Економіка – соціальне утворення в суспільстві

ПЛАН

1. Соціальні інститути.

2. Економіка як соціальний інститут.

3. Політика як соціальний інститут.

4. Право як соціальний інститут.

5. Освіта й наука як соціальні інститути.

6. Релігія як соціальний інститут.

7. Сім’я як соціальний інститут.

1. Соціальні інститути

У різних формах відбувається взаємодія як тип соціальних зв'язків. Задоволення найважливіших індивідуальних і суспіль­них потреб забезпечується взаємодією, що відіграє особливу роль у соціальних зв'язках, діях. У повсякденному житті багато явищ — безпека людини або її освіти, здоров'я або господарська діяльність, науковий пошук або відпочинок, дозвілля — станов­лять реальний щоденний сенс життя, який набуває інституалізованого характеру (тобто гарантованого від випадковості, спора­дичності), стійкості, самовідновлення. Саме хаосу, нестабіль­ності, неорганізованості, випадковості, протистоять інституалізо-вані соціальні явища, зв'язки, дії.

Соціальний інститут — стійкий комплекс формальних і не­формальних правил, принципів, норм, настанов, що регулюють різні сфери людської діяльності і організують їх у систему ролей і статусів, що утворюють соціальну систему. Обумовлюючи стійкість і певність діяльності соціальних спільностей, соціальні інститути інтегрують їх, надають їх взаємодії цілісність. Соціа­льний інститут — різновид особливих соціальних зв'язків, тобто зв'язків, що забезпечують цілісність. У сучасній соціології існу­ють визначення й аналіз соціальних інститутів та соціальних ор­ганізацій з позицій матеріальних, формальних та функціональ­них. Узагальнюючи зміст численних понять соціальних інсти­тутів, український соціолог Володимир Осовський, польський соціолог Ян Щепанський визначають,

по-перше, інститути як групи людей, покликані для вирішення справ, важливих для всієї спільності, для реалізації публічних функцій;

по-друге, інститу­ти — це форма організації комплексу соціальних дій, які вико­нуються деякими членами групи від спільності, тобто не депута­ти Ради є інститут, а організація Ради, що надає їй право діяльності і забезпечує можливість презентувати жителів міста;

по-третє, інститути — комплекс установ і знарядь діяльності, що дають змогу деяким членам групи виконувати публічні функції, спрямовані на задоволення потреб і регулювання поведінки цілої групи. Визначені для Ради як інституту такі істотні засоби, як бюджет, персонал, технічні засоби тощо. Саме вони роблять Раду інститутом.

По-четверте, інститут — певна соціальна роль де­яких осіб, особливо важлива для життєдіяльності групи, напри­клад, соціальна роль голови Ради, членів її президії, депутатів, технічного персоналу тощо. Узагальнюючи зміст підходів до ви­значення соціального інституту, Ян Щепанський вважає, що «інститут — це комплекс установ, в яких обрані члени групи одер­жують право на реалізацію публічних та імперсональних дій, спрямованих на задоволення індивідуальних і групових потреб, для регулювання поведінки індивідів». Особливостями інститутів є те, що у їх розпорядженні — способи діяльності, визначені ім­персонально, незалежно від особистості й інтересів людини, і во­ни реалізують їх завжди однаково, користуючись підтримкою со­ціальної спільності або принаймні її більшості. Кожний соціальний інститут визначає дії, що передбачені його функція­ми, встановлює і закріплює за людьми соціальні ролі, визначає систему санкцій і соціального контролю. Мету інститут реалізує різними засобами і знаряддями: матеріально, ідеально, символічно.

