Метод експерименту


Експеримент відносять до найбільш своєрідних і важко засвоюваних методів збирання соціологічної інформації. В соціології експеримент - це спосіб одержання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності і поведінки соціального об'єкта в результаті дії на нього деяких факторів, які піддаються контролю та управлінню. Загальна логіка експерименту полягає в тому, щоб за допомогою відбору певної експериментальної групи (або груп) та введенні її в надзвичайну експериментальну ситуацію (під впливом певного фактора) прослідити напрямок, величину, стійкість тих характеристик, які цікавлять дослідника.

Експерименти відрізняються як за характером експерименталь­ної ситуації, так і за логічною структурою доведення гіпотез.

За характером експериментальної ситуації експерименти поділяються на польові та лабораторні. В польовому експерименті об'єкт (група) перебуває в природних умовах свого функціонування (наприклад, студентська група на практичних заняттях). При цьому члени групи можуть бути повідомлені або не повідомлені відносно своєї участі в експерименті.

При лабораторному експерименті експериментальна ситуація, а нерідко і самі експериментальні групи формуються штучно. Тому членигрупи, як правило, інформуються про участь в експерименті.

Як в польовому, так і в лабораторному експерименті в якості додаткових методів збору інформації про хід експерименту можуть практикуватись опитування та спостереження. їхні результати надають досліднику право вирішувати питання про те, чи втручатись в процес протікання експерименту чи спостерігати за ним без втручання до повного закінчення.

За логічною структурою доведення гіпотез виділяють лінійний і паралельний експерименти. Лінійний експеримент відрізняється тим, що аналізу піддається одна і та ж група, яка виступає і як контрольна (її первинний стан), і як експериментальна (її стан після зміни однієї або декількох характеристик). Тобто ще до початку експерименту чітко фіксуються всі контрольні, факторні і нейтральні характеристики об'єкта. Після цього змінюються факторні характе­ристики групи (або умови його функціонування) і через певний час знову заміряється стан об'єкта за його контрольними ознаками. Як приклад лінійного експерименту можна розглядати такий процес, коли одна і та ж студентська група за задумом експериментатора працює один семестр в тих же умовах, що і інші, а наступний семестр для неї створюються особливі умови (всіх забезпечують необхідною навчальною літературою, заняття проводяться тільки в обладнаних аудиторіях, лекції читають найбільш кваліфіковані викладачі і т.д). Після закінчення експерименту порівнюють результативність двох семестрів і роблять висновки.

При паралельному експерименті задіяні дві групи: контрольна та експериментальна. Склад цих груп повинен бути ідентичним за всіма контрольними, а також нейтральними характеристиками, які можуть впливати на результативність експерименту (в першу чергу це соціально-демографічні ознаки). Характеристики контрольної групи залишаються постійними протягом всього експерименту, а експериментальні - змінюються. За результатами експерименту контрольні характеристики обох груп порівнюються, після чого робиться висновок про причини та розміри тих змін, які мають місце в контрольній групі. Прикладом паралельного експерименту може бути ситуація, коли відбирають дві групи студентів однієї спеціальності і одного року навчання. Для однієї групи створюють якісь особливі умови у навчанні, інша ж перебуває в тих же умовах, що і більшість студентських груп. Протягом семестру за обома групами ведеться спостереження, а після закінчення сесії робляться висновки.

Треба сказати, що для успішного проведення експерименту велику роль відіграє правильний відбір його учасників. В прикладній соціології виділяють такі методи відбору експериментальних груг, як метод попарного відбору, метод структурної ідентифікації та метод випадкового відбору.

Метод попарного відбору застосовується переважно в паралельному експерименті. Суть його полягає в тому, що із генеральної сукупності відбираються дві групи таким чином, щоб вони були ідентичними за нейтральними і контрольними, але відрізнялись за факторними характеристиками. Після цього для двох груп створюються однакові умови і через деякий час заміряється ефект експерименту шляхом фіксації та порівняння параметрів контрольних ознак у двох групах.

В лінійному і паралельному експерименті можна застосовувати метод структурної ідентифікації. В даному випадку при лінійному експерименті група вибирається таким чином, щоб вона являла собою мікромодель генеральної сукупності відповідно до нейтральних і контрольних характеристик. Такий відбір може бути здійснений за принципом квотної вибірки. В свою чергу, при паралельному експерименті за тими ж самими характеристиками вирівнюються структури експериментальної і контрольної груп. Наприклад, ми маємо дві групи в 20 і 35 чоловік. Відомо, що в першій експериментальній групі середню спеціальну освіту мають 50% членів груп (10 чоловік) і решта 50% (10 чоловік) є випускниками гімназії. В другій (контрольній групі) їх доля дорівнює відповідно 42,2% (15 чоловік) та 57,8% (20 чоловік). Припустимо, що з метою створення експериментальної ситуації, бажано за характеристикою «рівень освіти» структуру контрольної групи привести у відповідність до структури експериментальної. Тоді за допомогою арифметичних прийомів ми

знаходимо, що контрольна група повинна складати ЗО осіб: 15 чоловік (50%) - тих, хто має спеціальну середню освіту і 15 чоловік (50% ) - випускників гімназії. Метод випадкового відбору є ідентичним до вище охарактеризованих методів ймовірної вибірки із заданим наперед об'ємом. Як правило, його застосовують у польових експериментах, коли чи­сельність експериментальної групи досить велика (у кілька сот чоловік).

