Сутність страхування та його принципи
Страхування як економічна категорія найчастіше визначається як система економічних, відносин, що охоплюють, по-перше, утворення за рахунок внесків фізичних та юридичних осіб спеціального фонду коштів, по-друге, його використання для відшкодування майнових збитків внаслідок стихійних лих та інших випадкових явищ, а також для надання громадянам допомоги при настанні різних ситуацій в їх житті.
Згідно ЗУ «Про страхування», страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами (страхувальниками) страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Характеристика ринкового змісту страхування як системи перерозподільних відносин ґрунтується на виділенні таких специфічних його ознак:
- наявність у страхових відносинах не менше двох сторін та однаковість їх інтересів;
- страхування породжує грошові перерозподільні відносини, специфікою яких є те, що вони виникають між учасниками, котрі пов’язані з солідарним розподілом величини збитку одного із них на всіх. Саме замкнутий розподіл збитку є відмінною ознакою категорії страхування, і особливістю щодо інших фінансових категорій;
- страхування передбачає розподіл збитку від настання страхових подій як за територіальною (просторовою), так і за часовою ознаками;
- страхування передбачає зворотність страхових платежів, внесених до страхового фонду та цільове використання страхових резервів (фондів) виключно на покриття наперед визначених збитків, які можуть відбутися в тих чи інших випадках.
Сутність страхування проявляється в його функціях. Вони дають змогу виявити особливості страхування як сфери фінансової системи. Страхуванню властиві функції: ризикова, попереджувальна, нагромаджувальна та контрольна (рис. 3.2).
Принципи, на яких базується страхування:
- вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком – виду страхування ( цей принцип стосується певною мірою лише добровільних видів страхування;
- страховий інтерес страхувальника і страховика – законна вимога відшкодувати майновий збиток, пов’язаний з правом власності, володінням, розпорядженням і використанням об’єкта страхування та права вимоги дотримання умов договору;
- сумлінність і відкритість – висока довіра між сторонами, надання сторонами повної інформації про об’єкт страхування як на момент укладання договору, так і у процесі його виконання ;
- страхове відшкодування на рівні збитку – виплати не повинні приносити страхувальнику прибуток, страхове відшкодування має лише відновити його майнове становище до того рівня, який був безпосередньо перед страховим випадком, що відбувся;
Рисунок 3.2 – Функції страхування [1]
- застереження (визначення у договорі франшизи – незначної частини збитку, яка при настанні страхової події не відшкодовується страховиком);
- суброгація – означає можливість зустрічного регресивного позову до третьої (винної) особи з метою компенсації матеріальних витрат страховика в обсязі виплаченого ним страхового відшкодування;
- диверсифікація – можливість розширення ділової активності страховиків за рамками основної діяльності (в Україні страховики можуть займатися співстрахуванням (страхування об’єкту за одним спільним договором кількома страховиками), перестрахуванням (страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика), фінансовою діяльністю (формування і розміщення страхових резервів, а також управління ними).
Роль страхування в економіці полягає в наступному:
- страхування надає впевненості в розвитку бізнесу й економіки в цілому;
- страхування дає можливість оптимізувати структуру ресурсів і активізувати використання коштів, спрямованих на організацію економічної безпеки;
- страхування забезпечує раціональне формування використання коштів, призначених для здійснення державних соціальних програм (охорони здоров’я, пенсійного забезпечення, фінансового утворення);
- у страхуванні створюються значні резерви коштів, які стають джерелами зростання і покриття збитку у разі великих стихійних лих і аварій.
Певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання називається страховим ризиком.
Страховий випадок – подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі [6].
Основними суб’єктами страхування є страховик, страхувальник і застрахований.
Страховиками визнаються фінансові установи, які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України і сплачують страхові внески [6].
Застрахований – фізична особа, життя, здоров’я і працездатність якого виступають об’єктом страхового захисту при особистому страхуванні.
Вигодонабувач – особа, що одержує страхове відшкодування (при майновому страхуванні) чи страхову суму (при особистому страхуванні), але не є страхувальником чи застрахованим.
Отже, відносини страхування є досить різноманітними. Як правило, вони є дво- чи тристоронніми. Двосторонні відносини складаються між страховиком і страхувальником, який водночас є і застрахованим. Тристоронні відносини виникають між страховиком, страхувальником і застрахованим.
В окремих випадках у страхових відносинах може брати участь кілька страховиків. Це засновується на двох формах страхових відносин: співстрахування і перестрахування.
Письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору, називається договором страхування.
Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.
При співстрахуванні в договорі повинні міститися умови, що визначають права і обов’язки кожного страховика. За наявності відповідної угоди між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.
Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
Договір страхування повинен містити [6]:
1) назву документа;
2) назву та адресу страховика;
3) прізвище, ім’я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження;
4) прізвище, ім’я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу;
5) зазначення предмета договору страхування;
6) розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя;
7) розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;
8) перелік страхових випадків;
9) розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;
10) страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);
11) строк дії договору;
12) порядок зміни і припинення дії договору;
13) умови здійснення страхової виплати;
14) причини відмови у страховій виплаті;
15) права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;
16) інші умови за згодою сторін;
17) підписи сторін.
Страхові відносини охоплюють (рис. 3.3) [2]:
- страхові платежі;
- виплату страхового відшкодування;
- перестрахування;
- розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;
- отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.
Рисунок 3.3 – Грошові потоки в страхуванні [2]
Страхові платежі (страхові внески, страхові премії) – плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування. Вони є джерелом формування як колективного страхового фонду, так і доходів страхових компаній. Внесення страхових платежів здійснюється на основі страхових тарифів.
