Головні структурно-тектонічні елементи будови Криму

Крим

Крим – унікальна геологічна пам’ятка природи. На его невеликій площі можна спостерігати і вивчати більшість геологічних структур та процесів, відомих на Землі. Не випадково Крим впродовж багатьох десятиріч залишається кращим полігоном для проведення геологічних практик не тільки країн колишнього СРСР, але й деяких країн Європи. Геологічна будова Криму у останні 10 -15 років розглядається як з точки зору фіксистської моделі тектогенезу, яка вважається застарілою, так і з позиції неомобілізму. Тектоніка Криму з точки зору тектоніки літосферних плит та геодинаміки найбільш послідовно викладена у роботах В.В. Юдіна […], на яких і ґрунтується подальший зміст глави.

Згідно фіксистській концепції, головними тектонічними елементами вважаються різноорієнтовані крутопадаючі розломи, зумовлені вертикальними рухами блоків земної кори [2, 3, 6, 10 и др. номера змінити, це за Юдіним]. Це добре ілюструють всі не схожі одна на одну видані державні геологічні карти Криму.

Гірський Крим – це складчасо-насувна область у складі Альпійсько-Гімалайсько-Індонезійського поясу. За загальноприйнятим районуванням у межах Скифської плити (рівнинний Крім) виділяються Каркинітська западина, Північно-Сиваський прогин, Альминська западина, Тарханкутська зона підняття; Євпаторійське, Сімферопольське і Новоцарицинське підняття; Азово-Кубанський прогин. До мегантиклінорію Криму (Гірський Крим) відносяться Качинське, Ялтинське і Туакське підняття (антиклінорії); Західно-Кримський, Східно-Кримський і Судакський синклінорії; Салгірський грабен, Північне моноклінальне крило мегантиклінорію (крейдово-палеогенове куестове пасмо) та деякі інші, більш дрібні елементи (рис…).

Порівнюючи карти різних років та авторів (М.В. Муратова, Л.С. Борисенко, С.В. Пивоварова та ін.), отримаємо хаотичну картину протирічно виділених прямолінійних “розломів”, січних до складчастих структур. Частина дослідників помічають у такій картині закономірну та стійку у часі і просторі ортогональну або діагональну сітку і пов’язують її із системою загальної планетарної тріщінуватості (Л.С. Борисенко, Н.Н. Новик та ін.) [3 номер змінити].

Насправді, якби така сітка дійсно існувала і впливала на макроструктури, то вона проявилась бы на всій поверхні Землі. Гірські системи і сучасна сейсмічність розподілялися б рівномірно, що протирічить реальності. Крім того, субвертикальні розриви не дозволяють привести у доскладчасте положенння інтенсивно зім’яті породи, що є ознакою геометричної неможливості побудов.

Структурно-мобілістська концепція намітилася задовго до появи фіксистсьої у 30–40 роки минулого сторіччя з виділенням в Криму насувів (А.С. Моісеєв, К.К. Фохт, Г.А. Личагін та ін.). Після 40-річного панування фіксизму, Ю.В. Казанцев [7 и др. замінити номер] запропонував суттєво інший погляд на будову півострова. Структури Крыму уявлялися як серія тектонічних платівок, насунутих з півдня на північ і сформованих потужним горизонтальним стиском земної кори. У подальшому така модель підтримувалася і розвивалася у роботах І.В. Попадюка, С.Є. Смирнова та ін.

Одночасно М.Є. Герасімов, ґрунтуючись на матеріалах геофізики і буріння, відмічав у Рівнинному, Передгірському Криму, на Керченському півострові підкидо-насуви і південного і північного падінь. Інша група дослідників після детального вивчення структур Горського Криму з 1993 р. обґрунтувала перважно південне зміщення аллохтонів з Передгірської частини (В.В. Юдін [15–19 номер поміняти], В.С. Мілеев, С.Б. Розанов та ін. [11 номер поміняти]).

Проте, завдяки пануванню у ті роки фіксизму, перевага віддавалася геосинклінальній теорії. Звідси, уявлення про тектоніку Криму ґрунтувалося на вченні про геосинкліналі, глибинні розломи, глобальні цикли і фази складчастості, планетарну систему тріщін-розломів та ін. Після наукової революції в геології у останні 30 років, ці уявлення зазнали нищівної критики і остаточно була визнаною парадигма нової глобальної тектоніки плит [13, 14 змінити, додати Кокса та ін ]. Переважна більшість структур, виділених раніше в Криму, виявились не відповідними визначенням або спотвореними поняттями застарілих наукових теорій. Наприклад, різнорангові антиклінорії, синклінорії, великі склепіння, антикліналі і синкліналі при перевірці часто не відповідали критеріям виділення за відсутністю таких обов’язкових елементів, як ядро і друге крило.

Інший приклад – використання численних світ, які часто заплутують і без того складну картину геологічної будови. Це пояснюється значною мінливістю складу одновікових порід за простяганням та зближенням їх по насувах. Кількість виділених світ настільки значна, що стало проблематичним не тільки їх встановлення і картування, але й просто їх запомнити.