Жанри образотворчого мистецтва
Дизайн
Зміст цього терміну має різні тлумачення: створення прекрасних форм, речей; або — створення речей, які б мали ринковий попит. Вітчизняні спеціалісти розглядають дизайн як діяльність художника — конструктора в галузі проектування масової промислової продукції і створення на цій основі предметного середовища.
Дизайн близько зв'язаний з іншими видами мистецтва: його важко відокремити від архітектури, коли йде проектування інтер'єрів, від прикладного мистецтва при створенні нових видів меблі або
посуду.
Розглядають дизайн одягу, інтер'єру громадського користування і дизайн промислового інтер'єру; художники-дизайнери беруть участь в проектуванні автотранспорту, ЕОМ і космічних ракет.
Наприкінці XIX ст. була визнана необхідність участі художника в конструюванні промислової продукції і дизайн'почав швидко розвиватися. У 1919 р. в Німеччині було створено першу школу дизайнерів «Баухауз», яка стала справжньою лабораторією сучасної архітектури і художнього конструювання. В Росії у 1920 р. були створені Московські державні вищі художньо-технічні майстерні, що були школою радянського дизайну.
Найцікавіші художники, що вийшли звідти, були В. Татлін, Л. Попова. В післявоєнні роки велику роль відіграло в розвитку вітчизняного дизайну АХБ — Архітектурно-художнє бюро.
В середині XX ст. з'явилось поняття «фірмовий стиль», що розробляється дизайнерами. Ядро фірмового стилю — символ, піктограма, знак, навколо якого групуються елементи, що відображають різні сторони діяльності фірми. Розробляється ціла система емблем товарів, обираються певні кольори, стиль і форма упаковки, реклами та ін.
Першою такий стиль створила німецька фірма «Браун ». Комерційний успіх фірмових стилів був таким великим, що в 70-х роках дизайн займався більше фірмовим стилем, ніж безпосередньо продукцією.
В країнах Заходу дизайн поділяється на два основні типи:
стаф-дизайн — дизайнерські відділи всередині одної фірми чи
підприємства;
незалежний дизайн — самостійні дизайн-фірми, дизайн-бюро,
що обслуговують різні підприємства.
У мистецтві стародавності» середніх віків і Відродження не було чіткого поділу між жанрами. Тільки в XVII-—ХУШ ст. естетика класицизму створила строго визначену, нормативну, ієрархічну жан-
рову систему. У цей час у Франції входить до вжитку і термін «жанр».
Портрет — зображення людини з метою передати схожість — відомий з часів Стародавнього світу. Релігійні потреби спонукали древніх єгиптян до створення, мабуть, найвищих досягнень в портреті в ті часи. Згадаємо неперевершений по виразності й красі індивідуальних рис скульптурний портрет цариці Нефертіті роботи скульптора Тутмеса. Прекрасні портрети грецької і, особливо, римської культури.
Портрет існує у всіх видах образотворчого мистецтва і має кілька типів: моясе бути зображена голова або голова і верхня частина фігури (погрудний портрет з руками чи без рук, поколінний портрет); а може бути і портрет в повний зріст — фігурний портрет.
Якщо портретовано не одну людину, а більше, то це — парний або груповий портрет. Єсімейний портрет. Так званий парадний портрет зображує людину величною, урочистою.
Не у всі історичні періоди існував цей жанр. Так, в епоху середньовіччя зображення людини було заборонено християнською релігією. Розквіт цього жанру знов починається з епохи Відродження.
Пейзаж — зображення місцевості, як елемент або фон використовувався у живопису з давніх часів. Але як самостійний жанр пейзаж існує зХУІІ ст., він виник в стилі класицизму в творчості Н. Пуссена (героїчний пейзаж з фігурами героїв в античній міфології) і К. Лоррена. Майстром пейзажу був і Пітер Брейгель (XVI ст.), але його пейзаж не має самостійного значення, він завжди наповнений фігурами людей.
Починаючи з творчості Клода Лоррена, пейзаж займає самостійне місце в мистецтві. Але пейзажі класицизму не були реальним зображенням природи. Це були умовні дерева, умовна місцевість — це був ідеальний пейзаж.
