ТЕМА 4. МЕТОДИ І ЗАСОБИ НАВЧАННЯ ПЛАН


1. Поняття про методи навчання, їх функції та структуру.

2. Класифікація методів навчання.

3. Характеристика основних методів навчання.

4. Активні методи навчання.

5. Класифікація засобів навчання.

6. Вибір методів і засобів навчання вчителем.

X. Поняття про методи навчання, їх функції та структуру

„Метод" у перекладі з грецької мови означає "шлях до чогось", певний спосіб діяльності.

У дидактиціметодом навчання називають спосіб вза­ємопов'язаної діяльності вчителя і учнів, що веде до досягнення певної дидактичної мети.

Метод має своє призначення або функції: освітню, виховну, розвивальну, стимулюючу, контрольнхукорекційну.

Метод має свою внутрішню структуру. Він включає такі компоненти, як прийом, дія і операція.

Прийом — це складова частина методу, яка спрямовує учнів на розв'язання часткових дидактичних завдань. Наприклад, бесіда, як метод, може включати такі прийоми: постановку запитань, слухання відповідей учнів, їх корекцію, висновки. Деякі прийоми (наприклад, створення проблемної ситуації) можуть бути складовою частиною різних методів: бесіди, лабораторної роботи, роботи з підручником. Можна виділити прийоми активізації навчання, прийоми розумової діяльності, прийоми мотивації навчальної діяльності, прийоми роботи з ТЗН та інші. Прийом охоплює дії і операції. Наприклад, метод стимулювання містить такий прийом, як створення ситуації успіху; цей прийом може складатися із таких дій, як підбір завдання, посильної вправи, запитання; дані дії розчленовуються на такі операції: формулювання завдання, позитивну підтримку через „ Я"- висловлювання, похвалу і т.ін.

Дія — акт цілеспрямованої діяльності. Характеризується усвідомленням мети, шляхів й досягнення. Дія включає конкретні операції, які слід застосовувати у певній послідовності.

Вчитель обирає необхідну структуру методів навчання в і; >лежності від дидактичних цілей, змісту навчального матеріалу, особливостей учнівської аудиторії, наявності матеріально- технічної бази, від рівня своєї педагогічної майстерності.

Так і виникла перша класифікація методів навчання за джерелом знань: словесні - джерелом знань служить усне і письмове слово, наочні - джерелом знань є образ, практичні - практична дія. До словесних методів традиційно відносили розповідь, пояснення, інструктаж, лекцію, бесіду, дискусію, роботу з підручником (іншою навчальною літературою); до наочних - ілюстрацію, демонстрацію, спостереження; до практичних - вправи, лабораторні роботи, практичні роботи. Ця класифікація склалася у 30-ті роки XX ст. Її прибічниками були радянські вчені Д.О.Лордкіпанідзе, Н.М. Верзилін, Є.Я.Голанд, С.І.Перовський та ін. Вона поширена і донині завдяки простоті сприймання. Але вона має і недоліки: строге відокремлення в пізнанні слова від образу, відрив раціонального пізнання від чуттєвого, неврахування ставлення до учіння тощо.

Слід відзначити, що в 20-ті роки XX ст. українським педагогом Григорієм Григоровичем Ващенком (1878-1967) у книзі "Загальні методи навчання" (1929) обґрунтована інша класифікація методів навчання з погляду участі вчителя та учня в навчальному процесі. Він поділив методи на дві категорії: пасивні й активні. Він вважав, що "різниця між ними насамперед у тому, що за іиїх ішвчальний процес має не однакову мету. При пасивних методах навчання має на меті дати учням готові знання, при активних - виховати у них ініціативу й творчі здібностіВін також підкреслював, що при пасивних методах учень є лише об'єктом педагогічного впливу вчителя, при активних - стає його суб'єктом. Г.Ващенко виділяв ще й третю, перехідну категорію методів -напі ва ктивних.

