Спільність і відмінність моралі і права

Основними факторами єдності суспільства виступають норми моралі і права, що є основними нормами поведінки людей, інди­відів. Право і моральність, указував Еміль Дюркгейм, це сукуп­ність уз, що прив'язують один одного і до суспільства, створю­ють із маси індивідів соціальну спільність, суспільство. Вста­новлення загальнообов'язкових правил поведінки людей і індиві­дів, їх певної відповідальності на випадок недотримання норм і правил регулюються правом і мораллю. І хоча право і мораль — відносно самостійні регулятори поведінки спільності й індивідів у суспільстві, все ж вони суттєво відмінні один від одного. Якщо мораль стає з виникненням людського суспільства, в процесі ста­новлення праці, то право — тільки з появою держави. Якщо пра­во виражає державну волю, то мораль виражає волю окремих со­ціальних спільностей, угруповань і суспільства. Якщо ж додер­жання норм моралі забезпечується внутрішнім переконанням у справедливості норм і силою суспільної думки, то додержання норм права, крім того, і силою державних владних структур та сил примусу. Правопорядок стійкий, стабільний, якщо опираєть­ся на свідоме здійснення норм як необхідних і справедливих. Мораль опирається не тільки на переконання, свідомість, а й на громадський примус. По суті правові норми, як правило, відмінні від моральних своєю формальною визначеністю, встановлюють­ся або санкціонуються державою в заздалегідь установленому певному порядку, мають певну форму (закон, указ та ін.)- Норми моралі постійно формуються в суспільстві в міру його розвитку і поширюються в міру підтримки їх суспільною, громадською ду­мкою. Норми моралі, як правило, мають загальні принципи пове­дінки. Тому одній моральній нормі — «не убий», «не зневажай особи іншого» — відповідають багато правових норм, що кара­ють за вбивство, зневагу тощо.

Вимоги моралі ширші — необмежені, всеохоплюючі, аніж но­рми права. Мораль засуджує у всіх випадках погане, неуважність тощо, а право карає тільки за таке ставлення, за таку поведінку, що свідчать про ненадійність здійснення прав і обов'язків, перед­бачених законом. Якщо ж мораль засуджує всі випадки недобро­совісності, халатності у здійсненні тих чи інших обов'язків тощо, то право переслідує тільки таке невиконання службових обов'я­зків, яке завдає істотної шкоди державним, суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, які оберігаються законом. Якщо ж мораль, на відміну від права, ганьбить байдужість, фор­мальність у ставленні до людей, будь-які прояви егоїзму, циніз­му, то право осуджує тільки особливо злісні випадки таких нега­тивних явищ. Якщо право — свобода, визначена законом, то моральність покладає на людину лише обов'язки, не визначаючи прав. Тому, право є закон правди, тобто юридичної справедливо­сті, а мораль — закон любові. Нарешті, норми моралі гнучкіші ніж норми права. Через специфіку формування норми моралі швидше відображають нові потреби, йдуть ніби попереду, вка­зуючи шлях праву. Правові норми значно відстають від потреб і інтересів суспільства. Мораль відіграє особливу роль у забезпе­ченні соціальної солідарності, бо моральне все те, що служить джерелом солідарності, все, що змушує людину рахуватися з ін­шими, регулювати відносини, вчинки не тільки егоїстичними спонуканнями. Змінюються норми, змінюється і ставлення до них. Відхилення від норм таке ж природне, як і додержання їх. Повне прийняття норм виражається в конформізмі, а відхилення від норм — в різних видах відхилення поведінки від норм тощо.