Декоративно-прикладне мистецтво

Декор — французьке — прикрашати,прикладне - приклада­ти до предметів, виробів.

ДПМ — це широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього нале­жать такі види: художня обробка дерева, каменя, кістки й рогу, шкіри; художня кераміка; художнє скло. метал, плетіння, в'язан­ня, ткацтво, килимарство, вишивка, розпис, різьблення, витинанки, мереживо, бісер, емаль; виготовлення посуду, хатніх прикрас, іграшок, одягу, ювелірних виробів тощо.

Далі розглянемо деякі з видів ДПМ.

а)Художня кераміка — вироби з глини — налічує понад сім тисячоліть свого розвитку. Первісні гончарі формували глиняні вироби вручну. З четвертого тисячоліття до н.е. вироби стали точити на гончарному крузі. В Стародавній Греції з четвертого сторіччя до н.е. була відома техніка шиття в формах, які виготовлялись теж із глини. Грецькі керамічні вави — це шедеври стародавнього мистец­тва, неперевершена краса форми та розпису.

Залежно від глини та температури випалювання кераміка поді­ляється на такі основні види: теракота, майоліка, фаянс, порцеля­на (фарфор) — найдосконаліший вид, що з VII ст. виготовляється з високоякісних білих глин китайськими майстрами. Дзвінкий білос­ніжний посуд в тонких місцях просвічується. Посуд, вази розпису­вали ніжним орнаментом, квітами, драконами.

Ранньослов'янська кераміка відома з середини першого тисячо­ліття. Посуд Київської Русі відзначався багатством форм, був оздоб­лений геометричним орнаментом. У XV сторіччі з'являється розпис поливою, і до ХУП—XVIII ст. українська кераміка набуває високого рівня розвитку. Основним центром був Київ, але а великою майстер­ністю виготовляли кераміку і в провінціях: Васильків, Дибинці,

Біла Церква, Умань. Найвизначнішим осередком з XVIII ст. була Опішня (під Полтавою), де крім посуду (баклаги, барильця, ку­манці) виготовляли декоративний посуд скульптурного характеру (баранці, коники, півні тощо), оздоблені квітковим, орнаментом.

І в наші дні вироби з Опівдні славляться на весь світ. В Західній Україні один з найславетніших осередків гончар­ства — Косів. Чудовий посуд створюють в Ужгороді.

По своєму призначенню художня кераміка утворює сім родів:

садово-паркова архітектурна кераміка, обладнання житла, посуд, культові та обрядові предмети, іграшки, прикраси.

б) Декоративний розпис дуже широко використовується, має багато видів.

1)Розпис тканин: батик — розпис кольоровими фарбами з до­помогою резервуючої суміші;

вільний розпис — нагадує акварельний малюнок;

фотофільмодрук — орнаментування тканин за допомогою мат­риць, на які малюнок наносять фотоспособом.

2)Розпис по дереву — виконується різними фарбами, з кінця XIX ст. готові вироби покривають лаком.

3) Розпис кераміки глазурями (поливами).

4) Писанкарство — розписування пасхальних яєць. За технікою виконання існує кілька видів писанкарства: кра­шанки — фарбування яйця в один колір; дряпанки (скрябанки, різьбянки) — на поверхню крашанки наносять витончений візеру­нок гостроконечним писаком; мальовки — техніка Пензля олійни­ми фарбами на світлому тілі шкаралупки яйця; крапанки — техні­ка накрапування на яйця крапок і плям з воску з почерговим занурюванням яйця в фарби. Найдосконаліша техніка — писан­ка — восковий розпис трубочкою, писачком. Писанки переважно однокольорові з витонченим ювелірним декором. Всі елементи ор­наменту писанок символічні, їх джерело в далекій язицькій дав­нині. Пізніш додалися і символи християнських часів.

Писанка — це магічний предмет — знак весни й пробудження життя, релігійно-обрядовий символ.

5) Безпосередньо з архітектурою пов'язаний монументально-де­коративний розпис, який теж знайомий з далеких часів. Українсь­ку хату розписували і з середини й зовні традиційними малюнками. Джерелом такого народного настінного розпису — «мальовки» мож­на вважати Придніпров'я кінця XIX — початку XX ст. З часом розпис відокремився від стіни, основним його матеріалом став папір, який потім наклеювався на стіну. Центром мальовки стає село Петринівка на Дніпропетровщині. В 1935 році в ньому відкрилася шко­ла декоративного малювання. '

Традиційно хата прикрашалась орнаментом від стріхою і по краях стін (смуги плям і крапок — «горішок»), розписувались кар­низи, рами, простінки, фриз, цокольні смуги. Наличники вікон і дверей прикрашались рослинним орнаментом. В інтер'єрі обов'яз­ково розписувалась піч, на стіні біля діжка малювали «килим». Техніка розпису — різнокольорові гливи, що накладалися ганчір­кою» щіточками, пучком колосся. Було 4 типи мазків: «гребінчик *, «зернятко», «горішок», «перехідний мазок».