До пасивних методів навчання або методів готових знань Г.Г.Ващенко відносив: лекційний метод, розповідь учителя, художнє і творче оповідання, метод книжних знань, ілюстрацію і демонстрацію; до напівактивних - сократівський або евристичний метод, метод Лая або активно-ілюстративний метод (фіксацію дітьми вражень через малюнок, ліпку, вирізування тощо), лабораторно-ілюстративний метод (виконання лабораторних робіт за інструкцією). Активними методами Г.Ващенко вважав дослідні (пошукові) методи, такі, як шкільні екскурсії, лабораторно-дослідний метод, рефератно-семінарський метод та метод проектів (творче виконання практичних завдань: вирощування нових сортів рослин, складання проекту будівлі і його реалізація тощо).

Значну увагу приділяв також Г. Ващенко класифікації тих процесів мислення, що характеризують роботу учня під час навчання. Він писав, що "ідеалом мислення, до якого має вести учнів школа, є мислення наукове. Воно володіє розроблеїиши методами пізнавати істину. Це аналіз, синтез, індукція, дедукція і аналогія"[30].

На жаль, у 30-ті роки, з політичних міркувань, книга Г. Ващенка була заборонена, але висловлені ним міркування знайшли своє втілення в подальшій розробці проблеми методів навчання.

Ще один відомий український педагог - В.О.Сухомлинський поділив методи, виходячи з їх домінуючої функції в навчальному процесі, на дві групи[31]. Перша - методи, що забезпечують первинне сприйняття знань і вмінь учнями: розповідь, пояснення, лекція, опис, тлумачення понять, інструктаж, бесіда, самостійне читання книжки, демонстрація та ілюстрація, показ трудового процесу, вміння, самостійне спостереження, екскурсія, практична і лабораторна робота, показ фізичних вправ. Друга - методи усвідомлення, розвитку і поглиблення знань: вправи, пояснення, дискусії, творчі письмові роботи, виготовлення навчальних посібників і приладів, графічні роботи, лабораторні роботи, експеримент, керування машинами і механізмами, тривала трудова діяльність.

У 60-ті - 70-ті роки І.Я.Лернер та М.М.Скаткін обґрун­тували систему методів навчання, в основу якої покладено характер пізнавальної діяльності школярів:

- репродуктивні методи: пояснювально-ілюстративний і репродуктивний;

- продуктивні або проблемно-пошукові методи: проб­лемного викладу, евристичний (частково-пошуковий), дослідницький.

Український педагог А.М.Алексюк у своїй роботі "Загальні методи навчання в школі" характеризує методи навчання, описані на основі зовнішніх форм їх вияву (словесні, наочні, практичні, інформаційно-повідомлюючий та пояснювально- ілюстративний методи), методи проблемного навчання, описані на основі їх внутрішньої психологічної сторони (метод інформа­ційно-проблемного викладу знань, частково-пошуковий метод, дослідницький метод), логічні методи навчально-пізнавальної діяльності в школі (індуктивно-дедуктивний метод, метод аналогії, аналітико-синтетичний метод) та методи навчання за бінарною класифікацією (методи викладання і методи учіння)[32].

Ю.К.Бабанський узагальнив існуючі підходи до класифікації методів навчання і на основі цілісного підходу до процесу навчання виділив 3 групи методів: методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.[33]

У класифікації методів організації і здійснення навчально- пізнавальної діяльності він виділив 4 аспекти: аспект передачі та сприймання навчальної інформації (словесні, наочні й практичні методи), логічний аспект (індуктивні і дедуктивні методи), аспект мислення (репродуктивні і проблемно-пошукові методи), аспект управління учінням (самостійна робота учнів і методи роботи під керівництвом учителя).

Методи стимулювання і мотивації навчальної діяльності Ю. Бабанський ділить на 2 групи: методи формування інтересу до навчання і методи формування відповідальності у навчанні. Він також виділяє методи усного, письмового і лабораторно практичного контролю.

Польський дидакт В.Оконь класифікує методи за переважа­ючим видом діяльності учнів:6

- методи засвоєння знань, в основі яких лежить переважно пізнавальна активність репродуктивного характеру;

- методи самостійного оволодіння знаннями (проблемні), в основі яких лежить переважно творча пізнавальна активність у ході розв'язання проблем;

- методи експонуючі, з домінаціею емоційно-художньої

активності;

- практичні методи, в основі яких лежить переважно практично-технічна діяльність, яка змінює довкілля або створює його нові форми.