Страховий тариф – ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування (Страхова премія = Страхова сума х Страховий тариф). Страхова сума – грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку.
На рисунку 3.4 наведено структуру тарифної ставки.
Рисунок 3.4 – Структура страхового тарифу
Нетто-тариф – безпосередньо виражає ціну страхового ризику, призначений для здійснення страхових виплат, забезпечує створення страхового фонду та запасного фонду, які формують страхові резерви. Складається з нетто-тарифу основного та ризикової надбавки.
Нетто-тариф основний – забезпечує виплати за звичайними умовами страхування.
Ризикова надбавка – формує запасний фонд для забезпечення виплат при значних коливаннях ризиків, коли є відхилення кількості страхових подій від середнього значення, при можливості підвищених збитків при реалізації ризиків.
Навантаження покриває витрати страховика на ведення страхової справи, витрати на фінансування превентивних заходів та забезпечує заплановану норму прибутковості.
Нетто-тариф займає найбільшу питому вагу у собівартості страхової послуги і не повинен бути меншим за 60-70 % брутто-тарифа. Навантаження складає меншу частину від брутто-ставки – від 9 до 40%.
Види страхових премій (за формою сплати):
- одноразові – сума вноситься при укладанні договору страхування;
- поточні – страховий внесок розбивається на частині й вноситься протягом дії договору страхування. Сума поточних внесків завжди буде більше одноразового внеску, що пояснюється втратами прибутку страховика при розстрочці поточних внесків;
- річні – одноразові внески, що стягують на 1 рік.
Страхові тарифи розраховуються з використанням наступних методик:
- на базі теорії ймовірності;
- з використанням методів математичної статистики;
- на базі методів експертних оцінок;
- при використанні методів аналогій з іншими об’єктами чи компаніями.
Тарифна політика, що проводиться страховою компанією повинна бути побудована на принципах:
- еквівалентність страхових відносин (тарифи повинні максимально відповідати ймовірності настання збитку);
- доступність страхових тарифів (забезпечує доступ до страхування широкого кола страхувальників);
- розширення обсягів страхової відповідальності (забезпечує страхування багатьох ризиків за однією угодою, підвищує інтерес страхувальників до здійснення страхового захисту, дозволяє знизити розмір страхових тарифів у зв’язку з економією витрат на ведення страхової справи);
- стабільність розміру страхової тарифної ставки протягом тривалого періоду часу (забезпечує підвищення рівня довіри до страхової компанії);
- забезпечення самоокупності та рентабельності страхових операцій (забезпечує отримання страховиком прибутків від своєї діяльності, за рахунок яких формується додаткові резерви для підвищення рівня платоспроможності та фінансової стійкості страховика).
Страхова виплата – грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку називається страховим відшкодуванням.
Частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування, називається франшизою. Франшиза визначається в сумі або у відсотках до страхової суми. Завдяки франшизі досягається поєднання страхування зі самострахуванням.
Виділяють:
- умовну франшизу – обумовлена частина збитків, яка не підлагає відшкодуванню в разі збитків, які нижчі або дорівнюють значенню франшизи, у разі ж перевищення суми збитків значення обумовленої частини збитків виплати здійснюються в повному обсязі;
- безумовну франшизу – обумовлена частина збитків, яка не відшкодовується страхувальнику у будь-якому випадку, тобто відповідальність страховика визначається розміром збитку за вирахування франшизи.
Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників – страхової суми і страхового збитку. Страхова сума характеризує масштаби даної страхової операції, тобто на яку суму застраховано той чи інший об’єкт. Ця сума визначається, з одного боку, вартісною оцінкою об’єкта страхування, а з іншого – можливостями і побажаннями страхувальника. Відношення страхової суми до вартісної оцінки об’єкта страхування характеризує страхове забезпечення, яке не може перевищувати 100 %. Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних застрахованому втрат.
Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування. Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування [6].
Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є [6]:
1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку;
2) вчинення страхувальником-фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку;
4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;
5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;
6) інші випадки, передбачені законом.
Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку. До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
У разі смерті страхувальника-фізичної особи, який уклав договір майнового страхування, права і обов’язки страхувальника переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину. Страховик або будь-хто із спадкоємців має право ініціювати переукладення договору страхування.
Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі [6]:
1) закінчення строку дії;
2) виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі;
3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред’явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;
4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-фізичної особи чи втрати ним дієздатності;
5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;
6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов’язана повідомити іншу не пізніш як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.
У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю [6].
У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя.
Викупна сума – це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є невід’ємною частиною правил страхування життя. Уповноважений орган може встановити вимоги до методики розрахунку викупної суми.
Страховик зобов’язаний [6]:
1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;
2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику;
3) при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом;
4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;
5) за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;
6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом;
7) надавати Державній автомобільній інспекції Міністерства внутрішніх справ України інформацію про укладення договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підлягають обов’язковому технічному контролю.
Страхувальник зобов’язаний [6]:
1) своєчасно вносити страхові платежі;
2) при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;
3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього предмета договору;
4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;
5) повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.
Взаємовідносини з фінансовим ринком характеризують розміщення на ньому тимчасово вільних коштів страхових фондів і отримання від цього доходів. Ці доходи розподіляються на дві частини. Одна з них формує доходи страхових компаній і становить певну частину їхнього прибутку. Друга частина спрямовується безпосередньо на формування страхових фондів. Вона характеризує здешевлення страхування для страхувальників за рахунок використання їхніх коштів (страхових платежів) на фінансовому ринку. Це важлива складова раціонального й ефективного використання фінансових ресурсів країни в цілому [2].