Джерела сучасного африканського права

Характеризуючи систему джерел права в правових системах африканських держав, перш за все, необхідно вказати на їх суперечливий і складний характер. У одних правових системах закон є першим джерелом права, у других — судовий прецедент, у третіх — правовий звичай. Проте необхідно окреслити загальну систему цих джерел, характерну для правових систем більшості африканських держав.

Найбільш характерною рисою джерел права, як уже наголошувалося, є їх суперечність, зумовлена складністю самих пра¬вових систем, що зазвичай включають дві і більше різнотипних підсистем традиційного і сучасного права.

Офіційно головним джерелом права в багатьох державах є закон. Очолює систему законодавства конституція, проте роль конституційного регулювання незначна, оскільки змістовна і формальна складова дій конституцій різна.

Практично в усіх африканських державах прийняті конституції. Проте їх роль у забезпеченні державної стабільності незначна, оскільки нестабільність державної влади нерідко є наслідком військових конфліктів і переворотів.

Необхідно вказати на складний механізм співвідношення конституційних норм і норм звичаєвого права. Оскільки норми традиційного права є складовою національної правової системи, то вони повинні формально відповідати нормам конституції. Проте традиційний спосіб життя суспільства, який зумовлює домінування правових звичаїв, позначається на конституційному будівництві цих держав.

Закон, як уже наголошувалося, є основним джерелом права в більшості африканських держав, що відображає запозичення правових положень у колоніального права. У державах, які в минулому були колоніями європейських держав, зокрема Франції, у принципі діють норми Цивільного і Торгового кодексів Франції, або в тому вигляді, в якому вони були спочатку прийняті, наприклад у Чаді, або з певними модифікаціями, здійсненими для колоній, наприклад у Сенегалі. А в тих державах, де були прийняті кодифіковані акти, що регулюють дані галузі права, помітний вплив французького законодавства.

У Нігерії діють закони, згідно з якими, англійське загальне право вважається джерелом національного нігерійського права, що відображає колоніальну спадщину цієї країни. Або, наприклад, Високий суд Танзанії і в даний час керується англійськими прецедентами XIX ст.

В англомовних країнах, разом із законодавством, джерелом права є судовий прецедент. Звернений до минулого, він, мабуть, понад усе пов'язаний з колоніальним правом і серйозно ускладнює проблему його подолання. Перед цими державами постає складне завдання пристосування прецедентного права до потреб сучасного правового розвитку. Через проблемність багатьох галузей законодавства більшості африканських держав судові прецеденти відіграють значну роль як джерело права.

Важлива особливість системи джерел сучасних африканських держав полягає в тому, що закон не завжди має вищу юридичну силу, оскільки найважливіші питання суспільного життя регулюють акти виконавчої влади, а не закони.

У деяких державах конституції передбачають можливість парламенту уповноважити законом президента вживати заходів, які зазвичай належать до сфери закону (Конституція Сенегалу в редакції Конституційного закону 1983 p.).

Згідно з Конституцією Танзанії, парламент країни може надати будь-якій особі чи органу влади право приймати постанови, що мають силу закону. Звичайно таке право надається президентові, першому віце-президентові і уряду Республіки.

Таким чином, важливим джерелом сучасного африканського права є делеговане законодавство, тобто нормативно-правові акти, прийняті виконавчими органами державної влади, прирів¬няні за своєю юридичною силою до законів. Вони в теперішній час дуже поширені в даних державах. Наприклад, в умовах суперпрезидентської республіки переважають президентські декрети в порівнянні із законами (з 1972 р. будь-який вислів президента Конго Мобуту офіційно розглядається як те, що має силу закону).

Як самостійне джерело права виступає і звичаєве право, норми якого регулюють, як уже наголошувалося, важливі сфери суспільних відносин. Багато положень звичаєвого права отримують законодавче закріплення.

Проте сучасна тенденція розвитку правових систем афри-канських держав показує, що звичаї стають джерелом права лише в тому випадку, якщо вони в якійсь мірі санкціоновані державою, або сприйняті правозастосовними органами, або на них є посилання в законі. Національне законодавство наказує в загальній формі, що суди «повинні» або «можуть» здійснювати юрисдикцію відповідно до звичаєвого права за певних обставин, передбачених законом. Таку санкцію звичаю можна позначити як первинну або відсилочну.

Таким чином, звичаї в системі джерел права в традиційному суспільстві відіграють значну роль, оскільки вони містять елемент постійності і набувають обов'язковий характер.

Як самостійне джерело права в правових системах тих африканських держав, де переважає мусульманське населення, виступають ісламсько-правові норми, що регулюють переважно сфери особистого статусу громадян, що сповідують іслам.

Норми міжнародного права також є джерелами права цих держав. У ряді африканських держав на конституційному рівні закріплюється пріоритет належним чином ратифікованих міжна¬родних торгових угод та інших міжнародних договорів національного закону, що регулюють, зокрема, питання статусу осіб, приєднання або зміни території (наприклад у Конституції Сенегалу 1963 p.).

У багатьох сучасних африканських державах перевага від-дається імплементації норм міжнародного права в національні законодавства. Наприклад, в ПАР, згідно з конституцією, між-народна угода стає загальнообов'язковою після прийняття від-повідного закону, що імплементує її норми в національне зако-нодавство.