Ознайомлення з різними підходами до класифікації методів навчання переконує, що це процес творчий. Вчитель може користуватись у своїй роботі тією класифікацією, яка найбільше відповідає його методичним задумам, створювати власні комбінації методів і прийомів навчання.

3. Характеристика основних методів навчання

Усний виклад матеріалу вчителем дозволяє за короткий час передати великий об'єм інформації. Він включає такі словесні методи, як розповідь, лекцію, пояснення, інструктаж. Всі вони передбачають монологічну форму викладу навчального матеріалу.

Розповідь - послідовне розкриття змісту навчального матеріалу. Виклад ведеться вчителем за планом, у чіткій послідовності, з виділенням головного, із застосуванням ілюстрацій і переконуючих прикладів, образно й емоційно. Особливі вимоги до мовлення вчителя (інтонаційної і художньої виразності) ставить художня розповідь.

Лекція - виклад навчального матеріалу, великого за обсягом і складного за логічною будовою, із значним рівнем узагальнень. Традиційна шкільна лекція передбачає передачу вчителем змісту матеріалу в готовому для запам'ятання вигляді. Сучасна лекція вимагає активізації слухачів різними прийомами: незвичайним початком лекції, постановкою запитань, створенням проблемної ситуації, проблемним викладом матеріалу, включенням в лекцію елементів бесіди, використанням цікавих прикладів, наочності, технічних засобів навчання і т. п. Проблемна лекція більш ефективна з погляду використання можливостей розвитку школярів, ніж традиційна, що має тільки інформаційний характер.

Пояснення - словесне тлумачення окремих теоретичних положень, понять, явищ, принципів дії приладів, наочних посібників тощо. Може бути прийомом лекції чи розповіді.

Інструктаж - словесне пояснення дій, які мають виконувати учні. Може бути прийомом при застосуванні практичних методів.

Діалогічне (або полілогічне) спілкування вчителя з учнями може здійснюватися методами бесіди або дискусії.

Бесіда - метод навчання, який передбачає постановку запитань і відповіді на них. Бесіда може бути репродуктивною, тобто вимагати від учнів відтворення відомих знань і евристичною - вести їх до нових знань через порівняння, аналогію, логічні судження і висновки.

Для вчителя найважливішим при застосуванні методу бесіди є уміле формулювання запитань. Вони мають бути короткими, чіткими, зрозумілими, задаватися в логічній послідовності, їх має бути оптимальна кількість; запитання повинно передбачати розгорнуту відповідь. Запитання слід ставити до всього класу, здійснювати диференційований підхід до учнів, запитувати не тільки тих, хто бажає, заохочувати постановку запитань учнями.

Дискусія - спосіб обговорення питань, обмін думками між учителем і учнями. Дискусія сприяє розвитку самостійності мислення школярів, здібності до аналізу, аргументації висунутих положень, уміння поважати думку інших.

Різновиди дискусій:1

1) дискусія, яка розвивається при спільному розв'язанні проблем вчителем і учнями;

2) дискусія, спрямована на формування переконань молоді;

3) дискусія, метою якої є заповнення учнями прогалин у знаннях на основі попереднього ознайомлення з додатковими джерелами інформації.

Робота з книгою - це спосіб самостійної роботи учня з друкованим словом. Цей метод може використовуватися на всіх етапах уроку. Можна використовувати такі прийоми роботи з книгою:

- читання і аналіз тексту;

- виділення головного в тексті;

- переказ тексту;

- складання плану, тез;

- складання конспекту;

- відповідь на питання з прочитаного матеріалу;

' Оконь В. Введение в общую дидактику. — М.: Высшая школа, 1990. —

С.273.

- виконання запропонованих завдань;

- написання реферату.

Робота з книгою підвищує пізнавальну самостійність учнів, якість засвоєння знань, формує уміння учитися.

Рецензування - організація вчителем діяльності учнів на достатньому рівні самостійного критичного аналізу й оцінки роботи товаришів, науково-популярної та художньої літератури, творів мистецтва. Цей метод сприяє "розвитку уміння шстосовувати свої знання, переконання в критичному аналізі нового, незнайомого матеріалу, в поліпшенні здібності критико аналітичного мислення"[34].

