СЛАЙД 35

СЛАЙД 34

СЛАЙД 33

Ландшафтне картографування допомогло визначити стійкі угруповання фацій, об'єднаних спільним місцеположенням на елементах рельєфу. Ця зовнішня морфологічна ознака - спільність положення на елементі мезоформи рельєфу - виявилась вдалою маркувальною діагностичною властивістю, її широко використовують під час ландшафтного знімання для виділення природних територіальних комплексів. Ю.Н. Цесельчук (1951) запропонував називати такі морфологічні частини ландшафту формаціями. Пізніше для позначення формацій науковцями визнано що доцільніше використовувати термін «підурочище», введений Д.Л. Армандом (1952).

Підурочище - це природний територіальний комплекс, складений групою генетично і динамічно тісно пов'язаних фацій, що займають спільне положення на одному з елементів форми мезорельєфу.

Прикладами підурочищ можуть бути системи фацій, розміщені на схилах чи днищах балки, на вершині горба, на плакорній поверхні межиріччя, на поверхні заплави одного рівня тощо. Такі фації мають яскраво виражену топологічну єдність, тобто єдність місцеположення, внаслідок чого в них багато спільного у природних властивостях і процесах.

Вивчення закономірностей розподілу фацій і їхніх територіальних об'єднань, приводить до потреби розрізняти складніші географічні комплекси, які вже після праць Л.Г.Рамєнського (1938) і М.А.Солнцева (1949) назвали «урочищами».

Урочищем називають природний територіальний комплекс, складений із закономірно об'єднаних фацій та підурочищ і пов'язаний з мезоформою рельєфу, що зумовлює генетичну єдність і динамічний взаємозв'язок його морфологічних частин.

Найчастіше формування таких природних територіальних комплексів, якими є урочища, пов'язано з різкою зміною літогенної основи ландшафту (тобто геологічних умов, форм рельєфу земної поверхні, літології гірських порід).

У рівнинних умовах, де на значних просторах геологічна будова мало змінюється, на перший план виходить геоморфологічний чинник. Форми рельєфу перерозподіляють тепло і вологу, що відчутно позначається на біогенних компонентах. Як наслідок, кожна форма рельєфу завжди слугує основою для відособлення природного територіального комплексу. На ній виникає більш або менш складне сполучення фації. У цьому разі, зрозуміло, що чим більша форма рельєфу, тим різноманітніший і багатший набір фацій, сформованих у її межах. Ось чому на рівнинах кожен яр, балка, схил, долина струмка, улоговина, плоске межиріччя, річкова тераса, заплава, моренний горб, кам, оз або інша форма рельєфу завжди буде не тільки геоморфологічним утворенням, а й обов'язково окремим природним територіальним комплексом. Отже, ландшафтна карта в багатьох контурах повторює геоморфологічну. Незбігання таких контурів є першою ознакою того, що одна з карт складена неправильно.