Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток Київської Русі в ІХ-ХІІ ст.
Тема 4. Україна княжої доби та її роль у світовій історії
Список літератури
1. Історія України /Під ред. В. А.Смолія - К.: Альтернативи, 1997. - с. 22-24.
2. Лановик Б. Д., Лазарович М. В. Історія України : Навчальний посібник. -
К.: Знання-Прес, 2001. - с. 32-36.
3. Світлична В. В. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. Друге видання, виправлене і доповнене. - К.: «Каравела», Львів: «Новий Світ - 2000», «Магнолія плюс», 2003. - с. 22-23,30-31.
План
1. Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток Київської Русі в
ІХ-ХП ст.
2. Запровадження християнства на Русі
3. Причини феодальної роздрібненості Київської Русі
4. Суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток Київської Русі в
період феодальної роздрібненості
5. Галицько-Волинське князівство
6. Боротьба руських земель проти іноземних поневолювачів в XIII ст.
Київська Русь відкрила новий - феодальний період в історії народів Східної Європи. Вони не знали рабовласницької формації. Феодалізм зароджувався у них на базі первіснообщинного ладу.
Головною особливістю раннього етапу східноєвропейського феодалізму було панування даниної форми експлуатації, так званого «полюддя», яке пізніше трансформується у продуктову ренту. В міру захоплення знаттю общинних земель формувався феодальний маєток, який став причиною такої форми експлуатації, як відробітки. Щоправда, в ті часи вони не мали широкого поширення. Третьою формою експлуатації на Русі була грошова рента.
Київська Русь була ранньофеодальною державою з притаманною таким державам соціально-становою структурою. На найвищому щаблі феодальної драбини знаходився князь, який у своїй діяльності спирався на воєвод і бояр. На нижньому щаблі - холопи, закупи, рядовичі. У середині її - селяни-смерди, ремісники, купці. Окрему значну за розмірами соціальну групу становили церковнослужителі.
Провідне місце в економіці держави займало сільське господарство з давніми традиціями. Для обробітку ґрунту використовувалися - плуг, рало, соха, борона, заступ, мотика. Вбирали врожай серпами та косами. Вирощували жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес, горох. У лісостеповій зоні вживалася парова система землеробства з двопільною і трипільною сівозмінами, у лісовій - підсічна і перелогова.
Жителі тих далеких часів були чудовими ремісниками. Асортимент виробів із заліза налічував близько 150 назв, а майстри володіли куванням, зварюванням (зокрема сталевих лез), гартуванням тощо.
Ремесло розвивалось як в сільському господарстві, так і в містах. У ХІ-ХШ ст. посадські ремісники починають об’єднуватися в корпорації, артілі тощо, що зумовило розвиток торгівлі. Найбільшими торговельними шляхами були: «Грецький», який зв’язував Русь з балтійськими і чорноморськими ринками, «Соляний» і «Залізний», котрі вели в Галичину і на Кавказ. Шлях Київ - Галич - Прага - Регенсбург з’єднував Київську Русь з країнами Центральної та Західної Європи.
За кордон вивозились хутро, мед, віск, шкіри, ремісничі вироби, сільськогосподарська продукція; завозились золото, срібло, тканини, вина, предмети християнського культу - ікони, хрести, а також зброя.
Все це зумовило пожвавлення грошового обігу, карбувалися власні гроші - срібники і злотники (за Володимира і Ярослава Мудрого) та ін.
Розвиток феодальних відносин зумовлював поглиблення соціального розшарування населення. Більшість проживала в селах і була зайнята в сільськогосподарському виробництві. Адміністративний апарат зосереджувався у феодальних дворах-замках. Соціально-економічні зміни у східних слов’ян в ці часи зумовили виникнення нових форм поселень укріплених «градів» - прообразів міст. З них згодом і виникли найдавніші східнослов’янські міста Київ, Чернігів, Псков, Ізборськ. За «Повістю временних літ», у ІХ-Х ст. на Київській Русі налічувалося понад 20 міст, в XI ст. - ще 32. В XIII ст. там же було близько 300 поселень міського типу, з яких понад 100 - міста.
Набував сили і процес поляризації майнового, так само як і соціального стану різних груп населення . Главою держави був великий князь київський. Під його рукою - «світлі князі» і великі бояри, які володіли окремими князівствами та містами: Від них в залежності перебували дрібні феодали (бояри, дружинники). Державне правління хоча й було монархічним, однак обмежувалося боярською радою і вічем.
Суспільство тих часів було поляризоване станово-класовими суперечностями, що часто призводило до народних повстань. Стародавні літописи свідчать про такі рухи - у 1068-1069, 1113, 1146-1147, 1157 рр. у Києві, в 1219 р. у Галичі та ін. Іноді повстання набували релігійного забарвлення. Всі ці виступи були виявом важкого стану народних мас, вони в той же час сприяли, як тиск «знизу», виробленню найдоцільніших форм управління країною.