Наочні методи мають у своїй основі застосування зорового образу у навчанні. Метод ілюстрації - показ учням ілюстративних (плоских) посібників: плакатів, карт, малюнків на дошці, портретів тощо. Метод демонстрації - показ об'ємних зображень, діючих моделей, приладів, технічних установок, лабораторних дослідів, діа- і кінофільмів. Використовуючи ці методи, необхідно дотримуватись таких вимог: забезпечити всебічний огляд об'єкта, використовувати ту наочність, яка найкраще сприятиме засвоєнню матеріалу, супроводжувати показ словесним поясненням, підводити дітей до висновків і узагальнень.

Спостереження - тривале, цілеспрямоване сприймання певних об'єктів (явищ) з фіксацією тих змін, які в них відбуваються, і на основі цих змін виявлення внутрішніх зв'язків і закономірностей, розкриття суті явищ. Наприклад, спостереження за погодою, за розвитком рослин, тварин, за побутом, працею людей.

До наочних методів також можна віднести роботу учнів з наочними посібниками - роздатковим матеріалом для ілюстрування загальних положень конкретними прикладами або фактами[35].

Практична діяльність школярів здійснюється різними практичними методами.

Вправи - повторення певних дій або операцій з метою засвоєння учнями умінь і навичок. Вчитель підбирає до теми систему вправ, що має на меті поступове зростання творчої самостійності учнів, складності самих вправ. Вправи можуть застосовуватися у такій послідовності: підготовчі (для актуалізації опорних знань і вмінь), ввідні (для створення проблемних ситуацій), пробні (поперед­жувальні, пояснювальні, коментовані), тренувальні (за зразком, за інструкцією, за завданням), творчі, контрольні.

Розв'язання задач - тобто виконання завдань, шлях досягне­ння яких або результат (або те й інше) невідомі (Лернер І.Я.).

Лабораторна робота - самостійне проведення учнями досліду, експерименту під керівництвом учителя. Традиційна лабораторна робота - це дія учнів за інструкцією. Вчитель дає чіткі вказівки щодо виконання дій. Сучасний підхід до лабораторної роботи вимагає від учителя ставити перед учнями пізнавальне завдання або проблему, яку можна розв'язати на основі лабораторного експерименту. Учні разом з учителем вирішують, якими способами можна виконати завдання, які для цього потрібні прилади й матеріали, як ними користуватися. Вчитель дає лише короткий інструктаж, контролює дії учнів, надає допомогу тим, кому вона потрібна. Заключна бесіда допомагає виявити результати досліду й розкрити закономірності.

Практична робота розрахована на застосування комплексу знань і умінь у ситуаціях, наближених до життєвих. До таких робіт відносять, наприклад, обчислення площ плоских фігур, земельних ділянок, об'ємів геометричних тіл і реальних об'єктів, виконання трудових завдань, створення реальних цінностей, роботу з комп'ютером, машинами і механізмами.

В організації пізнавальної діяльності учнів репродуктивного чи творчого характеру також використовуються словесні, наочні, практичні методи.

Пояснювально-ілюстративний метод реалізується через розповідь, репродуктивну бесіду, традиційну лекцію, ілюстрацію, демонстрацію.

Репродуктивний метод - через спостереження за даним планом, репродуктивну роботу з книгою чи наочним посібником, підготовчі, пробні й тренувальні вправи, лабораторну або практичну роботу за інструкцією.

Проблемний виклад матеріалу здійснюється вчителем в ході проблемної лекції або розповіді.

Частково-пошуковий метод реалізується в евристичній бесіді, дискусії, при виконанні ввідних вправ, при роботі з літературою тощо.

Дослідницький метод передбачає найвищий ступінь пізнавальної і самостійної активності учнів у процесі творчої роботи з книгою чи наочними посібниками, при виконанні творчих вправ, лабораторних чи практичних робіт творчого характеру.

