Лекція 1. Служиві князі: генеалогічний склад і соціальний статус. Формування, структура й ієрархія московського двору.
ТЕМА 5. ГЕНЕАЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПЕРІОДУ ЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ.
Служиві князі: типологія, генеалогічний склад, соціальний статус, поземельні права. Динаміка переходу на московську службу. Формування складу Московського Двору, його ієрархія. Місництво й проблеми генеалогії, термінологія місництва. Чини і звання в Російській централізованій державі. «Виїзжі» дворянські роди в Росії. Легенди про генеалогічне минуле.
Категорія служивих князів, що з'явилися в Росії у процесі централізації й існували до кінця XVI століття, є найбільш складною у генеалогічному, соціальному і політичному планах. У дореволюційній історіографії проблема служивих князів не розглядалася, однак, історики багато уваги приділяли характеристиці шару служивих людей (Яблочков М., Павлов-Сильванський Н.П., Ключевський В.О.[28]). Вчені підкреслювали, що вони першими утрачають волю пересування (право переходу чи виходу: спочатку право “відкластися з землею”, а потім і без землі), говорили про покріпачення бояр і князів. Ключевський В.О. першим побачив у цьому процесі закономірний хід формування управлінської структури періоду централізації, складу Государева Двору і Боярської думи, до яких уключалася аристократична верхівка служивих людей (своєрідна політична компенсація за втрату права виходу).
У радянській історіографії уперше Веселовський С.Б. у своїх працях[29] дав докладну характеристику уділів князів Одоєвських, Оболенських, Воротинських, Бєльських, Мстиславських, але він не бачив принципової різниці між удільними й служивими князями рубежу XV-XVI ст. Уділи служивих князів із загальної маси уперше виділив Тихомиров М.Н.[30] Його точку зору розділив і продовжив дослідження в цьому напрямку Зимін А.А.[31], який у середині 70-х років опублікував об'ємну статтю про служивих князів. Він відзначав, що в цей час у Російській державі існував прошарок так званих “слуг” чи служивих князів, що утворилися, в основному, у результаті приєднання до Росії західноруських земель. До їхнього складу ввійшли роди князів Трубецьких, Белевських, Одоєвських, Оболенських, Воротинських, Бєльських, Мстиславських, В'яземських, Мезецьких, Мосальських, Стародубських, Глинських. Ця точка зору стала переважною у радянській історіографії. У 80-і роки ХХ століття, Зимін А.А., продовжуючи вивчати цю проблему, дає інше, більш широке трактування даного поняття, включаючи в нього всіх князів, що перейшли на московську службу в процесі централізації[32]. У їхньому складі, у залежності від соціально-політичного статусу, часу переходу, місця в придворній ієрархії можна виділити три основних шари: старомосковські княжата, княжата Північно-Східної Русі, княжата Південно-Західної Русі. Таким чином, можна виділити два підходи до категорії служивих князів – широкий та вузький. У широкому розумінні ця категорія містить у собі всіх князів (великих і удільних), що перейшли в процесі централізації на московську службу, яка стала на той час державною. У вузькому розумінні слова – це князі південно-західного регіону. Розглянемо основні категорії служивих князів.
Старомосковськими княжатами умовно називають тих, хто ще наприкінці XIV ст. перейшли на московську службу й устигли ввійти до складу великокнязівського двору в період його формування. У їхньому числі:
Гедиміновичі(князі Хованські, Патрикєєви, Булгакови, Голицини, Куракіни, Колишкови, Щенятєви); Стародубські (князі Ромодановські, Пожарські, Ряполовські, Гагаріни, Кривоборські);Оболенські (князі Репніни, Щербаті, Тростенецькі, Нагі, Довгорукі, Телепніни); Звенигородські(князі Ноздроваті, Токмакови). Цей шар відрізнявся більш міцним соціально-політичним положенням, раннім включенням до складу Государева Двору й Боярської думи, відсутністю великих земельних володінь у Північно-Східній Русі (крім Стародубських).
Другу групу служивих князів утворили вихідці з колишніх великих князівств Північно-Східної Русі. Це князі: Суздальсько-Нижегородські (основних гілок дві – Шуйські та Горбаті, роди яких припинилися після 1638 р.); Ярославські(у числі яких Курбські, Шаховські, Шестунови, Хомякови, Пенкови, Чулкови, Прозоровські, Шехонські); Ростовські(роди Голеніних, Щепиних, Пужбольських, Бахтеярових, Хохолкових). Окремо знаходяться, але відносяться до цієї групи Тверські князі (Телятєвські, Микулинські, Дорогобузькі, Холмські, Нащокіни, Нагі) та Рязанські(найбільш відомий рід Пронських).
