Системи соціальної стратифікації

Рівність і нерівність існують на всіх етапах людського суспі­льства навіть у найпростіших культурах, де фактично нема різ­ниці за рівнем багатства або власності, а є нерівність між людь­ми — чоловіками та жінками, молоддю і дорослими. Людина може мати вищий статус, аніж інша, тому, що успішніше полює, або тому, що чоловік чи жінка мають «особливий доступ» до ро­дових духів. Описуючи нерівність, соціологи говорять про існу­вання соціальної стратифікації. Стратифікацію визначають як структурування нерівностей між різними соціальними спільно­стями, верствами, прошарками та групами людей. Варто порів­няти стратифікацію з геологічними шарами скелі на поверхні зе­млі. Суспільство можна розглядати як складові зі страт, верств, прошарків в повній ієрархії з найпривілейованішими верствами, станами на верхівці й менш привілейованими біля підніжжя ста­нової піраміди.

Виділяються чотири основні системи стратифікації: рабство, касти, стани і класи. Іноді системи стратифікації перетинаються одна з одною: рабство існувало поряд із класами в Стародавній Греції і Стародавньому Римі або на Півдні СІЛА перед громадян­ською війною. Рабство— це найвиразніша форма нерівності, за якою частина індивідів буквально належить іншим як їх влас­ність. Правові умови рабства значно варіюються в різних суспіль­ствах. Каста— слово португальське, саsіа— рід, покоління, за­мкнута спільність людей, пов 'язаних єдністю спадкової професії і суспільного статусу. Касти жреців, землеробів, ремісників, торгі­вців та інші існували в ряді країн Європи, Близького Сходу, в Індії, Африці, і Латинській Америці. Кастовий лад — джерело прини­ження та лиха для багатьох людей. Нині кастові пережитки ще не­подолані в Японії, Шрі-Ланці та ряду інших країн. В сучасних роз­винутих суспільствах існують соціальні спільності, які прагнуть до замкнутості й відстоювання своїх привілеїв (каста офіцерства, кас­та аристократії тощо). Стани — соціальні спільності в рабовлас­ницьких феодальних суспільствах — мали закріплені в звичаях або законах спадкові привілеї і обов'язки. Станові об'єднання характе­ризувалися нерівністю станових привілеїв деяких із них. З другої половини XIX ст. в Росії, в Україні утворився становий поділ на дворян, духовенство, селянство, купецтво, міщанство та ін. З утворенням капіталістичних відносин відбувається руйнування станів, проте станові пережитки зберігаються в сучасних суспільс­твах ряду країн і класи — великі соціальні спільності людей, що відрізняються своїм місцем в історично визначеній системі суспі­льного виробництва. В усіх суспільно-економічних системах один клас експлуатує інші й панує над ними.

Соціальна стратифікація (лат. strаtит — верства, прошарок, асеzе — робити) — поняття, що визначає, по-перше, структуру суспільства, по-друге, систему ознак соціального розшарування, нерівності. За теорією соціальної стратифікації суспільство поді­ляється на соціальні верстви, прошарки або страти. За основу по­ділу суспільства беруться різні ознаки: політичні, економічні, біологічні, расові, релігійні та інші, довільно суспільство поділя­ється на вищі, середні й нижчі соціальні верстви, класи і стра­ти — на основі освіти, побутових умов, заняття, прибутку; твер­диться, нібито соціальна нерівність неминуча в будь-якому суспільстві. Соціальна стратифікація характеризується мінливіс­тю, рухливістю, тому що залежить від соціальної мобільності, тобто пересування людей із однієї країни або класу в інші. Осно­ви сучасного підходу до вивчення соціальної структури суспільс­тва соціальної стратифікації закладені Максом Вебером, який розглядав соціальну структуру суспільства як багатомірну систе­му, де поруч із класами і їх відносинами власності важливе місце належить соціальному статусу та владі.

Теорії соціального статусу — складова частина концепції со­ціальної стратифікації, в якій формується поняття статусу (лат. stаtus становище). В соціології поняття соціального статусу (спочатку означало правове становище юридичної особи) вперше вжив англійський соціолог Генрі Дейм. Потім розгорнуті теорії соціального статусу сформували Роберт Лінтон, Фрейд Мерілл, представники соціально-психологічної школи інтеракціоністів Тім Шібутані, Ральф Тернер та ін. Соціальний статус означає становище особи, яке вона займає в суспільстві відповідно до ві­ку, статі, походження, професії, сімейного становища. Розрізня­ють соціальні статуси особи, вроджені (соціальне походження, національність) і досягнуті (освіта, кваліфікація та ін). Соціолог Роберт Лінтон відмічав подвійне значення соціального статусу, підкреслюючи, що кожна людина має певний соціальний статус, відповідно до якого і займає певне місце в суспільній ієрархії й одночасно суміщає у своїй особі кілька статусів, будучи і бать­ком, і чоловіком, і мером, і членом політичної партії тощо. Але буває, що статуси суперечать один одному, тоді виникає серед­ній, маргінальний статус. Поняття соціального статусу тісно пов'язане з поняттям соціальної ролі та ін. Теорії соціального статусу виступають базою концепції соціальної стратифікації.