У процесі навчально-пізнавальної діяльності учні використо­вують логічні методи: індукцію (коли на основі окремих фактів, учні роблять висновки й узагальнення) та дедукцію (коли учні сприймають загальні закони, формули, а потім ті наслідки, що витікають з них), а також такі методи - їх часто називають прийомами розумової діяльності, як ансияіз (розчленування цілого на частини, виділення у предметів або явищ окремих сторін для вивчення їх), синтез (створення поняття про предмет, як єдине ціле), порівняння (зіставлення предметів з метою визначення їх схожості й відмінності), аналогію (умовивід, що будується на основі схожості властивості одного предмета з іншим предметом, з іншими ознаками), узагальнення, систематизацію, класифікацію.

Особлива увага приділяється сьогодні самостійній роботі учнів. Цей метод застосовується при роботі учнів з підручником, посібниками, довідковою літературою, при розв'язуванні задач, виконанні вправ, при організації спостережень, виконанні лабораторних і практичних робіт, творчих завдань.

Методи стимулювання і мотивації навчання спеціально спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, стимулюють пізнавальну активність. Стимулювання пізнавального інтересу здійснюється такими шляхами:

- створенням емоційно-моральних ситуацій (здивування, схвалення, осуду, співчуття);

- створенням ситуацій успіху для учнів, що відчувають труднощі у навчанні, і затруднення для тих учнів, які легко опановують навчальний матеріал;

- створенням ситуацій новизни, актуальності - набли­женням до найновіших відкриттів, досягнень, явищ суспільного життя;

- стимулюванням зацікавлення - введення в навчальний процес цікавих дослідів, прикладів, парадоксальних фактів, цікавих епізодів з життя вчених, фокусів тощо; аналізом життєвих ситуацій;

- дидактичними іграми (логічними, інсценізаціями, ро­льовими, діловими).

Методи контролю і самоконтролю дають можливість перевірити рівень засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок.

Методи усного контролю включають: індивідуальне опитування, залік, екзамен, програмований контроль, усний самоконтроль.

Методи письмового контролю - це контрольні роботи, твори, диктанти, письмові заліки й екзамени, тестовий контроль, письмовий самоконтроль.

Методи лабораторного контролю застосовуються для перевірки вмінь користуватися приладами, проводити досліди, розв'язувати експериментальні задачі.

Машинний контроль передбачає виконання програмованих завдань на комп'ютері.

4. Активна методи навчання

Методи, які значно підвищують активність учня у пізнанні, називають активними. До них належать вже знайомі вам евристична бесіда, дискусія, самостійна робота з книгою, дослідницький метод. Крім цих, існує ще низка специфічних методів, які дозволяють максимально наблизити навчання до реальних умов життя, практично використовувати набуті знання в нестандартних ситуаціях.

Аналіз конкретних ситуацій (САЯЕ - метод). Конкретна ситуація - це подія, яка містить в собі суперечність (конфлікт) або вступає в протиріччя з довкіллям. Як правило, це небажане порушення або відхилення в соціальних, економічних, органі­заційних, виробничих і технологічних процесах. Цей метод розви­ває здатність учнів аналізувати нетрадиційні ситуації, вчить їх самостійно формулювати завдання і шукати шляхи їх вирішення, використовуючи при цьому літературні джерела: словники, підручники, посібники, довідники. Навчальне заняття із застосуванням цього методу відбувається за такими етапами: 1) введення в проблему; 2) постановка задачі; 3) поділ на мікрогрупи; 4) робота мікрогруп над ситуацією; 5) групова дискусія; 6) підсумкова бесіда.

Метод інциденту. Інцидент - це переважно критична ситуація, коли приймати рішення потрібно в несприятливих умовах: дефіцит часу, аварійна обстановка. Цей метод спрямований на подолання інертності і прийняття нідиовідального рішення у напружених умовах, тренування реакції учнів у екстремальних ситуаціях.

Метод „ мозкового штурму" („мозкової атаки"). „Мозковий штурм" - це „ штурм" поставленої проблеми. Цей метод спрямований на активізацію творчої думки учнів. Для цього використовуються засоби, які знижують критичність і підвищують впевненість особистості у собі. По-перше, перед початком „ мозкового штурму" дається інструкція: групі „ генераторів ідей" - висловлювати будь- які ідеї і записувати їх (навіть найнесподіваніші і абсурдні), групі "експертів" - забороняється критикувати висловлені ідеї. Ио-друте, при застосуванні цього методу має бути створена особлива атмосфера доброзичливості, взаєморозуміння, співчуття. Етапи „мозкового штурму" можуть бути такими:

- формулювання проблеми (проблем) ;

- поділ на мікрогрупи з виділенням „генераторів ідей" та "експертів";

- встановлення чітко лімітованого регламенту роботи - „штурму";

- відбір експертами найкращих ідей;

- підведення підсумків „мозкового штурму".

