залучених вільних ресурсів комерційних банків;

· змішане фінансування – бюджетні кошти, довгострокові банківські кредити, власні кошти підприємств;

· нетрадиційні джерела фінансування – випуск і реалізація державних цінних паперів;

· іноземні інвестиції – за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій, приватних іноземних інвестицій.

Централізовані капітальні вкладення здійснюються за рахунок централізованих джерел фінансування – коштів державного та місцевих бюджетів, коштів державних позабюджетних фондів, коштів благодійних фондів. Ці кошти спрямовуються на будівництво нових підприємств та об’єктів соціального призначення.