Соціальні інститути поділяються на п 'ять груп: економічні, що займаються виробництвом і розподілом матеріальних благ, організацією праці, фінансово-грошовим обігом і т. д., політич­ні—пов'язані із здійсненням функцій влади. Інститути стра­тифікації—визначають розподіл позицій і людських ресурсів. Існують також інститути сім'ї, пов'язані зі шлюбом, соціаліза­цією (вихованням) молоді. Культурні інститути, пов'язані з ре­лігійною мораллю, звичаями і діяльністю, з науковою і худож­ньою творчістю, стверджують і розвивають прийнятність куль­тури суспільства, передають її наступним поколінням, формують ставлення людей до релігії, культури та ін.

Соціальні інститути тісно взаємодіють із суспільством. Осно­вою взаємодії є реалізація головної функції інститутів — задово­лення конкретних соціальних потреб, інтересів та ін. Соціальні інститути бувають монофункціональні і поліфункціональні, за­лежно від кількості основних і неосновних функцій, що вони ре­алізують. Проте якщо сталися зміни, що в соціальних потребах не знаходять адекватного відображення в структурі і функціях відповідного соціального інституту, то в його діяльності виника­ють явища дисфункції. Дисфункції виражаються в нестачі мате­ріальних засобів і в організаційних неполадках, у неясності мети діяльності. Складність усунення дисфункції соціальних інститу­тів полягає в тому, що виникнувши, соціальні інститути і в умо­вах зростання дисфункції продовжують діяти, працювати на себе, на інтереси, що не збігаються із суспільними. Адже «свій» інте­рес завжди має свого конкретного носія. Така персоніфікація приводить до виродження соціальних інститутів. Соціальні ін­ститути— велике соціальне досягнення людини, що не тільки забезпечує досягнення головних переваг соціального {передбачли­вість, надійність, регулярність та ін.), але і дають підстави на-діятись на те, що та або інша потреба так або інакше задово­льняється і мета досягається на якісному рівні.

Однією з найважливіших умов динамічного розвитку суспільс­тва, життєвого успіху особи є оволодіння певними знаннями, на­бутими поколіннями. І це вирішується соціальним інститутом освіти. Відомо, що чим вища освіченість членів суспільства, тим вище розвинуте суспільство. Та як соціальний інститут освіта сформувалась не відразу. Рідні від випадку до випадку передавали якісь знання, навички своїм дітям. Часто й діти підглядали: хто за ткачем, хто за ковалем, хто за тесляром та ін. Та це все спорадичні випадкові соціальні зв'язки передачі знань. І відрізняється освіта як соціальний інститут від випадкових поверхових контактів, без­системних зв'язків передачі знань тим, що, по-перше, встановлю­ється постійна і глибока взаємодія між учасниками такого зв'язку, по-друге, чітко визначаються функції прав і обов'язків, що забез­печують високий ступінь опрацювання, взаємодії кожного з учас­ників зв'язку (учителі і учні), по-третє, регламентація і контроль за взаємодією вчителя і учнів, наявність соціально-підготовлених людей для передачі знань молоді і концентрація зусиль вчителів і учнів на професіоналізації та ін.

У повсякденному житті соціальні зв'язки, дії між людьми до­сягаються через соціальні інститути.

По-перше, особливим типом регламентації регулювання взає­мовідносин, механізмами регуляції соціальних інститутів більш твердо забезпечуються регулярність, велика чіткість, висока пе­редбачуваність і надійність функціонування соціальних зв'язків.

По-друге, чітким розподілом функцій, прав і обов'язків учас­ників взаємодії. Кожний виконує свої функції, а тому й кожний інший має досить надійні та обґрунтовані сподівання. Якщо не 'дотримуються обов'язки, то вживаються санкції, а звідси поведі­нка індивіда в межах соціального інституту володіє великою пе­редбачуваністю, а діяльність соціальних інститутів — регулярні­стю самовідновлення.По-третє, регулярність і самовідновлюваність більшості соці­альних інститутів.

Соціальні інститути здійснюють функції закріплення і відтво­рення суспільних відносин в певній сфері суспільства; інтеграції і згуртування суспільства; регулювання і соціального контролю; включення людей в діяльність або комунікації суспільних зв 'язків і дій. Кожна з функцій знаходить конкретне відтворення в діяльнос­ті і своєрідності, в багатоманітних соціальних інститутах.