Метод „круглого столу". "Круглий стіл" - це зустріч зі спеціалістами з певної проблеми: вченими, практиками, представниками громадських організацій, державних органів, діячами мистецтва тощо. Це метод колективного обговорення певної проблеми. Щоб засідання „круглого столу" проходило активно і зацікавлено, необхідно налаштувати учасників на обмін думками і підтримувати атмосферу вільного обговорення. Можна запропонувати для обговорення одну-дві конкретні, гострі ситуації в даній сфері діяльності. Важливо, щоб запрошені на "круглий стіл" приходили не з доповідями, а з думками з даної проблеми. Для ілюстрації думок доцільно використовувати аудіовізуальну наочність.

Метод синектики - спосіб стимулювання уяви, поєднання різнорідних елементів. Зіткнення найнесподіваніших думок, незвичайних аналогій призводить до народження нових підходів до розв'язання проблеми. Використовуючи цей метод, учні можуть імпровізувати, шукати аналогії з інших областей знань або фантастичні аналогії, коли проблеми вирішуються уявно, як у казці, суб'єктивні чи символічні аналогії. Суб'єктивні аналогії будуються шляхом уявлення себе певним об'єктом. При символічних аналогіях окремі характеристики одного предмета ототожнюються з характеристиками іншого. Фантастичні дозволяють ігнорувати будь-які фізичні закони.

Метод сугестопедії - це метод навчання з елементами релаксації, навіювання, гри. На відміну від інших словесних методів, де основним механізмом комунікативного впливу вчителя на учнів є переконування, метод сугестопедії переважно опирається на навіювання як інтелектуальний, образний та емоційний вплив. Важливо, щоб він мав чітку вимову, добре володів мовним апаратом, методом спілкування (вербального і невербального).

Метод ділової гри. Ділова гра використовується для розвитку творчого мислення, формування практичних умінь і навичок. Вона дозволяє стимулювати зацікавленість, активізувати сприймання навчального матеріалу.

А.А.Балаєв виділяє п'ять модифікацій ділових ігор:[36] 1) імітаційні ігри, які імітують діяльність якої-небудь організації, підприємства чи його підрозділу; 2) операційні ігри, які допомагають відпрацьовувати виконання певних специфічних операцій в умовах, які імітують реальні; 3) рольові ігри, в яких відпрацьовується тактика поведінки, дії, виконання функцій і обов'язків конкретною посадовою особою; 4) гра-інсценізація - це своєрідішй „ діловий театр", коли розігрується певна ситуація, поведінка людей в цій ситуації; для методу інсценізації складається спеціальний сценарій, де описуються ролі і завдання дійових осіб; 5) психодрама і соціограма - ігри, близькі до попередніх, це теж театр, але соціально-психологічний, в якому відпрацьовується уміння відчувати ситуацію в колективі, оцінювати і розуміти стан іншої людини, уміння увійти з ним в продуктивний контакт.

Сценарій ділової гри включає: навчальну мету, опис проблеми, яка розглядається, її обґрунтування, план ділової гри, зміст ситуації і характеристик дійових осіб, детальні інструкції кожному учаснику.

Час проведення ділової гри залежить від її змісту і конкретних завдань (від 2 академічних годин до кількох днів).

Важливе значення має етап аналізу, обговорення й оцінки результатів ділової гри. Тут обов'язково необхідно з'ясувати, що вдалося, що ні, чому, що врахувати на майбутнє, а головне, чого навчилися під час гри.

В.В.Петрусинський описує ігри для інтенсивного навчання учнів, зокрема такі: діловий тренінг, ігри-тести, ігри для активного відпочинку, ігри за столом, комунікативно-лінгвістичні ігри, психотехнічні ігри та ін.[37] Володіння технологією організації ігор різного типу підвищує педагогічну майстерність учителя, розвиває творчі здібності учнів.

