Види та засоби комунікаційного процесу

Суб’єкт та об’єкт комунікацій

Комунікаційний процес – це неперервна паралінгвістична або вербальна взаємодія учасників комунікацій. В комунікативних актах задіяні учасники комунікацій – комуніканти (відправник і отримувач), які формують і інтерпретують повідомлення.

Комунікантами можуть бути людські індивіди і суспільні інститути (суспільні організації, партії, підприємства, уряд тощо).

Якщо комунікація розглядається як процес, то інформація – це те, що передається в ході даного процесу. Циркулююча в організації інформація, до створення якої причетна людина, називається соціальной. Якщо в ролі джерела виступає суб’єкт управління, мова йде про «управлінську інформацію». В залежності від напрямку розрізняють вертикальну (циркулює між органами управління різного рівня) і горизонтальну (між структурами одного рівня) інформацію.

При управлінні комунікаціями треба враховувати, що число суб'єктів і об'єктів взаємодії дорівнює числу контрагентів комунікації. Комунікатор реалізує потенціал управління, використовує знання, досвід, обмін інформацією, зворотний зв'язок. Говорячи про управління, звичайно мають на увазі під цим поняттям сукупність доцільних і усвідомлених регулюючих впливів на об'єкт управління.

Двостороння направленість – основний принцип управління комунікаціями. Всі теоретики і практики. Які працюють в цій сфері, поділяють уявлення про управління комунікаціями як «про ініціації і підтримці з певною метою відносин між організацією і оточуючим середовищем».

Другим найважливішим принципом системного менеджменту є принцип делегування повноважень. Усі свої ролі в міжособистісних відносинах, інформаційнім спілкуванні, організації, мотивації й контролі керівник виконує в ім'я цілей організації, маючи відповідні повноваження. Але наділяється ними по-різному.

Інший принцип управління – зосередження владних повноважень і виконуваних управлінських функцій в одному місці, яке називається центром прийняття рішень або ж центром відповідальності.

Що стосується сутності зв'язків, те, як і людська діяльність, він може бути безмежно широким. Якщо відштовхуватися від класичного визначення системи як діючих зв'язків елементів у структурі, то саме ця дія зв'язків (а в них немає іншої форми існування, крім актуальної) і є суть комунікації. Разом з тим зв'язки й відносини мають цілком явну класифікацію, помітно диференціюючись за певними критеріями (характеру, формі, складу, характеристикам контрагентів, технічному способу передачі інформації й ін.).

Класифікація:

- Залежно від соціального наповнення зв'язків: вони різняться на зовнішні (зв'язок суб'єкта з навколишнім його середовищем) і внутрішні ( внутрішньоорганізаційні).

- Залежно від розподілу їх на формальні й неформальні. До перших відносяться всі зв'язки, що виникли в рамках виконання посадовою особою своїх професійних і посадових обов'язків. Ці відносини можуть «успадковуватися» при заміні одного працівника-виконавця на інший. Такий штучно знижений поріг суб'єктивності збільшує, як і всі формальні фактори, атмосферу стабільності, тобто позитивний для організації й для суспільства. До формальних зв'язків ставляться ті, які виникають автоматично, по визначенню, у чинність посадового або суспільного статусу або при виконанні цільових завдань. Подібні відносини скоріше рутинні. Так, менеджер організації зобов'язано знати особисто й домагатися позитивної взаємодії з податковим інспектором, найближчими партнерами персоналом, що обслуговує (водій, секретар, колеги по роботі). Від такого роду зв'язків не слід ухилятися, але й не варто перебільшувати їхня значимість.

- Зв'язки залежать від роду соціальної діяльності суб'єктів-контрагентів: зв'язки ділові, політичні, кримінальні й т.п.

- Масові комунікації – це сукупність знеособлених одновидових соціальних зв'язків у суспільстві й індивідуальних, тобто особистих, організованих суб'єктом по конкретному приводу й з конкретним контрагентом.

- За формою комунікації можуть бути: семиотиченими (обмін значеннєвими знаками); лінгвістичними (мовне, письмове спілкування); паралінгвістичними (невербальні); образними.

- Види комунікацій – письмові, мовні, електронні, невербальні.

- Різняться два роди зв'язків: публічні й непублічні. Ці характерні відмінності насправді не є принциповою й непрохідною границею. Як правило, характер відмінності за критерієм публічності має у своїй основі вимоги конфіденційності. До публічних, соціальним зв'язкам відносять ті, які формують позитивний імідж організації, впливають на репутацію її діяльності, залучають прихильників, клієнтів, партнерів, агентів і т.п. До них прийняте також відносити непрофільну благодійну й спонсорську діяльність. Публічними можуть бути дії в підтримку схвалюваних суспільством акцій і подій, у захист тих персон, учинки яких мають широку соціальну підтримку. Організація не приховує або свідомо демонструє коло своїх відносин не тільки й не завжди для широкої публіки. Публічні зв'язки дорогого коштують у професійнім середовищі, де фахівці постійно вимірюють рейтинг конкурентів, лобістський потенціал організації і її менеджменту. Вони служать індикаторами для розпізнавання організації за критерієм « свій-чужий».

- За способом збереження інформації про комунікаційну подію – фіксовані й нефіксовані зв'язки. Є зв'язки такого роду, зміст яких, як правило, фіксується (і це ставиться не тільки до публічних зв'язків!) у деяких документах. Це можуть бути випадкові записи, зроблені в довільній формі, іноді застосовуються формалізовані приймання запису такого роду інформації (текстовий протокол, фото й відеозапис, звіт та ін.). Інший клас зв'язків, навпаки, не фіксується. Більше того, обоє контрагента в цьому не зацікавлені й прагнуть зробити зв'язок конфіденційним. Або їй просто не надається істотного значення, або ні організація, ні контрагенти не включають у набір повсякденних правил необхідність враховувати фіксацію подібних відносин і їх утримування.

Засоби комунікацій об’єднують різні форми комунікацій, засоби масової комунікації також можуть включати різні форми комунікацій (наприклад, на телебаченні і в кіно використовують слова усного мовлення, ілюстрації, музику і т.д.). всі засоби і форми комунікації являються як би «продовженням людського тіла», яке доповнює і посилює можливості зору і слуху людини.

Засоби комунікацій можуть бути використанні як навмисно так і ненавмисно. Американський вчений Едвард Сепір акцентував увагу на фундаментальні засоби комунікацій і вторинні засоби, які покликані полегшити комунікацію. Фундаментальні або первинні засоби і види комунікацій за Сепіром: мова, жести, імітація публічної поведінки в процесі включення до соціальних груп і входження в соціальні інститути. Вторинні засоби направлені на полегшення первинних комунікаційних процесів в суспільстві: мовні перетворення (наприклад, усне мовлення в письмове або в азбуку Морзе) і створення фізичних умов (наприклад, телеграф, телефон тощо) для здійснення комунікаційного акту.

Засоби комунікативного менеджменту:

- в письмовій формі: прес-реліз, листівка, запрошення, слоган, девіз, етикетка, прайс-лист тощо.

- в усній формі: ораторський виступ, заява офіційного представника, дикторський текс по радіо або TV, репліка, конферанс, тощо.

- в візуальній формі: рекламний ролік, фільм-плакат, відео-кліп, символ, книжний знак (екслібрис), фотографія, міміка, рекламна графіка, фірмовий знак, жест, осанка тощо.