Проблема походження слов’ян в історичній науці

Тема 2. Витоки українського народу та його державності

Список літератури

1. Історія України /Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів: Світ, 1996. – с. 9-13.

2. Історія України /Під ред. В. А. Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. – с. 8-10.

3. Лановик Б .Д., Лазарович М. В. Історія України: Навч. Посібник. – К.: Знання - Прес, 2001. – с. 11-14.

4. Світлична В. В. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. Друге видання, виправлене і доповнене. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ – 2000», «Магнолія плюс», 2003. – с. 13-14.

План

1. Проблема походження слов’ян в історичній науці

2. Перші письмові згадки про слов’ян та археологічні пам'ятки
слов’янської старовини

3. Слов’яни на початку та в середині I-го тис. н. е.

4. Східні слов’яни на території сучасної України у переддержавну добу

5. Історична наука про проблему походження українського народу

Сучасні українці є однією з гілок історичного слов’янства, походження і етногенез якого на сьогодні остаточно не з’ясовано. Про нього можна говорити лише в загальних рисах, використовуючи дані різних наук: історії, археології, лінгвістики, етнографії, антропології тощо. Значна частина науковців схиляється до думки, що свої початки слов’янський світ бере ще у бронзовому і ранньозалізному віках (ІІ-І тис. до н.е.). Але в цілому сучасна археологічна наука може простежити історію слов'янства не раніше ніж з середини І тис. до н.е.

Про походження і місце початкового проживання слов’ян є кілька версій. Перша з них – дунайська - була висловлена ще Нестором-літописцем у середньовічні часи. Друга пов’язує перший етап існування цього населення з вісло-одерським межиріччям. За третьою, стародавні слов’яни мешкали на території між Дніпром і Віслою, а за четвертою - між Дніпром і Одером. Проте, в цілому етнологи, археологи, історики, лінгвісти останнього часу дійшли висновку, що батьківщина слов’ян була розташована між Віслою чи навіть Одером і Дніпром, сягаючи півночі Балтійського моря та півдня Карпатських гір.

Грунтуючись на археологічних даних, багато вчених роблять також висновок, що слов’яни (протослов’яни), принаймні від часу відокремлення їх у II тисячолітті до н.е. з індоєвропейської спільноти і до раннього середньовіччя (коли їх існування було зафіксоване писемними джерелами й підтверджено археологією), змінювали місця свого проживання. Тому кожна з наведених концепцій, наймовірніше, фіксує той чи інший етап розселення слов’ян на початку їхньої історії.

Але хоч нині ще не можна остаточно виділити їх старожитності в культурах бронзового й ранньозалізного періодів, дедалі чіткіше вимальовується картина входження до цього відносно раннього процесу населення поліської та лісостепової зон Правобережжя Дніпра. Починаючи з раннього середньовіччя, ареал слов’янського населення інтенсивно збільшується, а цей етнос займає чільне місце серед інших утворень цього часу.