До кінця XV століття з вищезгаданих шарів формувався склад Государева Двору,у якому досить чітко виділялося три елементи:
1. Князі, що знаходилися на московській службі з XIV століття (Гедиміновичі, Оболенські, Ряполовські і їхні відгалуження) ;
2. Бояри, що здавна знаходилися на московській службі (Кошкіни, Морозови, Челядніни тощо), нетитулована старомосковська знать;
3. “Діти боярські”, представники бічних гілок тих же родів, місцеві землевласники, що досягли підвищення службою.
До цих кіл уже не могли пробитися служиві князі Південно-Західних земель, що перейшли на московську службу на рубежі XV-XVІ ст. у зв'язку з російсько-литовськими війнами і зберегли особливий соціально-політичний статус у Російській централізованій державі.
До третьої групи входять князі південно-західних земель, що перейшли на службу на рубежі XV-XVI ст. Визначимо фактори, що дозволяють об'єднати їх в одну групу і говорити про значення цієї категорії у вузькому розумінні слова: приблизно той же самий час і умови переходу на московську службу; тісний історичний, часто родинний, зв'язок із Великим Литовським князівством; загальні поземельні права й регіон приналежності; політична доля й час включення до вищих владних структур; відсутність формальних прав на великокнязівський стіл; у них залишився особливий політичний і соціальний статус у державі впродовж усього XVI ст. Вони займали проміжне місце між удільними князями, княжатами Північно-Східної Русі та старомосковськими князями й боярами. При цьому поземельні права й місце в місницькій ієрархії були вище, ніж у бояр, а реальна влада та роль у державі – нижче (за рідкісним винятком).
Динаміка переходу князів цієї групи на московську службу:
70-ті роки XV ст. – Одоєвські; з 80-х років XV ст. – Бєльські; з осені 1487 р. – Воротинські; з 1489 р. – Белевські; з 1492 р. – В'яземські; з 1493 р. – Мезецькі; з 1500 р. – Трубецькі, Мосальські, Можайські, В.І. Шемячич; з 1508 р. – Глинські ;
з 1514 р. – Мстиславські.
Гедиміновичі: князі Бельцькі, Трубецькі, Мстиславські
Чернігівські князі:Белевські, Воротинські, Одоєвські, Мосальські, Мезецькі;
Стародубські князі: Можайські й Шемячичі;
Особливе походження (рід заснував нащадок Мамая): Глинські.
Незважаючи на спільність статусу, служиві князі не становили єдиної корпорації, у їхньому середовищі існувала особлива ієрархія, яка була обумовлена, головним чином, економічним і військово-політичним значенням їхніх земель.
На початку XVI ст. ця ієрархія виглядала так:
1. Шемячич В.С. (величезні володіння в Новгород-Сіверському князівстві);
2. Можайські Семен і Василь із стародубських князів, що займають проміжне місце між удільними та служивими князями;
3. Бєльські та Глинські. Перейшли на службу без своїх володінь, одержали їх у центральних районах Росії, першими з цієї групи служивих князів зміцнили своє положення при Дворі великого князя на початку XVI ст.
4. Мстиславські. Вони пізніше інших Гедиміновичів перейшли на московську службу;
5. Трубецькі й Одоєвські.
Ця ієрархія не повністю відбивала наявність реальної політичної влади. Весь період малолітства Івана Грозного характеризувався боротьбою, яка багато в чому обумовлювалась суперництвом старої князівської аристократії Північно-Східної Русі (Шуйські) із служивими князями (Глинські, Бєльські, Мстиславські).
Деякі зі служивих князів піднялися в період опричнини: Іван Грозний шукав опору в боротьбі зі старомосковською знаттю в середовищі служивих князів. Вони – хотіли відновити свою могутність. Серед них такі князі: Афанасій В'яземський , Трубецькі Ф.М. і Н.Р., Одоєвський, Пронські П.Ф. і С.Д. До кінця XVI ст., коли сформувалася система управління Російської централізованої держави, з'явилися нові державні установи, стираються розбіжності прошарків у складу Государева двору, Боярської думи, зникають й категорії удільних і служивих князів.