Створення міжнародних правил складання бібліографічного опису
У середині нашого століття як ніколи раніше зросла потреба в активному обміні інформацією між установами різних країн. Але несхожість правил складання описів документів у різних країнах утруднювала такий обмін. Це поставило невідкладне завдання створення єдиних міжнародних правил складання описів. У 1954 р. було створено робочу групу для координації принципів книгоопису, яка, вивчивши інструкції з книгоопису багатьох країн, теоретичні праці, розробила міжнародні принципи книгоопису. У 1961 р. на Міжнародній конференції з принципів каталогізації в Парижі було затверджено документ, у якому викладено ці принципи.
Вирішення принципових питань складання описів дало змогу робочій групі приступити до створення проектів міжнародних стандартів з бібліографічного опису. Вона розробила проекти для складання описів книг – ІSВD (М) і бібліографічних описів серійних видань – ІSВD (S).
Міжнародні стандарти сприяли впровадженню в практику міжнародних систем обміну бібліографічною інформацією, зокрема проекту Всесвітньої системи наукової інформації (ЮНІСІСТ), програми Універсального бібліографічного обліку (УБО) тощо. Їхньою основою є обмін інформацією, записаною на магнітних носіях.
Пізніше ІSВD став стандартом ISO2709 (Міжнародної організації зі стандартизації). З 1976 р. стандарти з бібліографічного опису, які затверджуються і використовуються в нашій країні, погоджуються з ІSВD.
Розвиток правил складання бібліографічних описів у другій половині XX ст. тісно пов’язаний з переходом до комп’ютерних технологій. При розробці правил, придатних для використання в електронних системах, слід поєднати інформаційну основу традиційних правил складання бібліографічних записів і вимоги до комп’ютерної обробки та автоматизованого інформаційного пошуку. Таку концепцію розвинуто в так званих форматах бібліографічних записів для інформаційно-бібліотечних систем.
У процесі побудови формату всі зони й елементи бібліографічного запису розподіляються за „полями” й „підполями”, кожне з яких має свою мітку, що встановлює місце розташування кожного елемента й забезпечує запис даних у пам’ять машини.
Найвідомішим у світовій практиці став формат МАRС (середина 60-х років), розроблений у Бібліотеці Конгресу США. МАRС широко використовується при створенні національних форматів (USМАRС, САNМАRС, RUSМАRС та ін.), а також міжнародного формату UNIМАRС. В Україні функціонування автоматизованих ІПС здійснюється на основі UNIМАRС. У наш час національні комунікативні формати створюються на основі міжнародного формату UNIМАRС, стандарту ISO та національних правил складання бібліографічних описів. Звичайно, це дещо ускладнює роботу користувачів автоматизованих інформаційних мереж, створення і користування міжнародними мережами. Тому зближення правил складання, подальше вдосконалення міжнародних стандартів, пристосування до потреб автоматизованих систем залишається важливим напрямом розвитку бібліографічного опису.