Інституалізовані соціальні зв'язки є формальні і неформальні.

Формальні соціальні інститути мають спільну ознаку: взаємо­дії між суб'єктами здійснюються на основі формально застереже­них правил, законів, регламентів, положень та ін. Формальні соці­альні інститути відіграють важливу роль у зміцненні суспільства.

Неформальні соціальні інститути хоча й регламентуються в соціальних діях, зв'язках, але не оформлені законом та ін. Візьме­мо інститут дружби. Йому властиві багато ознак соціального ін­ституту. Адже дружба — один з елементів, що характеризує життя будь-якого суспільства, є обов'язковим, стійким явищем в житті людей. Регламентація в дружбі досить повна, чітка, а часом навіть жорстка. Образа, суперечки, припинення дружніх зв'язків — своє­рідність форми соціального контролю в інституті дружби. Та рег­ламентація ніяк не оформлена у вигляді законів, адміністративних кодексів. У дружбі є ресурси (довір'я, симпатії), але немає наста­нов. Дружба має чітке розмежування в тому числі від любові, вза­ємовідносин із колегами по службі, братніх стосунків, але не має чіткого професійного статусу, прав, обов'язків та ін. Природно, неформальні соціальні інститути засновані на тісних особистих зв'язках, взаємних симпатіях, безпосередньому спілкуванні, спіль­ності дій, прагненнях, почуттях, інтересах. Соціальний інститут і соціальний контроль тут здійснюється з допомогою неформальних санкцій — моральних норм, звичаїв, традицій та ін.

Соціальні інститути відрізняються за типом потреб та інтере­сів, вирішуваних ними проблем.

Економічні інститути — найстійкіші, із суворою регламен­тацією соціальних зв'язків у сфері господарської діяльності (ви­робництво, розподіл благ і послуг, регулювання фінансів, органі­зація і поділ праці, трудова діяльність, ринок, власність та ін.).

Політичні інститути, тобто соціальні інститути, пов'язані із завоюванням влади, її здійсненням та розподілом, забезпеченням функціонування суспільства як цілісності: держава, адміністра­тивні органи і засоби, політичні партії і рухи, об'єднання, армія та ін. Тут поширені певні форми діяльності: мітинги, демонстра­ції, вибори тощо.

Кожний з політичних інститутів здійснює певний вид полі­тичної діяльності і включає соціальні спільності, групи, що спе­ціалізуються на її реалізації.

Інститути культури і соціалізації— найстійкіші, чітко рег­ламентовані форми взаємодії з приводу зміцнення, створення і поширення культури, соціалізації особи, оволодіння нею культу­рних цінностей суспільства (сім'я, освіта, наука, художні творчі об'єднання та ін.). У сучасних розвинутих суспільствах доміную­чими виступають інститути науки і масової вищої освіти, що забезпечують інтернаціоналізацію цінностей, компетентність, ерудицію, незалежність особистої відповідальності та раціональ­ності, ефективності дії та ін.

Соціальні інститути в системі соціальних зв'язків

Основним у розвитку суспільства є формування чітко налаго­джених, регламентованих, контрольованих і стійких соціальних взаємодій, соціальних зв'язків. Система соціальних інститутів визначає суспільний устрій суспільства і відповідно економічний,політичний його устрій, тип культури, освіти та ін. Багато в чому розвиток суспільства йде через формування і діяльність соціаль­них інститутів. Чим ширше інституалізоваиа сфера в системі соціальних зв'язків, тим більшими можливостями володіє суспі­льство. Зрілість суспільства саме й визначається багатоманітніс­тю соціальних інститутів, їх розвинутістю, здатністю надійно, стійко, професіонально задовольняти різноманітні потреби інди­відів, соціальних спільностей людей.

