Реалізація права власності на нематеріальні ресурси.
Методи оцінки нематеріальних активів.
Інші права власності та користування.
1. Ноу-хау – не захищені охоронними документами та не оприлюднені знання чи досвід науково-технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, які можуть бути практично використані в наукових дослідженнях і розробках або в процесі виготовлення і реалізації продукції.
2. Раціоналізаторська пропозиція – технічне вирішення, що є новим і корисним для підприємства, до якого воно подане.
3. Права на користування землею та іншими природними ресурсами.
4. Права користування майном.
5. Права користування брокерським місцем на біржі.
6. Гудвіл – невідчутний на дотик актив підприємства, який формується під впливом деяких чинників, а саме: іміджу підприємства, досвіду ділових зв’язків, престижу товарних знаків, сталої клієнтури, прихильності споживачів, домінуючої позиції на ринку товарів тощо.
1. Витратний – активи оцінюються за методом вартості створення, тобто з точки зори витратного підходу (при оцінці інформаційних баз даних, наукова бібліотека).
2. Порівняльний або ринковий підхід застосовується у тому випадку, якщо існує досить розвинений ринок продажу нематеріальних активів аналогічного типу , що оцінюються.
3. Оцінка на основі прибутковості ґрунтується на розрахунку економічних вигод, пов’язаних з отриманням прибутку за рахунок використання нематеріальних активів. (при оцінці патентів, ліцензій, торгової марки).
Юридичний захист об'єктів інтелектуальної власності полягає в забороні використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника або їх підробки.
Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами. Патент- виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності. В разі порушення прав патента власника, він може примусово через суд стягувати компенсацію збитків.
Правова охорона знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань здійснюється на підставі їх державної реєстрації, результатом якої є видача відповідного свідоцтва.
Це свідоцтво забезпечує власникові виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд; право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника; право дати іншій особі дозвіл (ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.
Власник такого свідоцтва має право поряд зі знаком проставляти попереджувальне маркування, яке вказує на те, що даний знак зареєстрований в Україні.
Передача права власності на використання нематеріальних ресурсів іншим суб'єктом здійснюється у формі ліцензійної угоди - договору, згідно з яким власник нематеріального ресурсу (ліцензіар) передає іншій особі (ліцензіату) ліцензію на використання своїх прав на патенти, товарні знаки тощо.
Ліцензія – дозвіл на використання винаходу або іншого нематеріального ресурсу протягом певного терміну за обумовлену винагороду.
Ліцензіар – фіз. або юр. особа, якій належить виключне право на використання певного нематеріального ресурсу.
Ліцензіат – фіз. або юр. особа, яка внаслідок укладання ліцензійної угоди набуває права користування об’єктом угоди.
Розрізняють три види ліцензій в залежності від терміну користування та обсягу прав використання нематеріального активу:
Звичайна ліцензія– залишає ліцензіару право особистої експлуатації нематеріального ресурсу і можливість укладати аналогічні угоди з іншими зацікавленими особами.
Виключна ліцензія – надає право виключного користування об’єктом ліцензії ліцензіату, але при цьому ліцензіар зберігає за собою право користування нематеріальним ресурсом.
Повна ліцензія – передбачає перехід усіх прав на вказаний в угоді термін до ліцензіата, при цьому ліцензіар сам позбавляється права користування нематеріальним ресурсом протягом зазначеного у ліцензійному договорі терміну.
Договір на передачу права власності на зареєстрований нематеріальний об’єкт і ліцензійний договір складаються в письмовій формі і реєструються в Державному департаменті інтелектуальної власності при Міністерстві освіти і науки України.
За використання нематеріальних ресурсів суб’єкту ліцензійної угоди – ліцензіару – сплачується певна винагорода. Існують декілька видів можливих розрахунків за користування нематеріальними ресурсами:
1. Роялті – періодичні платежі (у вигляді фіксованих ставок від обсягу реалізованої продукції, прибутку) власнику нематеріального ресурсу за використання або надання дозволу на використання прав на об’єкти пром. Власності.
2. Паушальний платіж – тверда, фіксована, заздалегідь з’ясована сума винагороди за надані права на використання нематеріальних ресурсів незалежно від фактичних розмірів результатів діяльності підприємства з використанням цього об’єкту.
3. Кост-плас – виплати за додаткові послуги за погодженими розцінками поверх домовленої ціни.
4. Комбіновані платежі – схема виплат, за якою частина винагороди (10-15%) сплачується у вигляді паушального платежу, а сума, що лишилася, - у вигляді роялті.
Система амортизації для цілей податкового обліку встановлюється державою і передбачає компенсацію суми витрат на придбання нематеріального активу для власного використання за рівномірним прямолінійним методом. В податковому обліку очікуваний термін корисного використання нематеріальних активів не повинен перевищувати 10 років. Не дозволено амортизувати в податковому обліку нематеріальні активи, вартість яких не зменшується в процесі використання (гудвіл).