5. Класифікація засобів навчання

Важливим засобом навчання є слово. Воно служить для передачі і сприймання знань, для організації і стимулювання діяльності, для контролю і корекції навчальної роботи. Підручники і навчальні посібники допомагають учням відновити в пам'яті, повторити або поглибити знання, отримані на уроці, виконати певні завдання.

До засобів навчання відносять наочні посібники, які розрізняють за зовнішньою і внутрішньою структурою:[38]

а) натуральні предмети і явища (об'єкти природного і соціального оточення, колекції натуральних предметів, зразки їх промислової переробки та ін.);

б) препаровані й консервовані предмети (опудала птахів, звірів, гербарії рослин, заспиртовані істоти та їх окремі органи, препарати для мікроскопів і т. п.);

в) плоскі реальні зображення природи і суспільних процесів, окремих об'єктів та їх частин (картини, ілюстрації і т. п.);

г) об'ємні реальні зображення (муляжі, макети, моделі і ін.);

д) абстраговані зображення (схеми, графіки, карти і т. п.)

Окрему групу засобів навчання складають технічні засоби

навчання (ТЗН), які включають дидактичну техніку: кіно­проектори, діапроектори, телевізори, кодоскопи, магнітофони, відеомагнітофони; аудіовізуальні засоби: статичної проекції (діафільми, діапозитиви, матеріали для кодопроекції), динамічної проекції (кінофільми, відеофільми), фонопосібники (магнітофонні засоби, грамзаписи), відеозаписи, радіо- і телевізійні передачі.

Серед технічних засобів навчання особливе місце займає комп'ютер. Його використання у середній школі здійснюється у таких напрямках: учні знайомляться з будовою і принципом дії комп'ютера, вчаться розв'язувати задачі з допомогою комп'ютера, використовувати його для написання тексту, вчаться складати програму на одній з мов програмування. Таким чином, комп'ютер служить об'єктом вивчення і засобом навчання.

Спілкування з комп'ютером сприяє інтелектуальному роз­витку особистості школярів, формуванню таких рис характеру, як акуратність, точність, сумлінність, вчить планувати і організовувати свою діяльність.

Широке застосування комп'ютерів у навчальному процесі вплине на функції вчителя, але його провідна, спрямовуюча роль залишиться незмінною. Збільшиться доля самостійної роботи учнів. Розшириться контрольно-корекційна та консультативна діяльність учителя.

В обов'язки вчителя увійде проведення вступної і підсумкової бесіди за матеріалами уроку, теми, розділу. Таким чином, застосування комп'ютера урізноманітнює засоби, які допомагають учителеві ефективніше організовувати навчальний процес.

стилю спілкування, будувати його на „суб'єкт-суб'єктній" основі, реалізувати основні принципи особистісно зорієнтованої педагогіки, яка перетворює учня на активний суб'єкт навчального процесу.

Література

1. Алексюк A.M. Загальні методи навчання. - К.: Рад. школа, 1981.- С.56-196.

2. Бабанский Ю.К. Методы обучения // Педагогика. - М.: Просвещение, 1983. - С. 177-210.

3. Ващенко Г.Г. Загальні методи навчання - К., 1997. - С. 102-362.

4. Волкова М.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів.- К.: Видавничий центр "Академія", 2001 .- С.275-313.

5. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. -К.: Вища школа, 1995. - С.162-185.

6. Дидактика современной школы / Под ред. В.А.Онищука. - К.: Рад. школа, 1987. - С. 116-209.

7. Оконь В. Введение в общую дидактику. - М.: Высшая школа, 1990. - С.262-292.

8. Паламарчук В.Т. Першооснови педагогічної інноватики. - К.: Знання України, 2005. - С. 209-216.

9. Практикум з педагогіки / За ред. О.А.Дубасенюк та А.В.Іванченка. - К.: ІСДО, 1996. - С.І 12-127.

10. Сухомлинський В.О. ГІавлиська середня школа // Вибр. тв.: У 5т. - Т.4. - К., 1979. - С.270.

11. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти.- К.: Видавничий центр „Академія", 2001.- С.91-106.