Найдавніші реальні пейзажі — це італійськіведути — точні пейзажі і міські види Венеції та інших міст Італії XVIII ст. (художники Каналетто, Франческо Гвардт та ін.). Видатними майстрами реалістичного пейзажу були «малі» голландці (XVII—XVIII ст.), англієць Джон Констебл (XVIII — початок XIX ст.) і французькі художники барбізонської школи (К. Коро, Ф. Мілле та ін.) та імпресіоністи XIX ст. (Е. Мане, К. Моне, К. Піссаротаін.). Великий вклад в розвиток цього жанру внесли російські та українські митці:
І. Левітан, В. Полєнов, Ф. Васильєв, С. Васильківський, Н. Ромазін.
Розглядають такі типи пейзажу: природний, морський (марина), гірський, міський (урбаністичний, від слова «урбан» — місто), сільський. ;;
Жанр пейаажу існує не в усіх видах образотворчого мистецтва. Так, він майже відсутній в скульптурі.
Натюрморт (фр. паї-цге — природа, тогі — мертвий, англ. зіііі Іііе — тихе, або непорушне життя) — жанр, головним чином, станкового живопису, Зображує неживі речі: вази, квіти, овочі і фрукти, музичні інструменти» Як самостійний жанр, натюрморт веде свій початок з епохи Відродження, від стилю класицизму XVII ст.
Період розквіту натюрморту — XVII ст. у творчості іспанських і голландських художників-реалістів.,
Нове піднесення натюрморту було пов'язане з творчістю майстрів пост-імпресіонізму, для яких світ речей є однією з основних тем (П. Сезанн, В. ван Гог).
З початку XX ст. натюрморт був, власне, творчою лабораторією живопису. У Франції майстри фовізму (А. Матісс та ін.) йдуть шляхом виявлення декоративно-експресивних можливостей кольору та фактури, а представники кубізму (Ж.Брак, П. Пікассо та ін.) прагнуть стверджувати нові засоби передачі простору й форми.
У російськомумистецтві натюрморт з'явивсяу XVIII ст., його значення зростає на рубежі XIX—XX ст. (М. Врубель, В. Борисов-Мусатов, К. Коровін, І. Грабарь). У XX ст. цей жанр розвивають П. Кончаловський, М. Мешков, М. Сар'ян, Ю. Піменов, А. Акопян, українські майстри М. Глушенко, А. Петрицький, О. Шовкуненко.
Анімалістичний жанр — зображення тварин, це найдавніший жанр, бо першим зображенням первісної людини був звір. Надзвичайні взірці зображень тварин ми зустрічаємо в мистецтві Стародавнього Китаю, Японії, Стародавнього Єгипту, Риму. Цьому жанру приділяли увагу П. Рубенс і А. Дюрер, Е. Делакруа і П.Жеріко, В. Суриков, В.М.Васнєцов та багато інших митців.
Історичний жанр — картини на історичний сюжет, наприклад, твори В. Сурикова, І.Ю.Рєпіна. Це також один з найдавніших жанрів, бо, починаючи з стародавнього світу, люди завжди намагалися залишити нащадкам пам'ять про видатні події в стелах (плита фараона Мармера), фресках, картинах.
Батальний жанр — сцени баталій, військових дій. Картини (а цей жанр, перш за все, притаманний живопису, потім графіці) цього жанру дозволяють нам побачити очима художника сцени головних подій війн різних народів далеких і близьких часів. Видатними баталістами були В. Верещагін, М. Ґреков.
Побутовий жавр — сцени побуту, сцени реального життя, сьогодення. Наприклад, В. вви Гог «їдоки картоплі», Б.Є.Мурільо «Хлопець з собакою». Твори побутового жанру ще називають жанровими. Час становлення жанру — XVII ст. (творчість Д. Веласке-са та малих голландців). Багато художників зверталися до нього у подальші часи, велике місце він займав у творчості російських художників-передвижників.
Релігійио-міфологічяий жанр існує з часів зародження перших релігійних уявлень первісної людини. Він включає в себе дуже широке коло художніх творів, які зображають богів, героїв міфів різних народів; картини, скульптури на релігійні та міфологічні сюжети. Цей жанр містить у собі незліченні шедеври світового мистецтва. ,