Підготовка та проведення експерименту передбачає послідовне вирішення ряду питань:

1) визначення мети експерименту;

2) вибір об'єкта (об'єктів), який (які) використовуються в якості експериментальної (а також контрольної) групи (груп);

3) визначення предмета експерименту;

4) визначення контрольних, факторних та нейтральних ознак; 5) визначення умов експерименту і створення експерименталь­ної ситуації; (і) формулювання гіпотез і визначення завдань;

7) вибір індикаторів та способів контролю за протіканням експе­рименту;

8) визначення методів фіксації результатів;

9) перевірку ефективності експерименту.

Логіка експерименту завжди підпорядкована пошуку причин, характеру змін у тому соціальному явищі, яке цікавить дослідника. Головною умовою їх знаходження є зміна стану експериментальної групи в разі дії певних факторів. Так, група має стан А. В ході експерименту вводиться Ф (зміни в одній зі звичайних умов її фун­кціонування, або ж зміни якихось власних її характеристик). В результаті група набуває стану Аг Тоді завданням дослідника є визначення рівня впливу фактора Ф на зміни у групі, а також розміру цих змін.

Розглянемо логічну модель проведення, лінійного і паралельного видів експерименту.

Лінійний експеримент. Схематично процес змін у стані об'єкта в лінійному експерименті можна зобразити так:

Під новим станом об'єкта розуміється зміна його однієї чи декількох характеристик. В зв'язку із цим, фактор, що діє на об'єкт, а також ефективність його дії, можуть бути визначені за допомогою такої схематичної моделі:

В даній моделі: «а», «б», «в», «г», «д» - різні характеристики експериментальної групи (стать, вік, сімейний стан, соціальне походження, етнічна належність, і т.д.)

Наведена схема розшифровується так: під впливом характеристик «а», «б», «в» похідного стану (А) експериментального об'єкта маємо його результуючий стан (Лг) з характеристиками «г», «д». Після зміни характеристики «в» результуючий стан змінюється за характеристикою «д». Відповідно робимо висновок про те, що зміна характеристики «д» на «д1» викликана зміною характеристики «в» на «в4

Логічна модель паралельного експерименту має два різновиди: модель по методу однієї схожості і модель однієї різниці.

Модель по методу однієї схожості має таку логічну схему за умовами порівняння експериментальної групи А і контрольної групи Б:

Наведена модель має таку розшифровку: нехай якась експериментальна група (А) з характеристиками «а», «б» та «в» в певному стані має властивості «г» і «д», а контрольна група (Б) з характеристиками «е», «ж» та «в» в тому ж стані має властивості «з» та «д». В цьому зв'язку доцільно зробити висновок, що єдиною причиною властивості «д» є характеристика «в», так як тільки вона присутня серед характеристик обох об'єктів.

В даному випадку метод подібності можна зобразити за допомогою такої форми. Припустимо, що є дві групи з однаковим рівнем освіти, але різною суспільною активністю. Заняття в обох групах проводяться за активним методом. При цьому, хоча середній рівень відвідування занять відрізняється по групах, середній рівень знань в обох групах однаковий. В даному випадку можна зробити висновок, що середній рівень знань у групах є похідною від методу навчання.

Модель з методу однієї різниці має таку логічну схему:

За допомогою того ж прикладу наведена модель буде мати наступну інтерпретацію. Є дві групи з однаковим рівнем освіти та суспільної активності, однак в одній групі практикуються пасивні методи навчання, в іншій - активні. При однаковому рівні відвідування практичних занять в другій групі активність студентів вище, ніж у першій. В цьому зв'язку можна зробити припущення, що причиною високої активності на практичних заняттях у другій групі є застосуваннябільш активних методів навчання.

Необхідно пам'ятати, що практика експерименту в соціології пов'язана з рядом труднощів, що не дає можливості досягти чистоти природознавчого експерименту. Пояснюється це тим, що в соціологічному експерименті неможливо усунути вплив відносин, які існують за межами об'єкта, що досліджується. Також не можливо здійснити в тій же самій формі його хід і результати.

Експеримент в соціології торкається безпосередньо конкретної людини, що висуває також і проблеми етичного плану і тим самим звужує границі застосування експерименту і вимагає від дослідника підвищеної відповідальності.