Стратегія освіти
Україна має широку мережу навчальних закладів усіх рівней. На початку XXI ст. функціонує 9,8 тис. дошкільних закладів, 21,3 тис. загальноосвітніх шкіл, 1180 професійно-технічних училищ, майже 360 вищих навчальних закладів, які готують не тільки спеціалістів, але й через аспірантуру і докторантуру — вчених. Є майже 550 навчальних закладів післядипломної освіти і 1645 позанавчальних виховних закладів. На жаль, у другій половині 90-х років XX ст. мережа і дошкільних, і середніх загальноосвітніх шкіл та вищих навчальних закладів значно скоротилась. Все ж системою освіти охоплено близько 5 мли молоді, яка вчиться, а їх навчання і виховання здійснюють близько 900 тис. педагогів, серед яких майже 25 тис. мають учені ступені і звання докторів та кандидатів наук, професорів і доцентів. В системі освіти відбуваються складні процеси, йде перебудова методологічних навчально-методичних і організаційних основ, що склалися в поєднанні спадкоємності, новаторства, засвоєння прогресивних зразків освіти за кордоном.
Ставиться завдання виведення освіти на рівень розвинутих країн світу, суттєво реформуючи її концепції, структурні організаційні основи. Сформульовано важливі принципи реформи системи освіти. По-перше, це - демократизація освіти і розширення автономії навчальних закладів з урахуванням розвитку партнерства учнів, студентів і їх педагогів, утвердження людини як вищої соціальної цінності, гармонії у відносинах людини і навколишніх її умов. По-друге, гуманізація освіти, покликана формувати у свідомості учнів, студентів цілісну наукову картину світу, їх духовність і творче мислення. По-третє, національна спрямованість освіти, її органічне поєднання з національною історією і народними традиціями, неперервність освіти, перетворення її в процес, що діє протягом усього життя людини, нероздільність навчання і виховання, їх органічна єдність. У сучасних умовах школа стоїть перед непростим вибором – знайти оптимальні шляхи подальшого розвитку. Оцінка стану освіти і змін, що відбуваються, неоднозначна, бо в громадських настроях, суспільній думці є найрізноманітніші, в тому числі й діаметрально протилежні одне одному, судження. Соціальна ефективність освіти (освітньої і кваліфікаційної підготовки) залежить не тільки від обсягу і якості одержаних працівниками знань, але й від ступеня їх застосування, практичної реалізації в праці, суспільній діяльності. Істотну роль у становленні особи відіграють гуманізація освіти, трудове виховання і професійна орієнтація, розвиток самоврядування, формування у молоді практичних навичок організаторської, суспільно-політичної діяльності.
Наприкінці 80-х — на початку 90-х років новий підхід до освіти обговорювався на Парижській конференції, де відзначено, що освіта має стати абсолютним пріоритетом в бюджетах всіх держав і сприяти здобутті освіти всіма людьми. Починаючи з 2001 року в Україні розгортається реформування освіти, вводиться 12-річне навчання.
5.2. Наука як соціальний інститут