Поняття і особливості африканського звичаєвого права

З приводу визначення понять «звичай» і «звичаєве право»

відсутній єдиний підхід. Якщо одні дослідники їх сприймають як поняття, що розрізняються, то інші їх не розмежовують. Звичай можна розглядати як норму, сила якої заснована не на розпорядженні державної влади, а на звичці до неї людей, на підставі неодноразового застосуванні його на практиці.

Звичаєве право розглядається як первинний спосіб створення правових норм, що виник ще до того, як суспільство сформува¬лося в політичному відношенні. Звичай як основа традиційного суспільства є сукупністю аналогічних дій, як правило, законних, таких, що формують модель суспільної поведінки. Сфера дії звичаїв завжди була ширша, ніж сфера впливу тих звичаїв, які були закріплені в законодавстві. З формуванням правової системи звичаєве право входить до неї як органічна складова'.

У звичаєвому африканському праві відбивається африканський спосіб мислення, який, за словами Н. Рулана, є не ідеалістичним, не матеріалістичним, а реалістичним, оскільки видиме і невидиме, об'єкт і суб'єкт, природа і культура спільно беруть участь у порядку реальності.

Африканські суспільства не є однорідними. їх розділяють етнічні, мовні, релігійні, родоплемінні відмінності. Це є підґрунтям для формування різних систем звичаїв у різних співтовариствах, тому звичаєве право необхідно відрізняти від різноманітних зви¬чаїв, які склалися в багатьох племен, що населяють Африку. Так Французька Екваторіальна Африка і Бельгійське Конго були населені приблизно 1500 народностями. Тільки в Судані їх налічу¬валося 579, в Англійській Західній Африці — 200, на Мадагаскарі — 19. У Сенегалі в 1861 р. було офіційно визнано 68 звичаїв, з них 20 ісламських і 7 християнських.

Як наголошувалося раніше, термін «звичаєве право» в законо¬давстві багатьох африканських держав означає сукупність юри¬дичних правил, заснованих на звичаях.

Суспільне життя і поведінка людей, що проживали на території Африки, регулювалися різноманітними і складними способами, які відобразилися в соціальних приписах, а саме в нормах і правилах, які поступово набули форму звичаїв. Головною рисою звичаїв, що склалися, є їх загальний і обов'язковий характер. Соціальна структура африканських суспільств визнавала поділ на племена і роди. В сферу соціального регулювання включалися питання внутрішньо родоплемінних відносин, а також питання, пов'язані зі статтю і віком.

Африканські суспільства знали і законодавство правителів, і законодавство народних зборів, але вони не відігравали визна-чальної ролі в правовому регулюванні життя африканців. Проте африканське звичаєве право не знало саме юридичних текстів і конструкцій, відображених у письмовій формі. Норми звичаєвого права містилися в приказках, міфах, прислів'ях і афоризмах, які традиційно передавалися в усній формі. Тому традиційне звичаєве право ще називають усним правом. Поширення і панування усного права передбачає географічну і соціальну близькість людей. На цій основі можна зробити висновок, що усне право і суспільний лад органічно доповнюють один одного.

Звичаєве право — це в значній мірі право груп і общин, а не право індивідуумів. Общинний спосіб життя передбачає єдність і взаємодоповнюваність та не сприймає розділення і протистав¬лення як явища, що руйнують єдність общини. Головним суб'єктом права вступає община, плем'я, що мають свою внутрішню струк¬туру. Наприклад, власність на землю не була приватною, а була суспільною і належала сім'ям або кланам. Дана риса властива всім галузям звичаєвого права. Воно недостатньо уваги приділяє суб'єктивним правам, акцент робиться на обов'язках у рамках соціальної общини. Відповідальність більшою мірою покладається на сім'ї і групи за проступок її окремих членів. Іншими словами, колективна відповідальність розглядається як забезпечення гар¬монії в співтоваристві.

Для африканського звичаєвого права характерний нерозривний зв'язок правових і моральних норм, зокрема юридичні і моральні обов'язки не розрізняються.

Звичаєве право також було тісно пов'язане з релігією і з міфологічним ладом, який склався впродовж століть, тому його правові норми мали релігійний характер. Порушення будь-якого звичаю відповідно викликало негативну реакцію духів Землі.

Міфи породжували моральні, релігійні і юридичні правила, що регулювали життя в африканських традиційних суспільствах.

В африканському звичаєвому праві тісно переплетені міф і закон. За словами Н. Рулана, міф виконує роль закону. Через приписи і заборони, що переслідують мету відновити порядок, порушений силами безладу, він затверджує гуманне суспільство, встанов¬люючи в ньому ієрархію взаємодоповнюючих груп. Особливість африканських традиційних суспільств полягала в тому, що людина може лише звертатися до права, оскільки міфи можуть творити право. Іншими словами, «міфічне» право було породженням різноманітних груп, що формували традиції суспільства, і відповідно, «міфічний» закон належав усьому суспільству, а не людині або будь-якому державному інституту.

Дотримання норм звичаєвого права було засноване на принципі добровільності. Це було пов'язано, по-перше, з традиційним способом життя, по-друге, зі зв'язком звичаїв і релігії. Як відзначав Р. Давид, кожен уважав себе зобов'язаним жити так, як жили його предки; найчастіше було достатньо лише страху перед надприродними силами, щоб змусити поважати традиційний спосіб життя. Цим пояснюється обов'язковий характер звичаїв. Звичай є обов'язковим не тільки через його повторюваність, а, швидше, через те, що його порушення може викликати на людину гнів надприродних і могутніх сил, з одного боку, і гнів суспільства — з іншого.

Час, людина і простір — ось три сфери над якими, за словами Н. Рулана, завдяки своєму міфічному способу мислення панує африканське суспільство3. І це, звісно, характеризує африканське звичаєве право як явище консервативне. Це виявилося ще тоді, коли на території деяких африканських держав, зокрема в тропічній Африці, де поширився іслам, були зроблені спроби витіснити норми звичаєвого африканського права ісламським правом. Проте процес ісламізації не призвів до його витіснення. Особливо це стосується норм земельного і деліктного права. Скоріше можна говорити про взаємне переплетення норм ісламського права з місцевими традиціями і звичаями.

Звичаєве право спрямоване на забезпечення гармонії і збалансованості традиційного суспільства. Особливо це про-являється в разі виникнення порушень і конфліктів. Ця особливість звичаєвого права сприяє відновленню первинного порядку або максимально близького до нього. Таким чином, характеризуючи звичаєве право Африки, необхідно підкреслити його консерва¬тизм.

Таким чином, звичаєве право — це сукупність норм, які не встановлюються органами державної влади, а виробляються протягом тривалого часу в будь-якому суспільному середо¬вищі і стають юридичними, отримавши закріплення тим або іншим способом із боку органів державної влади. Воно є сукупністю неписаних правил, що передаються усно з покоління в покоління.