Мальовки мали характерні квітки — «цибулька», стилізовані зображення листя, колосся, птахів. Мальовки розповсюджувались у сусідніх селах і навіть на Полтавщині. В Петриківському розписі визначаються такі. видатні митці як Тетяна Пата, Ярина Пилипенко, Надія Білокінь; сучасні майстри —Федір Пайко, родина Вакуленків та інші. Крім монументальних творів, петриківські худож­ники розписують в своєму неповторному стилі і різноманітні побутові предмети, які несуть у сучасність давні традиції українсь­кого народного мистецтва.

Серед майстрів монументального і станкового декоративного

розпису — яскраві постаті Марії Приймаченко, Андрія Куліша та інші.

в)Витинанки — орнаментальні і фігурні прикраси житла, ажур­но витяті ножицями, штампиками, ножем з білого або кольорово­го паперу. Витинанка відома з XIX ст., коли в Україні з'явилися перші паперові фабрики.

За технікою витинанки поділяються наажурні (зображення в прорізях) ісилуетні (зображення виступає силуетом, дуже попу­лярним був силуетний портрет),одинарні (з одного аркуша) та складні, аплікаційні (з кількох аркушів, поліхромні). Аплікаційні витинанки буваютьнакладні (елементи один на одному, гіркою) та складені (в яких елементи розташовуютьсяпоряд).

г)Народна іграшка. Всі народи світу мають свої дитячі іграш­ки. Художня само­бутність народної іграшки закладена її багатовіковою історією. Прототипами іграшки були зооморфні фігурки, що мали обрядове тотемічне значення в житті первісної людини. В культурі трипілля (IV—III тис. до п.е.) знайдено багато фігурок тварин, а також — ліпні порожнисті фігуркавташок, що нагадують сучасні іграшки — свищики.

Найдавніші іграшки Київської Русі — дерев'яні коники, пташ­ки, мечі, дзиґи і подібне.

Існували і керамічні фігурки, прикраси — обереги із прадавні­ми символами. Із плином часу їх магічна функція забувалася, транс­формувалася в декоративну та ігрову.

Найвищий розквіт кустарного іграшкового промислу в Україні припадає на середину XIX ст. в трьох регіонах: Піддніпров'я, Поді­лля і Прикарпаття. Це дерев'яна іграшка в селах Тростянець, Річка Івано-Франківської обл., м. Яворів на Львівщині, селі Димково Кіровоградської обл. Глиняні забавки виготовляються в майже всіх гончарних осередках: Димково, Опішня, Вишневець, Стара Сіль, Косове та багато ін. .

В Україні іграшки виготовляли також із лози, рогози, соломи технікою плетіння.

д) Народний одяг і народні свята

Народний одяг виник в процесі трудової діяльності людини і нерозривно пов'язаний із її життям і побутом. На території Украї­ни археологами знайдені скрібла, кістяні шила та голки, якими люди обробляли шкіри, зшивали їх, виготовляли прикраси. Люди прикрашали одяг намистом з полірованої кістки, каменю, перла­мутру, з міді.

За трипільської культури вже вирощували льон, існував при­мітивний ткацький верстат. У катакомбних похованнях (II тис. до н.е.) знайдені шматки тканин, пофарбованих чорними та червони­ми смугами.

В скіфських курганах (VII—ПІ ст. до н.е.) знайдені цілі ансамблі чоловічого та жіночого буденного і святкового одягу. В часи Київсь­кої Русі верхнім одягом чоловіка були короткі каптани, довгі свит­ки, кожухи. Носили вузькі довгі штани, взуття. Свити шили з до­моробної тканини; а для знаті — з шовку, оксамиту, парчі. Жінки

носили довгі сорочки. Незшитим полотнищем обгортали стан і підперізувалися. У чоловіків — напівсферичні або конусоподібні шкіряні шапки, у жінок — очіпок, плат, хустка, накидка-обрус.

Разом із класовим розшаруванням суспільства все більш різно­манітним ставав одяг. Формувалися нові типи і елементи одягу, яс­кравішав декор. Народний одяг акумулював у собі багато видів де­коративного мистецтва; вишивку, вибійку, вироби з шкіри, ювелірні вироби тощо. Кожен регіон має свої .особливості одягу. Традиції на­родного одягу підтримують і розвивають сучасні модельєри.

Буденний одяг був зручним в роботі, а на свята одягали інший, в якому особливо яскраво втілені найкращі досягнення цього народ­ного мистецтва.

Різноманітна вишивка, плетіння, аплікація і намисто, вінки із стрічками прикрашали святкуючих.