Розвиток соціальних інститутів відбувається у двох основних варіантах. По-перше, виникнення нових соціальних інститутів. У сучасних умовах формування державності України створю­ються такі важливі соціальні інститути: фінанси, армія, диплома­тія, соціальні інститути вищої освіти, науки та ін., що стають ва­жливим чинником підвищення динамізму суспільства. По-друге, розвиток, удосконалення уже сформованих соціальних інститу­тів. У сформованих соціальних інститутах є значно більша поте­нція різноманітності, спеціалізації зв'язків, функцій, установ і на такій основі формування нових соціальних інститутів. Так, в Україні з надр загальносудової системи розвивається конститу­ційний суд, виділяється в самостійний правоохоронний інститут слідства, в межах інституту охорони здоров'я має тенденцію ста­ти самостійним соціальним інститутом наркологічна служба та ін.

Виникнення соціального інституту робить обслуговуючий ним соціальний зв'язок незалежним, самостійним і рівноправ­ним з іншими зв'язками. Важливе значення має перерегуляція інституалізації зв'язків. Зберігаючи соціальні інститути, основні учасники соціальних дій, зв'язків змінюють кардинально прин­ципи регуляції. Так, зокрема, сталося з інститутом власності. Людей не влаштовує моральне, матеріальне, юридичне регулю­вання їх обов'язків і прав, пов'язаних з власністю. Якщо раніше громадяни України не володіли, не мали власності, але одержу­вали право на гарантований мінімум рівня життя, то тепер бага­то хто хоче володіти, розпоряджатися власністю, ризикувати, мати шанс жити заможно й незалежно, вільно. Якщо ж відбува­ється накладення основних систем соціальних інститутів (еко­номічних, політичних та ін.), то проводиться і перегляд основ­них систем цінностей, принципів регулювання тощо, але сам процес збою соціальних дій, зв'язків призводить до небажаних наслідків, драматичних подій та ін. Суспільство — система со­ціальних інститутів, їх регулятори постійно перебувають у про­цесі оновлення.

2. Економіка як соціальний інститут

У суспільстві на розвиток соціальних процесів істотно впли­вають сформовані соціальні утворення — соціальні інститути. Інституціональні форми забезпечують переміщення соціальних спільностей, соціальних груп, надають стійкість і певність соціа­льним зв'язкам. Складні соціальні утворення — соціальні інсти­тути здійснюють функції соціальної циркуляції, селекції, тесту­вання і розподілу індивідів у середині соціальних будов — суспільстві. Важливою, основною складовою життєдіяльності су­спільства є економіка. Із соціальною структурою суспільства тісно пов'язана еконо­міка — соціальне утворення, соціальний інститут, що є основою життєдіяльності суспільства. Економічні відносини визначають у суспільстві становище соціальних спільностей, закріплення їх глибинних соціальних зв'язків, характер взаємодії. Економіка, по суті, становить основу суспільства, базу, де здійснюється ма­теріальне виробництво, розподіл, обмін та споживання матері­альних благ та послуг, необхідних для життєдіяльності людини.

Система економічних відносин складається між людьми в процесі суспільного відтворення (виробництва, розподілу, обмі­ну, споживання) матеріальних благ і послуг. Економіка — це відносини, що складаються між людьми в процесі виробницт­ва, розподілу, обміну і споживання благ в умовах обмеженості ресурсів, можливості їх альтернативного використання. Економі­чні відносини проявляються через систему суперечностей. Різно­манітні соціальні спільності — класи, групи, індивіди — мають кожний свої інтереси, неминуче зустрічаються з інтересами ін­ших суб'єктів. Щоб спільність людей у стосунках один з одним не керувалася законами джунглів, вона змушена виробляти пра­вила суспільної поведінки у всіх сферах, насамперед в економіч­ній. Адже важко заперечувати пріоритет економічних інтересів, як би це не суперечило духовному началу людини.